Юлія Сергіївна Філь, к. іст. н, молодший науковий співробітник Інституту
Сходознавства НАН України,
Миколай Миколайович Карпіцький, д.філос.н,, старший
викладач Луганського національного аграрного університету
Вайшнави під час війни
2014-2019 рр. на Сході України
Згідно з уявленнями вайшнавів всі явища у світі можна
пояснити поєднанням трьох якостей (ґун) - світлої (саттва) або доброти,
пристрасної (раджас) і темної (тамас) або, інакше кажучи, ґуни невігластва. В
історії неминучі війни. Вони виникають за ґуною невігластва, і боротьба з
війнами є боротьбою зі невіглаством. У цьому українські вайшнави «Міжнародного
товариства свідомості Крішни» визнають свою місію на Сході України, де з 2014
року йде війна.
Вайшавські громади є відображенням суспільства, в якому
вони виникають, і у них можна зустріти ті ж умонастрої, що й у суспільстві.
Громадянська і політична позиція конкретного вайшнава визначається тим
досвідом, з яким він прийшов в громаду. Тому коли у 2014 р. почалася війна,
всередині громад розгорілися політичні суперечки, а між окремими українськими й
російськими вайшнавами вони постійно спалахують і зараз в Інтернеті.
Однак вайшнави вважають, що з духовної точки зору вести
такі суперечки безглуздо, і з невіглаством слід боротися саме духовними засобами.
Війна проти України трагічна й несправедлива, але вона лише одна з воєн
калі-юґи. Згідно з баченням вайшнавів історія циклічна, і кожен цикл ділиться
на чотири юґи. Ми живемо з найтемнішу юґу деградації, наповнену війнами й
стражданнями, яка почалася п'ять тисяч років тому і триватиме ще понад
чотириста тисяч років. Однак і за таких умов можна досягати усвідомленості й
віднайти звільнення в духовному світі.
Як розповів президент вайшнавської громади в Маріуполі,
на самому початку війни у них були гарячі політичні суперечки, але дуже
швидко в громаді досягли згоди про те, що потрібно повністю присвячувати себе
служінню Богу, а політичні дискусії залишати за межами життя громади. Адже
суперечки підсилюють ґуну пристрасті, а пристрастю як джерелом розбрату і
воєн перемогти невігластво неможливо, для цього необхідна духовна робота, яка
для вайшнава полягає в щоденній релігійній практиці й проповіді віровчення.
Оскільки вайшнави приходять в громаду зі своїм багажем
політичних переконань, багато хто з них займає активну громадянську позицію. На
певному етапі духовного розвитку вайшнав відмовляється від світських справ і на
шляху відданого служіння Богу йде у своєрідну «духовну еміграцію». На цьому
етапі він перестає цікавитися політикою і вважає умовною будь-яку соціальну або
культурну самоідентифікацію. Однак прагнення поширювати духовне знання спонукає
вайшнава повертатися з «духовної еміграції», і тоді він усвідомлює головне
завдання практичної діяльності у зовнішньому світі – перетворення ґун
невігластва і пристрасті в ґуну доброти.
На рівні свідомості, який обумовлений попереднім
світським життям ще до звернення до Бога, вайшнав поєднує своє соціально
активне життя з повсякденною духовною практикою. Він може залучатися до
політичної боротьби, вступати у політичні суперечки й навіть йти служити в
армію, як це зробив Дмитро Пальченко з Краматорську, який свідомо пішов
захищати Україну. Однак є також випадок, коли вайшнав вступив до лав
пропутінських сепаратистів. Духовні керівники не засуджують і не підтримують
громадянську позицію вайшнавів, а поважають їх вільну волю і право вибору. При
цьому вони вважають, що політична боротьба прив'язує до явищ життя, які
породжені ґунами невігластва і пристрасті. Справжня мета вайшнава полягає у
відданому служінні Богу, що відбувається на трансцендентному рівні, який не
обумовлений соціальними явищами життя.
На рівні свідомості «духовної еміграції» вайшнав вважає,
що повсякденна практика відданого служіння Богу відкриває трансцендентну
реальність і дозволяє перебувати у духовному світі. У зв'язку з цим він втрачає
інтерес до подій «калі-юґи» та бачить прояв неусвідомлення у будь-якій
залученості до соціального життя. Натомість він знаходить внутрішню свободу,
яку зберігає, навіть якщо повертається з «духовної еміграції» у повсякденне
соціально обумовлене життя.
На рівні свідомості повертання з «духовної еміграції»
турбота про звільнення інших душ виражається у прагненні допомагати іншим не
тільки проповіддю, а й матеріальною підтримкою. У роздачі прасаду, тобто їжі,
запропонованої Богу, вайшнави поєднують духовну й матеріальну допомогу.
За вайшнавськими уявленнями їжа, запропонована Богу,
поєднує людину з Богом, тому роздача такої їжі має настільки ж важливе духовне
значення для боротьби з невіглаством, як і проповідь віровчення. Для цього була
створена всесвітня місія «Харе Крішна – їжа життя» з метою роздачі
вегетаріанської їжі тим, хто страждає від бідності, стихійних лих або війни.
Їжу роздають людям незалежно від їх раси, національності, політичних чи
релігійних переконань.
У листопаді 2014 р. з ініціативи вайшнавів на Донбасі
почала працювати соціальна волонтерська програма «Їжа життя. Донецьк». У рамках
програми роздають гарячі благодійні обіди людям похилого віку, хворим, інвалідам,
людям, які залишилися без засобів до існування, багатодітним сім'ям, біженцям.
Зараз роздається близько 8000-9000 порцій на тиждень. У 2015 році налагодилася
координація волонтерських груп програми «Їжа життя. Донецьк» як на
контрольованій території України (Краматорськ, Маріуполь), так і на
непідконтрольній території.
При цьому вайшавські громади й волонтерські групи
залишаються поза політикою, не підтримують ідеологію жодної з політичних
партій, не займають жодну зі сторін у військовому конфлікті. Однак самі
вайшнави вірять, що роздача прасаду – це не тільки допомога людям, а й діяльна
протидія поширенню невігластва, яке є першопричиною війни.
У перший рік війни, коли адепти «руского міра» піддавали
гонінням всіх вірян, які не з Московського Патріархату, були випадки захоплень
і тортур окремих вайшнавів. Відомо як мінімум два випадки захоплення вайшнавів,
при цьому вдалося домогтися звільнення одного з них. Щоб не пошкодити програмі
«Їжа життя. Донецьк» вайшнави вважали за краще не поширювати інформацію про
репресії проти них, тим паче що з часом пропутінські сепаратисти переконалися в
послідовній аполітичності вайшнавів і поступово звикли до них. Хоча вони
прихильно ставляться до роздачі їжі нужденним, проте забороняють роздавати
вайшнавську літературу й проводити вайшнавські вуличні оспівування Бога –
харінами.
З 2016 року на непідконтрольних територіях ставлення до
вірян, які не з Московського патріархату, нормалізувався, проте у 2018-2019 р.
знову погіршився. 20 серпня 2018 року самопроголошеною владою районів
Луганської області був прийнятий закон, який забороняє релігійні збори на
квартирах. Для вайшавів це дуже болісно, тому що діяльність домашніх груп –
нама-хаттів, є одним з важливих видів вайшнавської релігійної практики. Крім
того, із закону виключалася можливість діяльності всіх маленьких
незареєстрованих груп, а сам процес реєстрації є обтяженим багатьма умовами. 13
квітня 2018 року самопроголошені влади районів Донецької області прийняли
постанову про перереєстрацію релігійних об'єднань. Однак процес перереєстрації
затягнувся на дуже тривалий час, бо умови перереєстрації для більшості
виявилися нездійсненні, тому самопроголошеній владі їх довелося навіть
пом'якшувати.
На території контрольованої України положення вайшнавів
радикально відрізняється: вони можуть реєструвати організації або створювати
незареєстровані релігійні групи, безперешкодно проповідувати віровчення,
поширювати літературу і проводити вуличні заходи.
У 2014 році частина міст Донецької області була
звільнена, але лише у двох звільнених містах вціліли громади – у Маріуполі й у
Краматорську. У Слов'янську залишилися лише окремі вайшнавські сім'ї, і вони
їздять на богослужіння до Краматорська.
Хоча громада вайшнавів у Краматорську поки ще не
зареєструвалася, але в ній вже склалися свої традиції. Формального керівника
немає, важливі питання вирішують спільно, але в духовній практиці вирішальний
голос мають авторитети. Як правило, авторитетними лідерами у вайшнавів є
чоловіки, проте в краматорській громаді головним авторитетом стала матаджи
Вандана.
Після звільнення Краматорська загальний підйом
релігійного життя торкнувся всіх конфесії, і вайшнавів теж. Постійно
проводяться нама-хатти (збори вдома) з кіртанім (гучне оспівування імен Бога)
або колективною джапою (оспівування імен Бога пошепки). Окремо проводяться
збори з вивчення Бгаґавадґіти. Поряд з традиційними формами богослужіння у
громаді практикують розповіді відданих про свій духовний шлях, про події,
пов'язані з їх зверненням до Бога і про релігійний досвід. Щотижня проводиться
філософський клуб, куди запрошують різних людей – не вайшнавів. Раз на місяць –
загальна програма в орендованому приміщенні, раз у два місяці – харінама на
вулиці. На великі свята їдуть до Харкова або до інших міст, а найбільш рішучі
їздять також у Донецьк, допомагають місцевій громаді у роботі на земельній
ділянці при храмі.
Однак храм у Краматорську так і не побудований, хоча
ділянку вже купили й навіть заклали основу. Позначається відсутність
формального керівника, який міг би взяти відповідальність за такий серйозний
проєкт як будівництво – усім хочеться вести брагманичний спосіб життя, а тут
потрібен воїн-кшатрій.
Різні рівні свідомості вайшнавів відповідають духовним
укладам життя, які співвідносяться з чотирма етапами життя індуса в
традиційному суспільстві: учень, домогосподар, відлюдник і саньясі, який вже
остаточно досяг відмови від матеріального світу і тепер уже сам стає вчителем
для інших. Відповідно до цього новонавернені вайшнави стають або учнями й
живуть при храмах, або продовжують жити у своїх сім'ях. Більшість вайшнавів
сімейні, які багато в чому зберігають свою колишню світську ідентичність. Також
є ті, хто вже повністю відмовився від світського життя і пішов в «духовну
еміграцію», що відповідає духовному життю відлюдника у традиційному індійському
суспільстві. І лише деякі з вайшнавів стають вчителями й розуміють необхідність
налагоджувати нові зв'язки з рештою суспільства.
