У перехідні історичні періоди сили, що захищали архаїку, провокували хаос, війни й соціальні катастрофи. Причиною є страх перед змінами, до яких основна маса людей не встигає адаптуватися. Це спонукало сприймати світ вороже. Різні політичні сили використовували страх і агресію у своїх інтересах, але самі незабаром ставали заручниками ідеології пошуку ворога.
Нині весь світ переходить у новий інформаційний стан. Нинішній перехідний період відрізняється від попередніх тим, що набув глобального характеру. Раніше навали варварів чи політичні перевороти приносили лиха багатьом, але не могли зачепити всіх. Хтось продовжував жити, як століттями до нього жили їхні предки, не помічаючи соціальних потрясінь. І ось тепер у його село проводять інтернет. Він дізнається, що його діти потайки відвідують порносайти, а десь на протилежному боці земної кулі якийсь шкільний учитель образив його релігію. З поширенням інформаційних технологій сучасна цивілізація повсюдно втручається в традиційний спосіб життя. У багатьох це викликає шок, прострацію, а в когось - агресію.
Зараз складаються об'єктивні умови Третьої світової війни.
Маса людей, що орієнтована на архаїку, опинилися всередині глобального інформаційного простору. Це призводить до того, що в усіх країнах, і розвинених, і відсталих, виникає стихійний опір змінам, який набуває глобального характеру. З'явилися можливості не лише доносити до всіх інформацію, а й спотворювати її, акумулювати відповідну ненависть. Ця обставина стає головним чинником боротьби між провідними країнами за свій проєкт майбутнього.
Боротьба між різними проєктами майбутнього пов'язана з тим, що різні соціальні системи перебувають у різних фазах свого розвитку. Країни західної цивілізації мають свій проєкт майбутнього, заснований на демократії та правах людини. Однак інші країни теж хочуть знайти своє місце в майбутньому і пропонують свої проєкти.
Китай прагне увійти в майбутнє інформаційне суспільство, зберігаючи архаїчний характер своєї соціальної системи, проте вже не витримує конкуренції із західним суспільством, що створює об'єктивні умови для конфлікту. Свої проєкти переходу в майбутнє мають й інші країни - Туреччина, Іран, Індія. Вони всі стоять перед вибором: або переходити в майбутнє через співпрацю з країнами західної цивілізації, або в конфронтації з ними, протиставляючи цінностям свободи й демократії архаїчні цінності. Це означає, що глобальна війна не визначена наперед, її можна уникнути, якщо обрати шлях співпраці.
Також зараз складаються і суб'єктивні умови розв'язання Третьої світової війни. Уряди, які просувають проєкти майбутнього зі збереженням архаїчної організації суспільства, починають використовувати люмпенів як інструмент протистояння із західною цивілізацією. Це призводить до химерних об'єднань, коли, на одному боці з ХАМАС опиняються і мусульманські авторитарні лідери, і російські некроімперіалісти, і західні ліві, які вважають себе освіченими.
Авторитарні країни, як-от Китай чи ісламські монархії, не можна вважати люмпенськими, бо вони спираються на систему цінностей, яка хоч і архаїчна, але традиційна для культури. Вони просто захищають іншу соціальну і культурну модель суспільства, яка свого часу була прогресивною. Однак у конкуренції із західним проєктом майбутнього вони шукають підтримку в таких диктатур, в основі яких лежить соціальний механізм люмпенізації, - Північна Корея, Росія, Палестинська автономія в Секторі Газа. Люмпенізація - це процес соціальної та ціннісної деградації, коли цінності витісняються примітивними соціальними інстинктами. Хоча люмпени можуть ідентифікувати себе з нацією, культурою або релігією, вони все одно не розуміють їхнього змісту. Тому така ідентифікація має виключно негативний характер через протиставлення іншим націям, культурам або релігіям. Наприклад, представники ХАМАС розуміють іслам не як релігію, а як ідеологію боротьби з іншими культурами подібно до того, як російські некроімперіалісти розуміють "руский мір". У цьому сенсі ХАМАС є ворожим релігійній і культурній сутності ісламу.
На відміну від Китаю, у Росії немає свого проєкту майбутнього, але є претензія на домінування. Звідси й ірраціональність політики Росії, яку інші авторитарні країни, зокрема Китай, можуть раціонально використовувати в боротьбі за свої проєкти майбутнього. Чим довше затягується війна з Росією, тим більша ймовірність, що локальні війни, такі як напад Росії на Україну, напад ХАМАС на Ізраїль тощо, зіллються в Третю світову. Цього хочуть уникнути Сполучені Штати, що стає чинником обмеження військової допомоги Україні.
Щоб зупинити сповзання в Третю світову потрібна була швидка перемога над Росією. Однак ні у Сполучених Штатів, ні у європейських країн, ні в України, ні у російської опозиції немає проєкту перемоги над Росією, який включав би розуміння мети й методів її досягнення. Ніхто не знає, що робити з Росією в разі перемоги над нею, тому військову допомогу дають тільки для оборонної операції, а не для перемоги. У цьому одна з причин невдачі наступу України у 2023 році.
Російська влада могла існувати незалежно від російського населення завдяки доходам від нафти й газу. Для бліцкригу їй не потрібна була військова мобілізація країни, і це давало нам надію, що після того, як ми відіб'ємо першу хвилю вторгнення, війна закінчиться. Однак російська влада обрала шлях нескінченної війни на виснаження. Це вимагало трансформації режиму, яка супроводжувалася нестабільністю, але вже цієї осені трансформація завершилася. Частину ресурсів від продажу вуглеводнів влада перенаправила в депресивні регіони, що призвело до зміцнення режиму. Тепер припинення війни призведе до послаблення стабільності, тож навіть якби Росія уклала мир з Україною (що неймовірно), то одразу ж напала б на будь-яку іншу сусідню країну, і ризик Третьої світової війни тільки збільшився б.
Зараз Росія краще готова до нескінченної війни на виснаження, ніж Україна. Мобілізаційний ресурс України обмежений, тоді як Росія може необмежено рекрутувати за гроші люмпенів із депресивних районів, загибель яких не викличе жодної соціальної напруги. Мобілізацію військової промисловості Росія почала раніше за Україну, нарощує виробництво дронів, засобів радіоелектронної протидії. Крім цього отримує снаряди з Північної Кореї, тоді як західним країнам потрібен рік-два, щоб випускати достатньо снарядів, щоб забезпечити Україну. Санкції проти Росії не спрацювали. Тепер Росія має на Заході колосальні невраховані кошти, які дають змогу підкуповувати західні ЗМІ та корумпувати західну еліту, тоді як українська дипломатія звернена на внутрішню, а не на зовнішню аудиторію, і тому діє контрпродуктивно. Якщо не з'являться нові чинники підтримки України, то майбутній рік буде дуже важким.
Однак Україна може перемогти, якщо проєкт перемоги підтримають США і Європа. Для цього потрібно, по-перше, мати проєкт перемоги, і, по-друге, переконати в ньому західне суспільство. А переконати можна тільки якщо прагнути до співпраці на основі розуміння спільних цінностей. В умовах війни архаїчні цінності неминуче починають переважати над цінностями рівноправ'я і політичних свобод. Щоб призупинити сповзання в архаїку, потрібен діалог усередині громадянського суспільства.
Багато хто запитує, що вони можуть зробити для перемоги. Перший крок - це відмовитися від проєктування ненависті на всіх, хто не згоден, і взяти участь у суспільнім діалозі про принципи й цінності, які лежать в основі суспільства. Насправді це проблема не тільки України. У перехідні епохи люди обирають сторону добра або зла часто під впливом зовнішніх обставин, а не усвідомлено. Тому, як ми бачимо, навіть у цивілізованих країнах, які на боці добра, виникають розколи в суспільстві. Це закономірно для перехідної епохи. Люди втрачають здатність до діалогу, бо заперечують за іншими право мати свою думку. Будь-яка розбіжність з будь-якого питання розглядається як перехід у табір ворога. Це веде до накопичення системних помилок у соціальній системі. Однак Україна зараз бореться за виживання, тому не може більше накопичувати системні помилки, які вже завадили перемогти цього року. Самі помилки неминучі в такі перехідні періоди, але долати їх можна лише там, де є суспільний діалог між громадянами, між різними політичними силами, між різними церквами, між суспільством і державою.
