Ідеологія // Словник війни

Джерело: PostPravda.info. 31.10.2025.

URL: https://postpravda.info/uk/pravda/slovnyk-viyny/ideologia-rosji-rozni-sie-od-sowieckiej-ukr/

Якщо радянська ідеологія була монолітною, то нинішня ідеологія російської влади видається розмитою, поєднуючи, здавалося б, несумісні елементи – наприклад, культивування радянського минулого й ідеалізацію царської Росії. Водночас російська пропаганда демонструє помітні успіхи, залучаючи до себе найрізноманітніші, подекуди навіть ворожі одна одній політичні сили. Це свідчить, що сучасна російська ідеологія функціонує інакше, ніж радянська. Щоб зрозуміти, у чому полягає ця відмінність, необхідно звернутися до самого поняття «ідеологія», якому Миколай Карпіцький присвятив чергову статтю «Словника війни» на порталі PostPravda.Info.

Ідеологія

Ідеологія – це система ідей, що спонукають діяти в інтересах влади або групи людей, які прагнуть влади. Йдеться як про державну владу, так і про владу всередині різних сегментів суспільства – у релігійних рухах, патріархальних громадах, професійних спільнотах, мафіозних організаціях тощо.

Цінності та ідеологія

Цінності – це особливі смисли, які надають нового значення змісту життя: вчинкам, цілям, подіям, явищам тощо. Вони формують внутрішню, незалежну від зовнішніх обставин мотивацію, що спонукає людину вільно мислити й діяти. Завдяки ціннісному самовизначенню особистість усвідомлює свою свободу й реалізується у культурній творчості.

В основі ідеології лежать ідеологічні установки – такі смисли, що задають критерії оцінювання суспільно-політичних явищ, вимоги до позиції людини в суспільстві та її участі в соціальному житті. Ідеологія передбачає, що її установки потребують безумовної згоди без критичного осмислення. Тому, стикаючись із пропагандою ідеології, людина постає перед вибором: або погодитися з нею, або опинитися серед тих, кого вважають її ворогами.

Якщо ідеологічна установка є зовнішнім чинником, що не потребує вільного самовизначення, то цінності, навпаки, розкривається всередині цього самовизначення. Тому людина здатна критично переосмислювати власні цінності, що веде до їх глибшого розуміння. Ідеологія може оперувати цінностями лише тоді, коли трансформує їх. Для цього певне тлумачення цінностей подається суспільству як норма, що потребує беззастережної згоди. Прикладом такої ідеологічної трансформації є ідеологія «традиційних цінностей» сучасної російської влади, які функціонують зовсім не як цінності, а як ідеологічні настанови.

Ідеологія та суспільна мораль

Суспільна мораль оперує моральними нормами й може спиратися або на етику, або на ідеологію. В основі етики лежать етичні цінності, що передбачають вільне самовизначення людини стосовно них. Тому етична позиція – це позиція конкретної особистості, яка усвідомлює власну відповідальність. Моральна норма є мірою спільного розуміння етичних цінностей. Суспільна мораль може відрізнятися в різних спільнотах залежно від того, як саме в їхніх моральних нормах закріплюється спільне для всіх розуміння етичних цінностей.

Якщо моральні норми встановлюються не відповідно до спільного розуміння етичних цінностей, а як формальні вимоги, виникає потреба в їх ідеологічному обґрунтуванні. Особливо яскраво це проявляється тоді, коли моральні вимоги, що діють усередині певної спільноти, починають нав’язуватися всьому суспільству як безумовна норма, яка виключає обговорення. У такому разі суспільна мораль утрачає зв’язок з етичними цінностями й перетворюється на інструмент ідеології.

Релігія та ідеологія

Якщо релігія приймається невільно, вона втрачає свій справжній сенс. Проповідь віровчення та моральних принципів звернена до вільних особистостей; її завдання – переконувати, а не нав’язувати. Однак коли послідовники певної релігії висувають свою моральну позицію як обов’язкову норму для всього суспільства, включно з тими, хто не поділяє їхньої віри, то тим самим вони перетворюють релігію на ідеологію.

Внутрішній вимір релігії – це спільний релігійний досвід людей, а зовнішній – її інституціалізація в соціальному просторі, де вона підтримує традиційні для суспільства соціальні відносини та суспільну мораль. Інституціалізована форма релігії ґрунтується або на релігійному досвіді, або на релігійній ідеології. Релігія перетворюється на ідеологію тоді, коли стає системою вимог, з якими люди мають погоджуватися незалежно від власного життєвого досвіду.

Світогляд і картина світу

Світогляд – це погляд на світ, заснований на певній системі ідей, що повинні відображати власні переконання людини. Ідеологія також є системою ідей, яка задає певний погляд на світ, однак її мета – переконувати інших. Людина може обрати ідеологію як інструмент для поширення свого світогляду в суспільстві, але може ставитися до неї прагматично чи навіть цинічно, розмежовуючи ідеологію та власні переконання. Картина світу – це те, що людина сприймає як реальність незалежно від того, як вона її оцінює.

В основі світогляду лежать ідеї, що дають людині змогу визначати, що правильно, а що неправильно в цьому світі, і як їй треба вчиняти. В основі картини світу – принципи й закони, згідно з якими світ може бути влаштований лише так, а не інакше. На їх підставі людина розрізняє, що у світі можливо, а що – в принципі неможливо. Щоб змінити світогляд, людині достатньо переосмислити ті чи інші ідеї, але цього недостатньо для зміни картини світу. Щоб вона теж змінилася, необхідно наново вибудувати уявлення про світ на інших принципах.

Картина світу пояснює, як влаштований світ; світогляд – як оцінюється існуючий порядок речей; а ідеологія – це інструмент мобілізації суспільства й маніпуляції ним.

Картина світу нинішньої російської влади:

Людською історією керують темні сили, яким протистоїть Росія. Розвиток цивілізації лише демонструє успіх цих темних сил, які панують у розвиненому західному суспільстві. Проте їхній вплив менший в відсталих диктатурах, які можуть стати союзниками Росії.

Світогляд російської влади:

Вища місія Росії – збирання земель, і всі, хто цьому чинить опір, – вороги. Життя людей і народів за межами Росії не має цінності, тому вони повинні бути вдячні за можливість увійти до складу Росії. Будь-яка територія, яка колись перебувала під управлінням російської влади, – це Росія. Прагнення України до самостійності – це зрада, яка має бути покарана, і тому війна проти України є виправданою.

Ідеологія сучасної російської влади

У Радянському Союзі могла існувати лише одна ідеологія, яка не тільки повністю визначала систему пропаганди, виховання й контролю над населенням, а й накладала обмеження на вище керівництво держави. Зокрема, завдяки ідеологічним установкам партія могла контролювати КДБ.

Російська влада сприймає ідеологію як інструмент контролю та маніпуляції, який не повинен обмежувати її саму. За потреби вона може легко змінити ідеологію й, залежно від ситуації, використовує різні, навіть суперечливі між собою ідеології та ідеологічні установки – такі, як рашизм, «русскій мір», особливий шлях Росії, євразійство, культ Сталіна, ідеалізація царської Росії, «традиційні цінності» тощо.

Радянська система будувалася на ідеології, подібній до моноліту, який, з одного боку, був дуже міцним, а з іншого – крихким, адже будь-яка атака навіть на одну ланку радянської ідеології ставила під загрозу стійкість усієї конструкції. Підтримка Радянського Союзу передбачала безумовну підтримку його ідеології. Російська влада не прив’язана до якоїсь однієї ідеології й завдяки цьому може здобувати підтримку протилежних політичних сил, оскільки від них не вимагається визнання певної ідеології. Для неї важливішою є не спільна ідеологія, а спільна картина світу.

Наприклад, у радянський період церковні діячі розуміли, що, хоча вони повністю залежать від держави, їхня релігія несумісна з комуністичною ідеологією. Це заважало релігійним організаціям відкрито підтримувати агресивні війни Радянського Союзу. Єдиним політичним напрямом, у якому вони брали участь, була так звана «боротьба за мир», що декларативно проголошувалася радянською владою. Тепер же багато російських релігійних авторитетів самі пропонують свої варіанти ідеології, які виправдовують агресивну політику Росії та війну проти України. Ба більше, вони починають уплітати власну релігію в картину світу російської влади, у якій світ сучасної цивілізації сприймається як зло. Такої практики в радянський період не було.

Миколай Карпіцький

Словник війни

Миколай Карпіцький. Життя під обстрілами. Донбас 2014–2025. Записи очевидця

Джерело: PostPravda.info. 20.10.2025.

URL: https://postpravda.info/uk/pravda/svoboda-slova/zycie-pod-ostrzalem-ukr/

Життя під вогнем. Село Опитне 2015 року. Місце смерті жінки у власній квартирі. Фото: архів автора

Війна постійно змінює свій характер, змінюється й життя людей під обстрілами – незмінною залишається лише постійна загроза втратити дім, бути скаліченим або загинути. Миколай Карпіцький, як очевидець, подає огляд життя на Донбасі в прифронтовій зоні протягом десяти років.

Війна на Донбасі: Авдіївка, Опитне, Мар’їнка під обстрілами

Як люди виживають під обстрілами? – намагався уявити я ще тридцять років тому, коли виходив на акції протесту проти війни в Чечні. Десять років тому я на власні очі побачив це у прифронтовій Авдіївці.

Квітень 2015 року, Авдіївка. Відносне затишшя порівняно з обстрілами під час боїв за Донецький аеропорт. Перші обстріли почалися в липні 2014 року й досягли найбільшої інтенсивності наприкінці січня – у першій половині лютого 2015-го. Не було світла й води. Тепер бої точаться переважно в промзоні, проте в місто все одно час від часу прилітають артилерійські снаряди та ракети з установки «Град».

Баптистська церква, у якій я зупинився, розташована на самому краю міста – далі поля, Донецький аеропорт і позиції проросійських бойовиків. Ґанок церкви поцяткований дрібними уламками. Спати доводилося під звук артилерійської канонади. Першої ночі уява малювала, як снаряд влітає до моєї кімнати, але згодом я, як і всі мешканці Авдіївки, перестав звертати увагу на гуркіт артилерії.

У церкві багато молоді. Один із них зазнав поранення уламком.

– Бо присів, а не ліг, – пояснив старший. – Бруд, калюжа – не має значення, треба одразу падати в будь-яке заглиблення. Зовсім поруч зі мною теж розірвався снаряд, але я встиг лягти, і всі уламки пролетіли наді мною. Якби присів – вибуховою хвилею відірвало б голову. …Добре, що авіацію не застосовують, – додає він. – Нам ще пощастило. Авіація – це справді жах, від авіабомб не сховаєшся.

Минуло кілька років, і у 2023-му російська авіація зруйнувала Авдіївку керованими авіабомбами (КАБами).

Село Опитне (між Авдіївкою та Донецьким аеропортом), січень 2016.

Січень 2016 року, село Опитне біля Донецького аеропорту. У селі залишилося сімдесят людей. Жодної цілої будівлі. Здавалося б, гаряча фаза війни давно минула, однак село постійно обстрілюють – артилерія, міномети, танки, а ще просочуються диверсійно-розвідувальні групи…

– А «Гради»? – питаю.

– «Градів» з осені не видно, – відповідає місцевий.

Люди живуть у підвалі багатоповерхівки – й цивільні, й військові, усі разом, наче в гуртожитку. З підвалу стирчить труба – мешканці спорудили там імпровізовану пічку. Біля під’їзду – колода, на якій рубають дрова. З торця будівлі – величезна діра в стіні від прямого влучання снаряда: тут загинула жінка у своїй квартирі.

Червень 2017 року, Мар’їнка. Чисте, гарне місто. Постійно зазнає обстрілів, але сміття після них одразу прибирають. У вічі впадають доглянуті газони з квітами. Напівзруйновані будинки; за кількасот метрів – позиції окупантів; вулиця прострілюється не лише артилерією, а й зі стрілецької зброї, проте люди все одно дбають про квіти. Згорнув на паралельну вулицю, де вже ніхто не живе, – на деревах стиглі абрикоси. Місцеві сказали, що поки я їв абрикоси, бойовики могли в приціл розгледіти колір моїх очей.

Тепер цього міста більше немає – росіяни зруйнували його дощенту.

Життя під обстрілами. Мар’їнка, 2017 рік. Зруйнована будівля поруч із доглянутими газонами та квітами. Фото: архів автора.

Перші місяці повномасштабного вторгнення

24 лютого 2022 року, Київ. Виють сирени, люди не знають, як на них реагувати й що їх чекає. Багато хто намагається облаштуватися в метро – наче там можна пересидіти війну. Колега хотіла з подругами поїхати до Бучі – думала, що там можна буде сховатися, поки в Києві триватимуть бої. На щастя, не встигла – дорогу туди вже перекрили.

25 лютого 2022 року, Слов’янськ. Місто живе звичним життям – війна ще не дісталася сюди, але люди, які вже пережили окупацію, добре знають, що це таке, і спокійно готуються до випробувань.

Березень 2022 року, Слов’янськ. Місто опинилося в самому центрі урагану війни, усередині якого – затишшя. Тяжкі бої в Київській області (про звірства окупантів ми тоді ще тільки мали дізнатися), страшні вісті з Маріуполя. Потужний вибух зовсім поруч саме тоді, коли я підключався до занять зі студентами, став першим відгомоном війни у Слов’янську. У новинах повідомили, що над нами збили крилату ракету.

Уже стемніло, коли я вперше почув наростаючий свист балістичної ракети – таку збити надзвичайно складно. Приготувався до удару, від якого не сховатися. Потужний вибух, але шибки цілі. Вийшов подивитися – у далині горіло поле. Поки що такі атаки на наше місто – епізодичні. Думаю про Маріуполь, де люди переживають щось незрівнянно страшніше.

У багатьох є облаштовані підвали, де можна сховатися під час обстрілів, але далеко не в усіх. Мій підвал – велика яма всередині хиткого сараю, який, якщо завалиться, засипле її. Тому ховатися там небезпечніше, ніж залишатися вдома. Тим паче, що ракетний удар завжди несподіваний.

Квітень – травень 2022 року, Слов’янськ. Канонада стає постійною і поступово наближається до міста. Втрата Ізюма, за ним – Лимана. Час від часу по Слов’янську наносять ракетні удари, у місті помітні руйнування. Страшнішим за ракети є вогняний вал артилерії, який змітає все на своєму шляху, але ще страшніші – російські військові, що йдуть ґвалтувати, катувати й убивати. Ніхто не знає, на яких рубежах їх вдасться зупинити.

Літо 2022 року, Слов’янськ. Місто почало регулярно зазнавати обстрілів із реактивних систем залпового вогню й майже спорожніло. Ворог уже за десять кілометрів, але не може перейти річку Сіверський Донець. Якби він розгорнув проти Слов’янська ствольну артилерію, то повністю знищив би місто, однак українські військові не дають йому цього зробити. Немає газу, води, електрика зникає часто й надовго.

Черговий обстріл – уже й не згадаю, котру ніч поспіль. Вибухи то ближче, то далі від мого дому – гадаю, влучать в мене, чи ні. Таке може тривати понад годину.

3 липня 2022 року, Слов’янськ. Удома не було електрики, тож я працював в інтернеті в п’ятдесятницькій церкві «Добра звістка». Раптом пролунала серія гучних вибухів – мабуть, із десяток. Люди у вестибюлі відбігли від вікна: одні кинулися в підвал, інші – у двір подивитися, куди влучило. Я теж вийшов. Зовсім поруч, із житлових будівель, угору здіймалися клуби диму – праворуч, ліворуч і просто переді мною. Пролунала друга серія вибухів – зовсім близько.

– Усі в підвал! – замахав руками черговий по церкві. Я повернувся до столу, зібрав ноутбук і теж спустився. Інтенсивне бомбардування стихло, пролунали ще три поодинокі вибухи, але на них уже ніхто не звертав уваги. Підійшов Олександр Решетник. Йому хтось устиг надіслати відео з панорамою обстрілу Слов’янська: вздовж усього міста здіймалися стовпи диму – ми нарахували два десятки, але можливо їх було більше. Олександр сказав, що обстрілювали або системою «Ураган», або «Смерч». Пізніше прочитав у повідомленнях, що загинуло шестеро людей, п’ятнадцятеро поранено.

Обстріл Слов’янська 3 липня 2022.

Осінь 2022 року, Слов’янськ. Успішний контрнаступ відкинув ворога від міста, що стало початком тривалого періоду відносного спокою. Раз-два на тиждень чути ракетний обстріл Слов’янська – іноді гинули люди, але порівняно з літом 2022 року це здавалося затишшям, і мешканці почали повертатися до міста.

Нині у Слов’янську живе майже половина населення від довоєнного. Хоча, говорячи про затишшя, я не зовсім об’єктивний, бо живу сам. Навряд чи матір утішить думка, що атаки на місто не такі вже часті, якщо залишається небезпека, що її дитину будь-якої миті російська ракета може вбити або покалічити.

2025 рік – війна змінила характер

Літо 2025 року, Слов’янськ. У місто почали прилітати керовані авіабомби (КАБи), хоч і дуже рідко, але ефект від них жахливий. Артилерійський снаряд може зруйнувати кімнату, ракета – цілий під’їзд, а КАБ – усю будівлю. Поступово ворожі дрони стали частиною повсякденності. Спершу залітали поодинокі, потім – цілими зграями. Повітряні бої з дронами особливо добре видно в ясну ніч, коли небо вкрите зорями й видно Чумацький Шлях. Небо розтинають траєкторії зенітного вогню, над головою – спалахи. Від самої думки, що дрон може впасти просто на твій дім, стає моторошно.

Іноді гудіння дронів довге й монотонне – вони, мов комарі, кружляють над тобою. Так може тривати понад годину. Інколи ж гул різко наростає й завершується вибухом – це дрони пікірують із висоти, і зенітки навіть не встигають вступити в бій.

13 липня 2025 року, Слов’янськ. Спокійний ранок. Ніщо не віщує загрози. Раптом – стрімко наростаючий звук розсіченого повітря. Секунда – і потужний вибух зовсім поруч. КАБ. Поки ще не знаю наслідків удару – можливо, чиєсь життя вже обірвалося.

2 серпня 2025 року, Слов’янськ. На привокзальному ринку, десь зовсім поруч бахнуло – «Ланцет». Поодинокий удар – сирену ніхто не вмикав. Люди незворушно продовжували займатися своїми справами. Продавчиня вийшла з кіоску й спокійно запитала:

– З якого боку вдарили?

Я махнув рукою:

– З того. Відлуння було з цього боку.

Поки їхав велосипедом додому, знову бахнуло. Повсякденне життя.

Тепер Київ бомблять не менше, але є різниця в тому, як переживають обстріли кияни й мешканці Донбасу. Підльотний час до Києва дає змогу відстежувати атаки росіян у соцмережах, і на підставі цього кожен може вирішити – спуститися в укриття, сховатися у ванній або ж проігнорувати тривогу. На Донбасі підльотний час настільки короткий, що люди навіть не намагаються відстежувати атаки й ховатися – сприймають усе як є й далі займаються своїми повсякденними справами.

15 серпня 2025 року, Слов’янськ. Учора ввечері був потужний обстріл, один «приліт» зовсім поруч – задзвеніли шибки. На щастя, я встиг приготувати їжу, перш ніж вимкнули електрику. Вранці подивився новини – влучання в приватний житловий будинок, за якихось кількасот метрів від мене. Пішов подивитися – пожежні машини й запах гару. Будинок зруйновано до фундаменту, повалені дерева, пошкоджені всі навколишні споруди.

Існує величезна різниця між несистематичними обстрілами, як у нас, і систематичними. У нас працюють пожежники, ремонтні бригади, електрику вже зранку відновили. На життя міста ці поодинокі терористичні атаки майже не впливають. Ринок переповнений людьми, життя триває, як і раніше. Інша річ – якщо почнуться систематичні обстріли, що перетворюють місто на руїни.

Вересень 2025 року, Слов’янськ. Обстріли посилилися. Мені простіше, бо в мене спокійна робота – пишу, викладаю дистанційно. Але як же ремонтникам працювати за будь-якої погоди під обстрілами… або хірургам проводити операції замість того, щоб ховатися в бомбосховищі? І ж вони працюють – не намагаються виїхати з прифронтового міста, хоча розуміють, що обстріли лише посилюватимуться, а лікарні перебувають у зоні особливого ризику.

Поспілкувався з людьми у хірургічному відділенні. Один за одним лунають вибухи – зовсім поруч. Багато хто після операцій, не може ходити, але спокійно обговорює атаку. Кожного разу переносити все хірургічне відділення в укриття абсолютно нереально, тому всі залишаються на своїх місцях. Така тут «російська рулетка». Люди усвідомлюють, що можуть загинути будь-якої миті. І не обов’язково в Слов’янську: нещодавно повідомляли про молоду родину, яка переїхала зі Слов’янська до Києва – і вся загинула там унаслідок обстрілу.

Вересень 2025 року, Краматорськ. Спостерігаю, як між собою спілкуються прості мешканці – до побутових тем щоденного життя додалася тема обстрілів. У багатьох родичі в різних містах Донбасу, тому всіх хвилює, де вчора бомбили й кого вбили. Зустрів очевидицю страшного удару по селищу Ярова, що неподалік від нас. Вранці 9 вересня 2025 року росіяни скинули авіабомбу на пенсіонерів, які стояли в черзі по пенсію. Загинуло 25 людей віком від 53 до 87 років, ще 19 зазнали поранень. Жінка розповідала, що в епіцентрі вибуху окремі частини тіл – руки, ноги – були змішані з землею, а по периферії людей просто розкидало. Вона казала, що люди два місяці не отримували пенсії й нарешті прийшли за ними. Звісно, звинувачує й місцеву владу, яка не подбала про безпеку.

Міська лікарня Краматорська – місце, де можна зустріти людей з інших міст Донбасу. Похилого чоловіка вже виписали, по нього приїхала донька, щоб відвезти машиною до Дружківки – сусіднього міста. Сидять, чекають – їхати небезпечно, над лікарнею кружляють дрони.

– Розвідувальні? – запитує чоловік із сусіднього ліжка.

– Ні, бойові, – відповідає донька пацієнта.

Чути стрекіт зеніток.

– У мене родич теж їхав із Дружківки, то за ним після блокпоста дрон ув’язався, – зітхає чоловік із сусіднього ліжка.

Я уявив, як це – їхати й знати, що будь-якої миті дрон, який висить над головою, може вдарити по твоїй машині. Сам він тепер живе у родичів у Дружківці – його дім залишився в Костянтинівці, яку зараз російські війська планомірно знищують.

Дружківка розташована між Костянтинівкою та Краматорськом, її обстрілюють дуже часто, однак ремонтні служби швидко ліквідовують наслідки атак. У Костянтинівці вже нічого не працює – немає ні електрики, ні води, залишилося всього шість тисяч мешканців. Перш ніж захопити місто, росіяни руйнують його дощенту – іншої тактики вони не знають.

Життя під обстрілами. Краматорськ, 2025 рік. Тут лікують людей. Фото: архів автора.

Поговорив також з офіцером у відставці – він розповів, що навіть у Часовому Ярі, від якого мало що лишилося, усе ще живуть люди – може, три особи. Навіть у смертельній небезпеці літні люди дуже неохоче полишають свої домівки. Українські військові хотіли вивезти з Часового Яра бабусю, то вона дісталася їхнього командування й поскаржилася – тож начальник зробив догану підлеглим за «грубе поводження з місцевими жителями».

Про різне ставлення до місцевих українських і російських військових свідчить його репліка:

– Торецьк і Горлівка – міста-супутники, як Слов’янськ і Краматорськ. Росіяни перемелюють Торецьк на щебінь, а в Горлівці є і світло, і вода – російські військові можуть спокійно відпочити перед боєм. Я розумію, що бити по житлових кварталах не можна, але хоча б по енергетичній системі. Це війна на виживання, а нашим забороняють стріляти по критичній інфраструктурі. Я цього не розумію.

Жовтень 2025 року, Україна. Те, що ми переживаємо на Донбасі, – лише початок великої дронової війни. Скоро не буде ні тилу, ні фронту – лише війна дронів, яку вже неможливо буде втримати в межах Росії й України.