четвер, 2 лютого 2023 р.

М. Карпіцький Сутність некроімперіалізму та стратегічна мета України у війні з Росією

Карпіцький М. Сутність некроімперіалізму та стратегічна мета України у війні з Росією // Філософська думка. 2022. № 3. С. 22–25.
 

Миколай Карпіцький
Сутність некроімперіалізму та стратегічна мета України у війні з Росією
 
Мета війни Росії в Україні — відновлення імперії після розвалу Радянського Союзу. Чи слід вважати цю війну класичною імперіалістичною війною, або ж ми зіткнулися з новим явищем в історії?

Епоха імперій минула, і зараз збереження імперії неминуче призведе до конфлікту з усім цивілізованим світом. Тому нині для імперій існує лише два шляхи: або розпад, або перетворення на демократичну федерацію. Будьяка спроба відродити імперіалізм призводить до його мутації. У XX сторіччі мутація імперської свідомості призвела до нової форми імперіалізму, засадовою для якого стала маніхейська картина світу. У ній зло онтологічне і притаманне ворожим силам, що прирікає людину на боротьбу із зовнішнім світом. Водночас щодо ворога, який втілює зло, скасовують будь-які етичні принципи й моральні обмеження. Будь-який добрий вчинок щодо ворога вважають злом. Отже, вся система цінностей перевертається, у ній добро вважається злом і навпаки. У маніхейській картині світу людина відчуває, що вона оточена ворогами, і лише наявністю ворога пояснює все, хоч би що відбувалося. Тому виникає потреба у причетності до сили, яка або підкорить навколишній світ, або зруйнує його. У нацистській Німеччині онтологічне зло вбачали в національній та расовій природі людини, а в Радянському Союзі — у соціальній та класовій, але сутність маніхейської картини світу від цього не змінювалася.

Після розпаду Радянського Союзу була надія на перетворення Росії на демократичну федерацію. Перші кроки в цьому напрямку булі зроблені, проте сама імперська структура організації управління збереглася. Унаслідок чекістського перевороту 1999 року до влади прийшли імперіалісти нового типу, що супроводжувала нова мутація імперської свідомості.

Архаїчний російський імперіалізм «Третього Риму» пересічний, бо імперій було багато в історії, але їхній час минув. Суть російської імперської свідомості — у збиранні земель, так, нібито життя народів набуває сенсу і цінності лише тоді, коли вони включені до складу Росії. Світ поза Росією знецінюється, але ще сприймається вороже. Перша мутація пов’язана з втратою опертя імперіалізму в традиційному суспільстві і призвела до виникнення тоталітаризму на підставі ідеології пошуку ворога. Більшовики першими перейшли від архаїчного імперіалізму до тоталітарного імперіалізму, суть якого в підкоренні решти світу під приводом звільнення його від зла. Вони хотіли саме підкорити, а не знищити його.

Проте наприкінці XX сторіччя російське суспільство дуже деґрадувало, про що свідчить високий рівень люмпенізації населення. Люмпени сприймають світ спрощено. Чужий і ворожий світ дуже складний для розуміння, і це лякає. Смерть його спрощує. Чим більше людей помирає, тим простішим і зрозумілішим стає світ. І ось тоді така людина починає бажати, щоб всюди було якнайбільше смерті. Так до пошуку ворога додався страх перед складністю світу, що викликало другу мутацію імперської свідомості. Результатом з’єднання цих двох установок стала некрофілія.

Отже, ставлення до навколишнього світу як до зла перетворює класичний імперіалізм на тоталітарний, а страх перед складністю світу перетворює тоталітарний імперіалізм на некрофільний імперіалізм, або скорочено — некроімперіалізм. Цим терміном я пропоную позначати світоглядну позицію нинішньої російської влади.

Якщо мета класичного імперіалізму — процвітати, а тоталітарного — підпорядковувати, то некрофільного — руйнувати. Некрофілія як світоглядна позиція передбачає у будь-якій ситуації вибір такого рішення, в якому кількість жертв буде максимальною. Тому Росія руйнує в Україні не лише військові об’єкти, а й усю цивільну інфраструктуру навіть тоді, коли в цьому немає військового сенсу, бо для некроімперіалістів руйнація самоцінна й не потребує виправдання.

У період червоного терору більшовики спиралися на люмпенів, тому стихійно використовували некрофілійні образи й символи. Смерть культивували в радянських ритуалах і мистецтві. Радянська система, мов двоголовий дракон, трималася на партії та спецслужбах. Партія контролювала спецслужби за допомоги комуністичної ідеології пошуку класового ворога. Спецслужби були обтяжені цим контролем і більшою мірою керувалися не ідеологією, а світоглядною некрофілією. Отже, вони розглядали вбивство безневинних людей як універсальний метод спрощення будь-якої соціальної ситуації. Однак у масовій свідомості радянських людей, заражених комуністичною ідеологією, головною метою було не знищення світу, а очищення його від зла шляхом встановлення справедливого соціального ладу.

1991 року спецслужби не прийшли на допомогу радянському режиму, коли він гинув, оскільки були зацікавлені у звільненні від партійного контролю. Проте одразу після цього вони стали послідовно готуватися до захоплення влади. Для цього було розв’язано дві війни проти Чечні. Восени 1999 року у Росії стався переворот, який призвів до влади представника спецслужб. Путін керувався не якоюсь певною ідеологією, а світоглядною некрофілією та пошуком ворога як універсальним пояснювальним принципом. Він виходить із маніхейської картини світу, в якій західна цивілізація втілює зло, і йому байдуже, в якій ідеології це буде обґрунтовано. Його лякає складність сучасного світу, тому він схильний дружити з примітивними архаїчними диктатурами. Якщо радянські лідери говорили, що мета перемоги над західними країнами у звільненні трудящих від експлуатації, то у нинішній кремлівській риториці знищення західної цивілізації розглядають як самоціль, а завоювання України — як перший крок до неї. За роки правління Путіна некрофілійна мутація імперської свідомості заразила все суспільство та підготувала його до війни проти України.

Без урахування цієї обставини неможливо визначити стратегічну мету України, досягнення якої вважали б перемогою. Адже повне звільнення території України є лише тактичною метою, бо веде не до перемоги, а до тимчасового перемир’я. Навіть зміна влади в Росії й перехід до демократичної форми правління не можна вважати перемогою, бо російське суспільство вже заражене некроімперіалізмом, тому залишається висока ймовірність реваншу. Розпад Росії може призвести до непередбачуваних наслідків. Західні політики усвідомлюють усі ризики, але також не бачать стратегічну мету в перемозі, тому є велика небезпека того, що вони віддадуть перевагу збереженню послабленого авторитарного режиму Росії як меншому лиху з двох. Україна не має цього допустити, бо це означає неминучість нової війни.

Остаточною перемогою у війні вважатимемо лише скасування імперської структури управління в Росії. За будь-якого режиму в Росії столичний центр управління перерозподіляє ресурси між настільки різними реґіонами такої величезної території. Для цього їх необхідно акумулювати в центрі, придушуючи невдоволення реґіональних еліт. Рано чи пізно апарат придушення реґіонів починають використовувати також проти сусідніх країн, що призводить до загарбницьких війн.

Для скасування імперської структури управління треба зробити зовсім небагато, і механізм для цього вже є: треба передати розподіл бюджету федеративному органу, який має складатися з вільно обраних глав реґіонів. Борис Єльцин уже створив Раду Федерації у складі глав реґіонів, проте контроль за силовими відомствами залишив за собою, що дало змогу його наступникові узурпувати всю владу та перетворити цей федеративний орган на фікцію.

Якщо відновити Раду Федерації з вільно обраних глав реґіонів, передати їй як повноваження розподілу бюджету, так і призначення та зняття глав силових відомств, тоді вже ніхто в Москві не зможе узурпувати владу. При цьому Рада Федерації буде зайнята тим, як узгодити інтереси реґіонів між собою, а не геополітикою, що назавжди зробить Росію безпечною для сусідів.

Проте жодна центральна влада в Росії на це не погодиться, тому потрібний зовнішній тиск. Необхідно зберігати повний обсяг санкцій проти Росії навіть у разі її поразки у війні, зміни влади та демократизації, оскільки демократія не захистить від небезпеки реваншу. Західні політики надто погано розуміють ситуацію в Росії й дуже хочуть відновити економічну співпрацю, тому вся надія тільки на Україну, яка заради свого виживання має домогтися від світової спільноти розуміння мети перемоги — скасування колоніальної системи управління в Росії. Тільки після цього з Росією можна буде підписати мирний договір.