пʼятниця, 3 квітня 2026 р.

Провина // Словник війни

 

Чи всі росіяни винні у війні? Чи можна говорити про колективну провину, чи провина може бути лише персональною? Як виникає почуття колективної провини?

Провина

Провина завжди пов’язана з учинком. Суб’єктом учинку може бути конкретна людина, держава або соціальна інституція, що має єдиний механізм ухвалення рішень. Якщо такого механізму немає, то не може бути й провини. Суб’єкт має провину за вчинок у двох випадках: або коли в його основі від початку лежав злий намір, або – незалежно від наміру – коли вчинок призвів до несправедливості й завдав людям зла. На відміну від держави, народ не може бути суб’єктом учинку й, відповідно, не може бути винним у його скоєнні, оскільки є уявною єдністю окремих людей, кожен з яких діє по-своєму, а механізми ухвалення рішень належать не народові як такому, а конкретним соціальним інституціям.

Провина передбачає політичне, юридичне або моральне покарання. Провину несе одиничний, а не колективний суб’єкт: людина, а не суспільство; держава, а не народ; церковна організація, а не християни тощо. Покарання завжди має застосовуватися лише до одиничного суб’єкта, навіть у тому разі, коли наслідки цього покарання зачіпають інших. Наприклад, якщо видатного діяча культури карають за кримінальний злочин, страждає суспільство, але це не є підставою для звільнення його від відповідальності. Так само, якщо державу карають за розв’язання агресивної війни, страждає весь народ, однак це не є підставою для звільнення держави від покарання: бойкоту, санкцій та інших заходів, аж до його повного демонтажу. Поряд із цим кожен громадянин може нести свою персональну провину за бездіяльність або, тим паче, за сприяння злочинам держави, однак у кожному випадку в кожної людини є своя конкретна провина.

Почуття колективної провини

Треба розрізняти фактичну провину і почуття провини. Хоча народ не може нести колективної провини, конкретна людина може відчувати почуття провини за свій народ, оскільки почуття провини може стосуватися не лише власних учинків, а й учинків інших людей або груп, з якими людина себе ідентифікує. Наприклад, діти не винні у вчинках батьків, але можуть відчувати за них почуття провини. Отже, хоча колективної провини не існує, на основі спільної ідентичності формується почуття колективної провини. Людина здатна переживати його разом із тими, з ким вона себе ототожнює: із сім’єю, церквою, народом, країною тощо.

У міфологічному й релігійному контексті почуття колективної провини й сама провина практично не розрізняються, тому цілком виправдано говорити, що Бог, доля, історія або вищі сили карають народ за провину.

Види провини

Кримінальна провина визначається фактом скоєння злочину, який юридично визначений і за який передбачене покарання. Вона завжди має персональний характер. Навіть якщо злочин скоєно організацією, кожен її учасник відповідає перед законом за свою персональну провину. Окрім кримінальної провини Карл Ясперс виокремлює політичну, моральну та метафізичну провину.

Якщо жителі країни підтримували режим, вони несуть за це моральну провину; незнання, нерозуміння ситуації або відсутність її юридичної кваліфікації не можуть слугувати виправданням. Моральна провина має персональний характер, оскільки йдеться про конкретних суб’єктів і їхні дії.

Політична провина – це провина всіх громадян за режим, який вони терплять, навіть якщо самі вони є жертвами цього режиму й не брали безпосередньої участі в його злочинах. У цьому виявляється її колективний характер. Оскільки фактична провина не може бути колективною, політична провина виражається у почутті провини та готовності нести відповідальність за злочини власної держави й своїх співгромадян, які підтримували режим.

Метафізична провина виявляється в почутті відповідальності за власну бездіяльність, коли поруч чиняться злочини. Кожен росіянин несе метафізичну провину за злочини Росії, бо завжди залишається щось, що він міг би зробити, але не зробив. Оскільки цей «залишок» неможливо точно визначити, метафізична провина дана не як загальнозначущий факт, а як почуття персональної відповідальності за те, що людина зробила не все, що могла. В основі метафізичної провини лежить почуття співпричетності; заперечення метафізичної провини є ознакою байдужості до інших людей та до їхнього права на життя.

Метафізична провина і відповідальність за війну Росії проти України

Ганна Арендт проводить розрізнення між провиною та відповідальністю. Якщо кримінальна і моральна провина мають фактичний характер, тобто визначаються вчинками конкретного суб’єкта, то політична й метафізична провина можуть не бути пов’язаними з власною дією і в такому разі виявляються лише як внутрішнє переживання. Відповідно, те, що Карл Ясперс називав політичною і метафізичною провиною, Ганна Арендт розуміє як один із проявів відповідальності, а не фактичної провини.

Провину за війну Росії проти України несе держава як соціальна інституція, а також усі люди, які є співучасниками цього злочину. Поряд із цим окремий громадянин Росії може відчувати почуття метафізичної провини за те, що він не зробив усього можливого, аби зупинити війну, і почуття політичної провини за свою причетність до держави-агресора. У цих переживаннях виражається як персональна, так і колективна відповідальність громадянина за війну, розв’язану його державою. Хоча це почуття переживається індивідуально, його можуть поділяти й інші люди, що призводить до формування в суспільній свідомості колективного почуття провини за війну, на основі якого виникає розуміння колективної відповідальності. Якщо ж людина ігнорує цю відповідальність, вона несе персональну провину за власну безвідповідальність.
 
Миколай Карпіцький
Словник війни
 
на
Підписатися на: Коментарі (Atom)