четвер, 26 червня 2025 р.

Рашизм // Словник війни

Джерело: PostPravda.info. 26.06.2025.


За роки війни з Росією слово «Рашизм» міцно увійшло в ужиток в українському суспільстві, хоча деякі політологи вважають його невизначеним і ненауковим поняттям. Проте українці чудово розуміють, що таке рашизм і чим він відрізняється від інших різновидів фашизму. 2 травня 2023 року Верховна Рада надала визначення поняттю «рашизм», перелічивши його основні характеристики. Це визначення має описовий характер, тому це поняття стало темою чергової статті Миколая Карпіцького для словника війни на PostPravda.Info.

Рашизм

Рашизм – сучасна форма російського фашизму, ідеологія насильницького придушення або знищення інших культурних і національних ідентичностей заради розширення простору домінування російської ідентичності. 

Термін «рашизм» (від слів «російський» і «фашизм») використовується для позначення різновиду фашизму, що має спільні риси з його історичними формами – італійським фашизмом, німецьким націонал-соціалізмом та іншими. Ідеологія рашизму сформувалася на основі традиційного для Росії російського шовінізму, який мав імперський характер.

Особливе місце в рашистській ідеології відводиться Україні. Рашисти стверджують, що українці і росіяни – це один народ. Українська ідентичність допускається тільки як провінційний варіант російської, а ті українці, які відмовляються визнавати російську ідентичність як єдино правильну щодо себе, вважаються ворогами. Тобто, якщо гітлерівський нацизм визначав ворога за расовим принципом, то рашизм – за характером ідентичності. Агресія Росії проти України обґрунтовується необхідністю «повернення» України й викорінення української ідентичності як самостійної.

Рашизм і російський шовінізм

Російський шовінізм супроводжував розвиток Росії протягом століть і проявлявся як на державному, так і на побутовому рівні. На рівні державної ідеології російський шовінізм трансформувався в різних формах – від концепції «Москва – Третій Рим», через ідею комунізму, якою виправдовувалася диктатура, до сучасних ідей «русского мира». Однак незмінною залишалася його сутність: виправдання військово-політичної експансії та нав’язування єдиної ідеології в питаннях культури, мови, історії та релігії. 

На побутовому рівні російський шовінізм виявляється у переконанні, що території, колись завойовані Росією, такі як Татарстан, Башкортостан або Якутія, автоматично стають «невід’ємною частиною» Росії. Жителів цих регіонів позбавляють права на політичну суб’єктність, зокрема права на самовизначення. Вони вважаються зобов’язаними адаптуватися до домінантної російської культури, говорити російською мовою і пристосовуватися до звичних для росіян норм повсякденного життя.

Водночас від росіян, які переселяються до цих регіонів, не вимагається повага до місцевих мов і традицій. Прикладом такого ставлення є ситуація в національних республіках, де навіть у великих містах, зокрема в Казані, орендодавці нерідко відкрито заявляють, що здають житло виключно росіянам. Така дискримінаційна практика сприймається як допустима норма.

Законодавчо ця тенденція була закріплена в серпні 2018 року, коли до Закону про освіту внесли зміни, що виключили національні мови республік із переліку обов’язкових шкільних предметів. Утім і до цього школа залишалася основним інструментом нав’язування імперської версії російської історії всім народам Росії.

Поворотним моментом, що ознаменував трансформацію російського шовінізму на повноцінну ідеологію рашизму, став 2014 рік – анексія Криму і початок війни на Донбасі. Саме тоді російська пропаганда почала активно використовувати шовіністичні наративи для виправдання військової агресії й терору проти українського населення. Рашизм – це вже не просто культурна чи політична зарозумілість, а ідеологічне виправдання війни та воєнних злочинів, що вчиняються в ім’я знищення іншої національної ідентичності. Людина, яка не підтримує відкритої агресії, але транслює наративи, що виправдовують її цілі, наприклад, ідею «єдиного народу» або місію «русского мира», також може вважатися носієм рашистської ідеології.

Ідеологія рашизму

Рашизм – це імперська ідеологія, заснована на образі ворога, міфологізованій історії та концепції особливої місії Росії щодо розширення так званого «русского мира». В уявленні рашистів сучасний світ – це поле боротьби між «бездуховним» Заходом і «духовною» Росією. 

Українська ідентичність у цьому дискурсі вважається неприродною, нібито нав'язаною Заходом з метою ослаблення Росії. Виходячи з цієї логіки, Росія «повинна» повернути Україну силою, а тих українців, хто відмовляється від російської ідентичності, треба розглядати як зрадників і ворогів. 

У рашизмі ідеологічний конструкт «російської культури» й «православ'я» підміняє як реальну культуру, так і справжню релігійність. Цей штучний конструкт запозичує елементи як з радянської, так і з царської епох, створюючи внутрішньо суперечливу систему, проте самі рашисти, як правило, цих суперечностей не усвідомлюють.

Рашисти та їхня позиція

Прихильники рашизму здебільшого підтримують режим Путіна, оскільки вважають його інструментом боротьби з українською ідентичністю. Водночас в інших аспектах, таких як корупція, соціальна політика або економічне управління, вони можуть висловлювати невдоволення владою. Усередині рашистського середовища існує і радикальне крило, яке перебуває в опозиції до Путіна, оскільки вважає його недостатньо рішучим і жорстким у боротьбі з Україною.

В українській суспільній свідомості проводиться розмежування між ідейними рашистами й тими, хто підтримує рашизм пасивно, стихійно, без твердої переконаності. До першої категорії належать рашисти в точному сенсі цього слова – люди, які свідомо виправдовують агресію Росії. До другої категорії належать «ватники» – обивателі, які уникають відповідальності за моральний вибір, схильні до релятивізму: «не все так однозначно», «у конфлікті всі винні», «тільки Бог знає правду» тощо. До окремої категорії належать «орки». Це злочинні елементи, які вступили до армії заради матеріальної вигоди або в обмін на звільнення від кримінального покарання. Їхня мотивація не має ідеологічного характеру: вони скоюють воєнні злочини, керуючись особистою жорстокістю і відчуттям безкарності.

Спільним між рашистами, ватниками й орками є відсутність емпатії до жертв агресії та небажання визнавати відповідальність за дії власної країни.

Рашизм і некроімперіалізм

Якщо рашизм – це ідеологічна позиція російської влади, то некроімперіалізм – це фактичний стан російської суспільної свідомості й політичної системи. Відмінність така сама, що й між комунізмом як ідеологією і сталінізмом як реальною практикою: якщо ідеологічно обґрунтована мета – боротьба з «класовими ворогами», то фактично сталінізм виявлявся в масових доносах і репресіях невинних. Відповідно, якщо рашизм означає ідеологію експансії «русского мира», то некроімперіалізм характеризує, з одного боку, ставлення влади до населення як до ресурсу, який можна витрачати для досягнення своїх цілей, а з іншого – згоду самих людей на таку роль, що виявляється в готовності безглуздо вмирати на фронтах в Україні.

Правлячий клан у Росії, що складається здебільшого з вихідців зі спецслужб, не прив'язаний до конкретної ідеології. Його ставлення до ідеологічних конструкцій суто інструментальне: вони використовуються лише тією мірою, якою допомагають утримувати владу. Така цинічність успадкована від радянських органів безпеки. Проте зміна ідеології залежно від політичних умов не впливає на сприйняття світу, яке лежить в основі некроімперіалізму.

Отже, рашизм – це ідеологічна концептуалізація страху перед складністю світу і прагнення знищити все, над чим не вдається домінувати, а некроімперіалізм – реалізація цього прагнення в суспільній свідомості та політичній системі. 

Юридичне визначення поняття «рашизм»

2 травня 2023 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про використання політичним режимом Російської Федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких» (№ 3078-IX). У заяві Ради рашизм визначається як «новий різновид тоталітарної ідеології та практик, які лежать в основі режиму, сформованого у Російській Федерації під керівництвом президента В. Путіна, та ґрунтуються на традиціях російського шовінізму й імперіалізму, практиках комуністичного режиму СРСР та націонал-соціалізму (нацизму); …характерними ознаками та наслідками рашизму є:

– системні порушення прав та основоположних свобод людини;
– культ сили та мілітаризм;
– культ особи, що перебуває на верхівці вертикалі влади, та сакралізація інститутів держави;
– самозвеличення Росії та росіян за рахунок насильницького пригнічення та/або заперечення існування інших народів;
– застосування з метою реалізації експансіоністської державної політики практики поширення серед інших народів російської мови та культури, російської православної церкви, медіа, політичних та громадських інституцій, пропагування ідей «русского мира»;
– систематичне порушення загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, зокрема поваги до суверенітету інших держав, їхньої територіальної цілісності та міжнародно визнаних кордонів, недотримання принципу незастосування сили чи погрози силою;
– створення, фінансування та збройна підтримка незаконних збройних формувань та сепаратистських рухів на територіях інших суверенних держав, створення та підтримка терористичних організацій;
– використання заборонених методів ведення війни та системне вчинення воєнних злочинів та злочинів проти людяності;
– систематичні організація та здійснення масових вбивств, страт, катувань, депортацій, створення штучних умов для виникнення голоду, інших видів масового фізичного терору, геноциду, переслідування з етнічних, національних, релігійних, політичних та інших мотивів;
– регулярне застосування до інших держав практики економічного та енергетичного шантажу;
– регулярні погрози щодо застосування ядерної зброї проти інших держав та створення техногенних катастроф».

Миколай Карпіцький
Словник війни

четвер, 19 червня 2025 р.

Миколай Карпіцький. Російська воєнна загроза країнам ЄС в епоху штучного інтелекту. Розмова з Євгеном Коваленком

Джерело: PostPravda.info. 16.06.2025.


Росія зберігає наступальний потенціал, і ситуація на фронтах залишається вкрай небезпечною. Проте перемога України, яка навіть не має флоту, над Чорноморським флотом Росії, а також успішна атака українських дронів 1 червня 2025 року на російську стратегічну авіацію за тисячі кілометрів від лінії фронту свідчать про швидке застарівання навіть найсильніших армій світу. Ті, хто не встигне за стрімким розвитком дронів і робототехніки, опиняться беззахисними перед загрозою нового типу. На жаль, російська воєнна загроза – це зовсім не перспектива найближчих років, як помилково вважають багато західних політиків. Росія вже готова воювати з країнами Європейського Союзу, і їй знадобиться кілька місяців, щоб розпочати наступ на Польщу та країни Балтії в разі укладення перемир’я з Україною. Що Європа може зробити вже зараз, щоб протистояти армії нового типу, яка поєднує сучасні технології дронів і масову живу силу, якою командування готове безжально жертвувати в будь-яких обсягах? На це питання в розмові з Миколаєм Карпіцьким спеціально для PostPravda.info відповідає ІТ-архітектор, кандидат технічних наук, доцент Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського Євген Коваленко.

Російська воєнна загроза – це кінець епохи стабільності в Європі

Миколай Карпіцький. Є лише одна причина, яка може спонукати Росію у момент, коли вона наступає на українському фронті, погодитися на перемир’я: підготовка до нападу на Польщу та країни Балтії. Україна утримує фронт завдяки «стіні дронів», яка створює непрохідну «зону смерті» (kill zone). Однак наразі Україна не має достатніх ресурсів, щоб стримувати просування росіян на всіх ділянках фронту. Польща і країни Балтії взагалі не мають бойового досвіду та необхідних ресурсів для створення аналогічної стіни дронів – і це сьогодні головна загроза для всієї Європи. Як ви вважаєте, які можливості мають європейські країни, щоб вистояти в разі нападу Росії, і як технічна революція у військовій сфері впливає на розклад сил?

Євген Коваленко. Озброєння європейських країн розраховане на ураження досить великих об’єктів, і з об’єктивних причин вони не можуть забезпечити масове виробництво дронів так, як це робить Україна – навіть керованих людьми, не кажучи вже про автономні. Останні десятиліття Європа орієнтувалася не стільки на розвиток технологій, скільки на підтримання стабільності, й саме цю стабільність забезпечує європейська бюрократія. Для країни, яка не бере участі у воєнних конфліктах, можливо, це й добре. Однак така система не зможе вистояти в разі воєнної агресії з боку Росії.

По-перше, Європа останнім часом розучилася випускати технічну продукцію, яка була б водночас якісною й дешевою. Наприклад, моя подруга придбала в Словенії павербанк італійського виробництва за 25 євро, тоді як у нас такий самий можна купити за 3–5 доларів. Це свідчить про те, що в технічній сфері Європа поки не вміє виготовляти товари масово й дешево. Це серйозна проблема – як у контексті підготовки до війни, так і в умовах конкуренції з Китаєм.

По-друге, в Європі значно гірша ситуація у сфері технічних послуг. Там фахівці не мають такої універсальності, як у нас. У Європі часто простіше продати автомобіль і придбати новий, ніж ремонтувати старий. Ремонт дуже дорогий і зазвичай зводиться до простої заміни блоку. У нас же до ремонту підходять творчо: експериментують, намагаються відновити деталі або замінити їх аналогами від інших моделей.

По-третє, все впирається в бюрократію. Наприклад, у Німеччині, якщо замінити сусідові розетку без відповідної ліцензії, можна отримати штраф – навіть якщо це зроблено безоплатно. Щоб легально встановити звичайну розетку чи вимикач, потрібно пройти курси, заплатити за сертифікацію, і весь процес займає багато часу.

Вихід, як на мене, лежить радше не в технічній, а в організаційній площині. Потрібно стимулювати людей до того, щоб вони могли поєднувати різні навички – не лише технічні, а й загальноосвітні у ширшому сенсі. Коли людина має широту мислення, зокрема технічного, вона здатна творчо мислити, знаходити нетипові рішення. Вона сама може виявити ініціативу, відремонтувавши свій автомобіль, зібравши дрон з підручних матеріалів, або опанувавши нову модель штучного інтелекту.

Усі ці вміння залишаються з людиною і в разі мобілізації. Саме тому у нас в армії багато хто вміє збирати дрони буквально з нічого – бо вже має досвід самостійного пошуку нетипових рішень у цивільному житті.

Найважливіше питання – це питання часу

Для країн ЄС суворе дотримання бюрократичних процедур – основа державного механізму. Що вони можуть зробити, не руйнуючи цієї основи?

Найважливіше питання – це питання часу. Основна проблема у взаємодії з державою полягає в тому, що все відбувається надзвичайно повільно. Навіть якщо держава ухвалила рішення закупити щось важливе, може минути не один місяць, а то й рік, перш ніж це потрапить на фронт. Така проблема існує не лише в Україні, а й у Європі.

Оптимальною є ситуація, коли програмісти, які розробили нову нейромережу або модифікували вже наявну, без узгодження з чотирма рівнями командування просто зв’язуються через умовний Signal з операторами дронів і кажуть: «Ось нова прошивка. Тримайте файл, тестуйте!» Тут надзвичайно важливими є горизонтальні зв’язки між командами, що займаються розробкою та використанням дронів.

Якщо 30 років тому було нормально подати заявку до банку і чекати відповіді місяць, то сьогодні такі затримки неприпустимі. На війні перевагу отримує той, хто швидше втілює ідею в реальність. Це гальмує бюрократія, тому її треба цифровізувати. Зазвичай, поки «все добре», такі реформи відкладають «на потім» або реалізують дуже повільно. Можливо, якби в нас не виникли достатньо серйозні проблеми, ми б і не впровадили в Україні «Дію». А тепер ніхто не заперечує, що ця електронна система держпослуг дуже корисна й економить людям багато часу. Європейським країнам також варто впроваджувати електронний документообіг, систему «держава в смартфоні» або подібні рішення.

Здатність знаходити нетипові рішення

Один мій знайомий сказав, що українці – це нація інженерів: зупини будь-якого водія – він розповість, як усе влаштовано під капотом. Чи справді українці перевершують жителів розвинених європейських країн у технічній грамотності?

Скоріше не в грамотності, а в універсальності. Наприклад, сфера послуг в Україні – це та ніша, де люди виявляють креативність, зокрема технічну, не бояться пробувати нове. У Європі ж вона надто забюрократизована та зарегульована, що демотивує шукати нові рішення, інколи навіть впроваджувати щось нове – і це позначається на загальному рівні технічної культури в країні. Але, якщо порівнювати з Азією, наприклад, з Індією чи Пакистаном, то вже ми десь посередині. І це не питання рівня знань – він приблизно однаковий. Річ більше про вміння робити щось поза наявними підходами та звичаями у цій сфері. Проте, може виявитися, що ця риса проявляється лише у складних умовах. У разі війни європейці теж можуть «розкачатися», але дорогоцінний час буде втрачено.

Я багато дивився відео про ремонти в Індії та Пакистані – і це майже фантастика навіть для нас. Наприклад, прямо на вулиці переплавляють акумулятор, збираючи з отриманого свинцю новий – і він потім цілком нормально працює. У нас, напевно, мало хто зміг би повторити таке без спеціальної підготовки та обладнання, навіть у заводських умовах. Якщо уявити, що в таку війну, як наша, були б втягнуті Індія чи Пакистан, то автономні дрони зі штучним інтелектом, які ми, можливо, побачимо вже цієї осені, у них уже стояли б на озброєнні.

Якби Росія напала на країни ЄС, чи змогли б вони оперативно наростити виробництво дронів у достатній кількості, щоб зупинити наступ російської армії?

На жаль, не змогли б. У європейській культурі глибоко вкорінене прагнення суворо дотримуватися процедур і алгоритмів. У мирному житті це добре – саме це сприяло стабільному фінансовому розвитку Європи. Але в умовах війни така процедурність може виявитися фатальною.

Проте Європа не є єдиною. Якщо жителі Німеччини здебільшого ще не усвідомили воєнну загрозу, то в Польщі та країнах Балтії розуміння вже з’явилося. Можливо, саме там можливі зміни?

Так, Польща й країни Балтії значно менш «алгоритмічно закостенілі», і саме в цих країнах виробництво дронів можна було б налагодити швидше. Один із варіантів – перенести українське виробництво дронів до Польщі разом з українськими спеціалістами, які вже мають досвід. Поки триває війна проти України, дрони можна було б спрямовувати на український фронт. Але якщо Росія нападе, скажімо, на Литву, ці дрони можна буде оперативно перекинути на північний фронт.

Витяг уроків з досвіду сучасної війни

Технічна революція у військовій справі розвивається настільки стрімко, що вчорашні «найсильніші армії світу» сьогодні виявляються безнадійно застарілими. Однак генерали досі мислять категоріями минулих війн. Багато європейських політиків не усвідомлюють, що сьогодні значно ефективніше інвестувати в технології штучного інтелекту для дронів, аніж у закупівлю танків. Здається, інстинкт самозбереження диктаторів змушує їх ставитися до цього серйозніше.

З’являються свідчення участі у війні на боці Росії окремих громадян Китаю і навіть цілих підрозділів із Північної Кореї. Очевидно, що вони перебувають там не задля допомоги Росії, а радше для запозичення досвіду ведення сучасної війни. Ми бачимо, що нещодавно сформовані українські підрозділи, які не встигли адаптуватися до нових умов, змушені відступати, тоді як досвідчені – утримують оборону. Якщо армії країн НАТО не почнуть переймати цей бойовий досвід уже зараз, вони не зможуть стримати Росію в разі її нападу. І найтривожніше – у керівництва країн НАТО наразі немає навіть того розуміння, яке вже є у Китаю та Північної Кореї.

Країни ЄС можуть вчитися лише на українському досвіді, щоб зрозуміти реальні потреби фронту й вимоги до дронів. Але, схоже, вони досі багато чого не розуміють. Я думаю, вони не переймають значну частину українського досвіду, бо контакт з Україною відбувається через державні структури – з тими самими вадами, які є в них самих. Дивлячись на Україну виключно крізь призму офіційних інституцій, а не через горизонтальні зв’язки волонтерів, нічого особливого не побачиш. Тобто вони просто не знають, куди дивитися. Виникає й інше питання: чи дозволять їм безпосередньо переймати досвід волонтерів, оминаючи державні структури?

Горизонтальні зв’язки між громадськими організаціями України та країн ЄС

Тому ми самі маємо розвивати горизонтальні зв’язки з нашими європейськими друзями, з громадськими організаціями Польщі й країн Балтії. Від цього залежить виживання не лише України, а й усієї Європи.

Саме так – горизонтальні зв’язки. Але з цим тісно пов’язана і здатність приймати нетипові рішення. Люди часто бояться своїх ідей, бо звикли чути: «Думаєш, до тебе ніхто не додумався? Усе давно придумано до тебе!» А у європейців проблема інша – нестандартні рішення часто не проходять з-за невідповідності тим чи іншим відверто застарілим стандартам. Тому вони дуже часто просто не думають у цьому напрямку, оскільки дешевше і швидше зробити щось нетехнологічно та неефективно, аніж боротися з бюрократією, або мати ризик, що інновація опиниться під забороною.

Які перешкоди заважають західним країнам – зокрема, Німеччині, Польщі, країнам Балтії – розвивати власне виробництво дронів?

Тут варто розділити відповідь на дві частини. По-перше, апаратна частина: механіка й мінікомп’ютер дрона. Це нескладне завдання, і Україна вже накопичила в цьому величезний досвід, який можна швидко перейняти. Загалом, налагодити масове виробництво дронів технічно можливо. В Україні цього не роблять у промислових умовах лише через ризик ракетних ударів. Наше досягнення в тому, що дрони виробляються на рівні промислових масштабів, хоч і без конвеєра і подекуди в підвалах.

По-друге, програмне забезпечення, яке має постійно оновлюватися. Тут складніше. Європейці, як показує практика, вміють писати якісний код – але роблять це надзвичайно повільно. І тут питання не в роботі програмістів, а в самій системі, скажімо так, прийомки та контролю, до якої всі звикли. Тут можна було б формувати команди за участю українців, можливо, ще індусів. Індійські програмісти відомі тим, що можуть написати код за «три вечори», на який звичайним програмістам знадобився б місяць. Звісно ж, при цьому сильно страждає культура його документування, а також зрозумілість для інших людей. Проте, коли важливіша швидкість та перебір різних алгоритмів, такий підхід може виявитися кращим.

Окреме питання – постачання комплектовальних. Європейським країнам доведеться імпортувати багато компонентів за межами ЄС: акумулятори (або літій), рідкоземельні метали для магнітів у двигунах. Щодо мікросхем – гадаю, тут проблем буде менше, адже основні виробники розташовані в Південній Кореї та інших демократичних країнах, з якими легше домовлятися.

Цю діяльність можна організувати на двох паралельних рівнях: з одного боку – на державному рівні, з іншого – силами волонтерських ініціатив.

Що країни ЄС можуть зробити саме зараз?

Думаю, у цьому питанні ми не можемо покладатися на Міністерство закордонних справ і маємо самі вдаватися до методів народної дипломатії, доносити до європейців розуміння реальної воєнної загрози. Також потрібно, на основі роботи над помилками, яких припустилася Україна в сфері оборони, формулювати проблеми так, щоб інші країни їх не повторювали.

Думаю, що справді варто робити такі звернення. Якщо йдеться про перебудову чогось у самій державі – дуже сумніваюся, що це можливо в найближчий час. Але це й не обов’язково. Достатньо на державному рівні надати низку дозволів, щоб люди могли займатися різною діяльністю на волонтерських засадах без ризику бути покараними за порушення процедур. Навіть в Україні діяльність волонтерських організацій, які підтримують армію, досі не врегульована повною мірою й часто перебуває в «сірій зоні» законодавства. Наприклад, досі формально заборонено волонтерам виготовляти бойові компоненти для дронів.

Можливо, це прозвучить несподівано, але першим кроком до підготовки країн Євросоюзу до можливої війни могло б стати надання дозволу на використання цивільних дронів. Із 31 грудня 2020 року в ЄС діє єдиний регламент, що регулює та обмежує їхнє використання, а в таких країнах, як Франція, Німеччина, Іспанія, запроваджено додаткові обмеження. Про які волонтерські ініціативи в цій сфері може йтися, якщо люди не мають жодного уявлення, що це таке? Потрібно вже зараз, щоб звичайні громадяни вчилися збирати дрони й керувати ними – не обов’язково бойовими чи з елементами штучного інтелекту. Головне – щоб певна кількість людей мала базовий досвід роботи з дронами. Нам у цьому пощастило: коли дрони масово з’явилися на ринку – десь у 2017 році – вони вже були саморобними в деяких українців. До речі, свій перший квадрокоптер я теж купив у 2017-му й тоді навчився ним керувати.

Підсумовуючи нашу розмову, що б ви порадили європейським політикам, якби вас про це запитали?

По-перше, послабити законодавчі обмеження, легалізувати діяльність громадських організацій, що займаються дронами, спростити бюрократичні процедури й зменшити час необхідної взаємодії з державою.

По-друге, стимулювати участь громадян у таких організаціях. Наприклад, можна зберігати заробітну плату працівникам державних установ, які вирішать тимчасово – на кілька тижнів – долучитися до волонтерських ініціатив, пов’язаних із дронами.

По-третє, забезпечити можливість передання досвіду українських фахівців. На міждержавному рівні потрібно створити такий механізм, щоб Україна могла відряджати досвідчених спеціалістів для роботи в цих громадських організаціях. Було б чудово, якби з’явилися відповідні державні програми.

Але для цього вже потрібно звертатися до депутатів парламентів європейських країн.

Попередні розмови з Євгеном Коваленком:

понеділок, 26 травня 2025 р.

Миколай Карпіцький, Руслан Габбасов. Час імперії минає: башкирські націоналісти взяли курс на незалежний Башкортостан

Джерело: PostPravda.info. 26.05.2025.

Башкирські націоналісти з прапором націоналістичної організації Кук Буре. Фото із Facebook Руслана Габбасова

Напередодні розпаду Радянського Союзу Башкортостан переживав національне піднесення: ухвалюється закон про суверенітет, виникають націоналістичні об'єднання, серед яких найпомітнішим став «Союз башкирської молоді». 31 березня 1992 року Башкортостан підписав Федеративний договір, що передбачає договірний характер відносин з Російською Федерацією, а 24 грудня 1993 року було прийнято Конституцію Республіки Башкортостан, яка затвердила посаду президента Республіки.

З приходом Путіна до влади Башкортостан фактично втратив автономію, замість загальних виборів президента – призначення «глави» республіки, замість договірного характеру відносин із центром – жорсткий контроль Москви. У 2018 році башкирську мову було виключено зі списку обов'язкових предметів шкільної програми. 

У відповідь на тиск московської влади виникають нові націоналістичні організації: «Кук-Буре» (з 2007 до 2018 року) і «Башкорт» (з 2014). Про те, як башкирські націоналісти бачать майбутнє незалежного Башкортостану, у розмові з Миколаєм Карпіцьким (PostPravda.Info) розповідає керівник Комітету Башкирського національного руху за кордоном Руслан Габбасов, автор книги «Записки башкирського націоналіста».

Миколай Карпіцький. Розкажіть про політичний проект майбутнього Башкортостану?

Руслан Габбасов. У нас, як і в інших розвинених національно-визвольних рухів, є свій проєкт майбутньої незалежної держави. Ми розробили його ще наприкінці 1922 року. Я сам – башкирський націоналіст, у хорошому розумінні цього слова, був одним із керівників національної організації «Башкорт», до цього був заступником голови організації «Кук-Буре».

Перебуваючи в Росії, ми ще не говорили про незалежність, принаймні відкрито, бо неможливо було говорити. Але ми відстоювали принципи федералізму, вимагали повернення до договірної основи відносин. У 1994 році Башкортостан підписав із Російською Федерацією двосторонній договір, у нас був щонайменше економічний суверенітет, і наполовину політичний. Усе це за підсумком правління Путіна зійшло нанівець, республіка перетворилася на звичайну губернію. Ми відстоювали суверенітет, виходили на мітинги, боролися за права та інтереси башкирського народу, за башкирську мову, культуру, традиції, історію, національних героїв. Після того як нашу організацію «Башкорт» визнали екстремістською, заборонили на території Російської Федерації та почалися переслідування активістів, я поїхав.

Зараз мій друг, перший голова організації «Башкорт» Фаїль Алсинов, перебуває у в'язниці. Його посадили на чотири роки. Це спровокувало великі заворушення в Республіці Башкортостан, можливо, ви чули про них. У січні 2024 року 6-7 тисяч людей, а може й більше, вийшли на захист Фаїля Алсинова. На той час я вже був за кордоном. Я розумів, що мене теж рано чи пізно посадять, і виїхав за три місяці до початку війни. Тоді ще я не знав, що буде війна, хоча здогадувався через події, які відбувалися на кордоні.

Я брав участь у «Форумі вільної Росії». Його проводять російські опозиціонери, ті самі москвоцентричні, або, як я їх називаю, псевдоліберали. На ньому я висловив думку, що федерацію потрібно міняти, щоб це була горизонтальна, рівноправна федерація: усі рівноправні суб'єкти, зокрема й області, мають піднятися до статусу республік і встановити договірні відносини між собою; столицю має бути перенесено з Москви в інше місто. Але вже через три місяці, після того як почалася війна, ми зрозуміли, що з імперією вже нічого не зробити, і взяли курс на незалежність.

Ми бачимо майбутнє Башкортостану як незалежної держави з парламентською формою правління. Відповідно, двопалатний парламент, оскільки у нас у республіці Башкортостан проживає три народи, які приблизно однакові за чисельністю, – це росіяни, башкири й татари. Росіян 37%, башкир – 31%, татар – 21%. Ми розуміємо, що моноетнічної держави в нас не вийде, тому робимо ставку на побудову громадянської політичної нації – башкирської політичної нації на кшталт, як сьогодні сформувалася українська політична нація, куди входять представники різних народів; як сьогодні формується казахстанська політична нація. Необхідна люстрація всіх пропутінських сил, які були винні в переслідуванні, посадці й убивствах людей. Ми детально розписали це в проєкті – повне реформування, економіка майбутнього незалежного Башкортостану.

Миколай Карпіцький. Я вважаю, кожен народ має право на самовизначення, але поки в Росії зберігається єдиний центр управління, вона однаково перебудується в імперію. За будь-якої форми правління, хоч парламентської, хоч президентської. І я прийшов до розуміння, що єдиний спосіб децентралізувати владу – передати функції призначення голів силових відомств не центральному органу, а федеративному органу, який би створювали з голів регіонів, оскільки глави регіонів живуть у своїх місцях і можуть збиратися скрізь, не обов'язково в Москві. А якщо ще їм передати право розподіляти бюджет, то тоді справді ми отримаємо договірну систему, і тоді всі рішення ухвалюватимуться на договірній основі між регіонами. На жаль, західні країни швидше підтримають диктатуру, ніж розпад Росії. Але якщо запропонувати реальний проект федерації з перспективою можливості подальшого самовизначення регіонів, який зробить Росію безпечною, то, можливо, вдалося б створити міжнародну коаліцію під цей проект. Я так кажу, тому що просто бачу, що без такої коаліції, тобто без зовнішньої сили, немає шансів змінити ситуацію в Росії. Як ви думаєте?

Руслан Габбасов. Але ви зараз говорите рівно те, що зараз говорить уся москвоцентрична опозиція. Вони прекрасно розуміють те, що неможливо далі так жити з такою вертикаллю влади, коли все зосереджено в одних руках – у Москві. Але й на незалежність національних республік вони теж не згодні, тому обіцяють повний федералізм, рівноправні стосунки і максимум повноважень регіонів. Але якщо це ще було можна обговорювати до війни, то зараз уже ні. Національно-визвольний рух національних республік пішов набагато далі ідеї федералізму. Багато хто вже не бачить себе у складі Росії.

Башкири тричі підписували договір із Росією. Перший раз з Іваном Грозним – з Московським царством. Другий раз – з Радянським Союзом, з Леніним підписав наш лідер Ахмет-Закі Валіді, у період першої башкирської республіки. Третій раз – Муртаза Рахімов, наш перший президент сучасної республіки Башкортостан, підписав договір з Єльциним. Усі три рази договори були порушені в односторонньому порядку з боку Москви, Я думаю, що і на четвертий раз мало що зміниться. Тут не стільки сама країна, скільки сам народ такий. Російський народ – він імперський народ, і поки він не зживе в собі імперію, так і буде відчувати себе господарем становища скрізь і завжди прагнути домінувати. Тому ніхто не хоче повертатися до обговорення федералізму – просто не вірять.

Наш Башкортостан – дуже багата республіка. У 90-х роках ми були регіоном-донором, у нас хороший промисловий комплекс, у нас величезні запаси природних ресурсів, у нас людський капітал, розумні, освічені люди, у нас чудова природа для туризму. Ми прекрасно розуміємо, що можемо вільно жити без Росії. І чому ми повинні віддавати, як зараз, 80% доходів нашої республіки федеральному центру? Ми розуміємо, що вся Росія, можливо, і не розпадеться, але згадаймо, що в 1991 році, коли розпався Радянський Союз, Захід теж був проти розпаду. Джордж Буш прилітав до Києва, просив українців, щоб вони не виходили з Радянського Союзу, але це ж не врятувало від розпаду. Російська імперія розпадається поступово. Як би вона не називалася – вона все одно імперія, що Радянський Союз, що Російська Федерація, що Російська імперія.

Після розвалу Російської імперії відвалилася Польща і Фінляндія, після розпаду СРСР відвалилося ще 14 республік. Я не бачу Чечню у складі майбутньої Федерації, якою б вона там федеративною не була. Якщо Москва відпустить Ічкерію, що вона зможе сказати башкирам? У Москві розуміють, що чеченці – це народ, який неможливо асимілювати, тому бачать у чеченцях загрозу. Вони будуть раді відпустити чеченців, інгушів, але відпустивши їх, що скажуть нам, башкирам, татарам, бурятам, якутам? Чому одним можна, а іншим не можна? Тому вони змушені будуть нас відпустити, і це не залежить від того, що Захід хоче чи не хоче. Відокремляться ті, хто хоче, хто може. Згодом, можливо, якась частина повернеться назад, можливо, утвориться якась конфедеративна держава. Але повернуться тільки ті, хто захоче. Не факт, що ми захочемо повернутися. Це історичний процес, хід історії неможливо змінити. Час імперії минає, і Росія, напевно, є передостанньою імперією. Останньою імперією, яка розвалиться, напевно, буде Китай.

Влада в Росії персоналістична. На 100% все тримається на одному вождеві. Щойно його не стане, не знаю, з яких причин – чи буде це табакерка з шаликом, чи природна смерть, чи він піде сам, чи ні – у будь-якому разі все посиплеться. З його смертю почнеться крах, велика смута. Вона може тривати від кількох днів, як це сталося 1991 року, коли за три дні розвалився Радянський Союз, і до кількох десятиліть, але однаково призведе до того, що національні республіки підуть.

Якщо до влади прийдуть сьогоднішні ліберали, може, напівліберали, які сьогодні в путінській еліті на других або третіх ролях, домовляться із Заходом про часткове зняття санкцій, з'явиться якась демократія, умовна гласність, свобода слова, плюралізм думок, з'являться політичні партії, то вони змушені будуть давати повноваження регіонам, республікам. Без цього ніяк. З'являться, як у 90-х роках, регіональні та республіканські політичні партії. Адже раніше в нас були політичні партії у своїй республіці, це пізніше Путін заборонив їх. І, відповідно, коли будуть свої політичні сили, політичні лідери всередині національних республік, у будь-якому разі порушуватиметься питання про незалежність, про вихід із Росії. Що нова влада буде з нами робити? Знову репресувати? Будуть бомбити килимовими бомбардуваннями? Але тоді вони покажуть своє імперське обличчя і не зможуть повернутися назад у Європу. Тому в них не буде виходу. Вони відпустять усі ті національні республіки і регіони, які захочуть вийти.

У сьогоднішній моделі Росії російський народ програє в цих перегонах життя народів, тому що замість того, щоб нормально розвиватися, він почав війну – навіть не з тюркськими народами, не з мусульманськими, а з найближчим слов'янським народом, поклав практично мільйон; величезна кількість емігрувала, рівень життя, народжуваності впав. На таку величезну територію російського народу просто не вистачає, а мігрантів усе більше й більше заїжджає. Народжуваність у Центральній Азії дуже висока, в Узбекистані з населенням тридцять сім мільйонів осіб за 2024 рік народилося 880 із чимось тисяч новонароджених, у той час як у Росії, де чисельність населення 140 мільйонів, народилося мільйон двісті – зіставні цифри попри те, що різниця в чисельності населення величезна, майже в чотири рази.

Тому Росія програватиме, поки російські націоналісти не усвідомлять, що їм потрібно створювати свою окрему російську державу на території, умовно, Золотого кільця, де зосереджені російські регіони – Брянська, Орловська, Рязанська та інші області. Якщо вони намагатимуться чіплятися за всю Росію, а їх явно бракує на таку величезну країну, їх будуть заміщати тими ж самими вихідцями із Середньої Азії, кавказцями, у яких народжуваність набагато вища. До того ж ми бачимо, як Росія лягла сьогодні під Китай і просто продає Сибір, Далекий Схід. Місцевим це теж дуже сильно не подобається. Відповідно, сепаратистські настрої там теж зростатимуть, і все це призведе до того, що регіони відокремлюватимуться.

Три угоди в різні часи башкири укладали з Росією, і щоразу Москва порушувала їх в односторонньому порядку. Більше не віримо, тепер лише незалежність». Руслан Габбасов, голова Комітету башкирського національного руху за кордоном. Постер із Facebook Руслана Габбасова.

Миколай Карпіцький. Ви говорите, що Росія розпадеться, але ця перспектива майбутнього, а ми то бачимо, що російська армія пре і пре на фронті. Ось я з вами розмовляю, і в мене може в будь-який момент прилетіти ракета або дрон. Тому в мене запитання з України – а які є сили, щоб щось змінити зараз, а не колись у майбутньому?

Руслан Габбасов. Зараз я не бачу жодних сил, які змогли б змінити, на жаль. Навіть під час Другої світової війни, коли гинули мільйони радянських солдатів, мільйони потрапляли в полон, у той же самий час, НКВДшники проводили такі спецоперації, як виселення цілих народів. Влада завжди тримала всередині себе величезні сили, і зараз те саме. Скільки б там не гинуло з боку Росії на фронті, все одно такі сили є. Звичайно, все може змінитися в будь-який момент. Ми ж бачили марш Пригожина – чорний лебідь, який несподівано виник – просто недозрілий бунт. На даний момент я не бачу, що може розвалити Росію. Але водночас я б не сказав, що Росія «пре». Так, поступово повзуча окупація йде. Є, звичайно ж, з їхнього боку якісь нечисленні успіхи, але це не «пре». Пре – це коли Гітлер за кілька місяців дійшов до Москви. Мало того, скоро вже Російсько-українська війна зрівняється за часом із Другою світовою війною. Уже 3,5 року воює. Дійсно, якщо в довгостроковій перспективі – то тільки смерть Путіна, тому що поки він тримає все під контролем, всі еліти, клани підкоряються йому, але без нього почнуть між собою ворогувати.

Миколай Карпіцький. Так, я теж вважаю, що в тій формі, як існує Росія, вона не може існувати в сучасному світі. Але що з нею робити зараз, як нам мобілізуватися? У зв'язку з цим у мене питання про башкирську самосвідомість. У мене ж були студенти-башкири, вони адекватні, а ось їхні батьки за Путіна і зараз підтримують війну. Виходить, навіть серед башкир значна частина населення підтримує Путіна. Яка ситуація з національною самосвідомістю в самому Башкортостані?

Руслан Габбасов. Щодо значної частини я б посперечався б. Два народи найбільше воювали з Росією – це башкири й чеченці. Ми багато воювали, дуже багато піднімали повстань. Нам є на що спиратися в історії. Усі наші національні герої – лідери наших національно-визвольних війн з Росією. На жаль, 70 років радянської влади, потім 25 років путінської пропаганди мають наслідки – багато хто з покоління 40 плюс – це такі (я б прибрала це слово) «ватники», але молодь, на щастя, інша. Ще три роки тому про незалежність мало хто говорив, і якщо говорили, то тільки перешіптуючись десь на кухні між собою. Сьогодні величезна кількість башкир підтримує ідею незалежності. Про це дуже багато хто відкрито говорить. Розуміють, що відкрилося вікно можливостей, можливо, востаннє, коли у нас є можливість здобути незалежність. Принаймні, у нас є хороші приклади. Ми дивимося на колишні союзні республіки, на такі ж споріднені нам народи, як казахи, киргизи, узбеки.

Так, у них там із демократією не все добре, але зараз у нашому становищі не до демократії, напевно. Нам би врятувати народ. Перш ніж побудувати будинок, людині потрібно просто саму себе нагодувати, вижити фізично, одягнутися, щоб були сили будувати будинок. Тут те ж саме. На жаль, зважаючи на асиміляційну політику, імперську політику, дуже багато народів – гірські алтайці, хакаси, карели, марійці, удмурти – дуже сильно асимілюються останніми роками. Ці народи дуже невеликі за чисельністю порівняно з башкирами. Путін робить усе, щоб перетворити нас на безликих росіян – система освіти була знищена, і обов'язкове вивчення мов, і багато іншого. Дуже важливий фактор – релігія. Ті народи, які сповідують християнство або не сповідують жодної релігії, або шаманізм тощо, поступово-поступово асимілюються росіянами. Особливо, ще раз кажу, сильна роль християнства, тому що одна спільна культура на основі релігії, спільні імена, свята тощо.

У мусульманських народів усе-таки ситуація краща, тому що різні культури, різні релігії, різні імена. До того ж нас багато поки що, нас усе-таки півтора мільйона, а татар – до 4 мільйонів, відповідно, ми поки що тримаємося. Але якщо така політика триватиме й далі років 50-100, то ми, можливо, опинимося на тому самому рівні, на якому зараз перебувають хакаси. Тому за незалежності, напевно, ніякої демократії в нас, можливо, перший час не буде. Можливо, буде м'який авторитаризм. Нам треба зміцнити свою націю, як зміцнили себе казахи. Вони зросли в чисельності більш ніж удвічі після здобуття незалежності. Узбеки зросли в чисельності, зміцнили свою мову, свою культуру. Навіть якщо зараз їх захопить Росія, вони вже не асимілюються ніколи, тому що їх дуже багато і в них дуже сильна національна ідентичність. Після здобуття незалежності нам потрібно спершу зміцнитися як нації. Якщо буде м'який авторитаризм на кшталт Сінгапуру, Південної Кореї – то так само як вони поступово перейшли від авторитарного режиму до демократичного, так і ми зможемо. Ми це пояснюємо людям. Вони прекрасно розуміють, що сьогодні на кону вже стоїть життя народу. І якщо ми не використаємо ось цю можливість, яку нам представляє пан Великий Випадок, пов'язаний війною, то ми зникнемо.

Миколай Карпіцький. Коли я приїжджав до Києва наприкінці 80-х, там мало хто говорив українською, а зараз я бачу, що багато хто переходить на українську мову, і що цікаво, молоде покоління краще знає українську мову, ніж старше покоління. А ось коли я спілкувався зі своїми студентами – башкирами, спостерігав зворотну закономірність: бабусі й дідусі знають башкирську мову, а молодь уже забуває. В Україні, Казахстані гарне знання рідної мови відкриває соціальні ліфти для молоді, тож ситуація там радикально змінилася, а що зараз мотивує молодь вивчати башкирську мову? Свого часу я викладав у Ханти-Мансійську, і з жалем спостерігав, що у хантийської та мансійської молоді немає мотивації вивчати рідну мову. Вони хочуть здобути професію, вивчити англійську, але рідною мовою практично не говорять. Як ви вважаєте, що потрібно робити, щоб башкирська мова розвивалася і далі?

Руслан Габбасов. Я скажу так, що тільки політичним шляхом можливо розв’язати проблему мови. Поки держава не здобуде незалежність, розв’язати проблему неможливо. Ми будемо втрачати людей, які володіють башкирською мовою з року в рік, що зараз і відбувається. Зараз башкирська мова тримається на ентузіастах, на башкирських націоналістах, які, попри російськомовне середовище, однаково вдома, усередині своїх родин розмовляють тільки башкирською мовою, навчають дітей, відправляють до башкирських дитячих садків, шкіл (наскільки вони ще залишилися башкирськими), підтримують башкирське коло спілкування. Залишилися якісь башкирські клуби, люди зустрічаються, спілкуються, передають один одному знання – все тільки на цьому тримається. Оскільки нас усе-таки півтора мільйона, ми ще щось можемо, у нас залишилося ядро, яке дасть змогу відновити втрачене, якщо в найближчі 20 років ми здобудемо незалежність.

Символ націоналістичної організації «Кук Буре» на обкладинці книги Руслана Габбасова «Записки башкирського націоналіста»

четвер, 22 травня 2025 р.

Миколай Карпіцький. Бойові дрони зі штучним інтелектом. Чи очікує на нас війна роботів восени 2025 року? Розмова з Євгеном Коваленком

Джерело: PostPravda.info. 28.03.2025.


Уже півтора року, як Росія проводить свою наступальну операцію. Упродовж усього цього часу можна було чути прогнози аналітиків, що через величезні втрати російська армія виснажиться і скоро не зможе наступати. Однак тиск ворога постійно зростав по всій лінії фронту. Річ у тім, що в Росії багато людей не бачать перспективи нормального життя, і війна для них – єдиний спосіб піднятися соціальними сходами. У російської влади достатньо грошей, щоб безперервно заповнювати такими людьми будь-які втрати російської армії в Україні.

Ні в України, ні в будь-якої іншої європейської країни такого резерву немає. Звісно, Європа має технологічну перевагу над Росією, але, як показав досвід війни на виснаження в Україні, техніка рано чи пізно закінчується, і перевагу отримує той, хто може довше поповнювати свою армію солдатами. Тому перспектива перемоги у війні на виснаження сумнівна не тільки для України, а й для всієї Європи, якщо вона стане наступною жертвою нападу. Однак ця перспектива сумнівна лише на цей момент – технологічна революція в армії може радикально змінити ситуацію. Ба більше, бойові дрони вже зараз починають впливати на ситуацію на фронті. Якщо місце солдатів на передовій займуть дрони зі штучним інтелектом, Росія втратить свою головну військову перевагу. Адже тоді все залежатиме не від кількості солдатів, а від якості штучного інтелекту дронів.

Уже цієї осені у нас з Росією може бути війна роботів

Але коли такі дрони можуть з’явитися на полі бою, і як вони змінюватимуть ситуацію на фронті? Щоб розібратися в цьому питанні, я звернувся до фахівця – ІТ-архітектора, кандидата технічних наук, доцента Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського Євгена Коваленка.

Миколай Карпіцький: Ми бачимо стрімкий розвиток нейромереж. Конкуренція між OpenAI та DeepSeek робить їх більш доступними. У своїй поточній роботі ми вже не можемо обійтися без нейромереж. Чи можуть вони допомогти у розробці бойових дронів? Адже треба, щоб дрони працювали автономно, бо зв’язок із сервером глушитиметься засобами РЕБ ворога.

Канд. техн. наук, доц. Київського політехнічного інституту Євген Коваленко: Розробка штучного інтелекту для дронів і використання програм OpenAI та DeepSeek практично ніяк не пов’язані. Бо там потрібні свої спрощені моделі штучного інтелекту, які будуть оригінально розроблені під розпізнавання якихось певних об’єктів на зображенні й, можливо, керування літальним апаратом. Вони вже робляться, але з використанням інших алгоритмів. Там одразу при розробці ставиться завдання, щоб програма працювала на достатньо слабенькому апаратному забезпеченні, типу Raspberry Pi або NVIDIA Jetson nano. Це одноплатні комп’ютери вартістю до 300 доларів. В них, наприклад, є апаратна підтримка певних операцій з зображеннями, тобто наявність можливості передати якісь частини обробки спеціалізованим модулям, в той час як ядро процесора займатиметься іншими задачами.

Чи це далека перспектива, коли такі дрони, що працюють автономно, впливатимуть на фронт?

Я вважаю, що, взагалі, у нас вже цієї осені може бути з Росією війна роботів. Тобто це перспектива дуже-дуже близька.

І це можливо попри те, що технічно важко зробити, щоб програмне забезпечення, яке працює на основі штучного інтелекту було на кожному окремому дроні?

Задача ця важка, але тут є достатнім, щоб один хтось розробив ПЗ, і воно дуже швидко пошириться, відповідно, спочатку на дронах тієї країни, яка їх розробила, а через місяць-два воно вже буде й у ворога. Тому що в сучасному світі довго приховувати якусь інформацію, тим більше IT-розробку, ну, практично нереально.

Наскільки небезпечні бойові дрони-берсерки

Чи можемо ми зараз уявити, як виглядатиме війна в найближчому майбутньому?

Можна провести таку аналогію. Під час Другої світової війни військові мріяли про максимально потужну бомбу, яка може зруйнувати, наприклад, чверть кварталу. Просто масштабу мислення у людей не вистачало уявити щось більше, було лише бажання без усвідомлення наслідків. Але, коли винайшли ядерну зброю, особливо після ударів по Японії, люди дуже швидко зрозуміли, що все! Подальший розвиток ядерної зброї сумарно несе більше загрози ніж користі. Так само і з дронами. Зараз всі учасники війни, що ми, що Росія, просто мріють про те, щоб поставити штучний інтелект на дрон, можливо, повітряний, можливо, наземний з кулеметом, який поїде чи полетить розстрілювати ворогів. Я не знаю, хто перший його зробить, але це швидко призведе до подібних наслідків, як з ядерною зброєю.

Якщо йдеться про якісь більш цивілізовані країни (та ж сама Америка, країни Європи), то вони швидше за все будуть тренувати штучний інтелект так, щоб він працював з певними високопріоритетними обмеженнями, тобто, щоб він як мінімум не знищував цивільних. Але такі країни, як Росія й Іран, менш обмежені в морально-етичних принципах. І, відповідно, якщо вони розроблять штучний інтелект, який розстрілюватиме всіх ворогів разом з цивільними й, заодно, наприклад, буде знищувати в межах 25% власного військового складу (така розробка буде явно швидша, ніж у першому варіанті), вони вирішать, що ці втрати прийнятні й такі дрони доцільно застосовувати на війні. І що з цим робити? Чесно кажучи, в мене зараз немає відповіді. Я припускаю, що будуть шукати якихось домовленостей для обмеження застосування штучного інтелекту в війні, як це було з ядерною зброєю. Але, які вони будуть, мені поки що важко передбачити.

Так, якщо сучасний дрон, втративши управління, просто вріжеться кудись, то майбутні дрони з примітивним штучним інтелектом до кінця шукатимуть собі випадкові мішені. Все це нагадує середньовічних воїнів-берсерків, які наводили жах своїм шаленством. Вони не боялися смерті й впивалися кров’ю, перебуваючи під впливом мухоморів чи блекоти. Такі дрони-берсерки завдаватимуть більше збитків цивільним, ніж військовим.

На жаль, так.

Якого рівня бойові дрони може розробляти Росія вже зараз?

Що Росія може робити прямо зараз, і що вона зможе зробити у найближчому майбутньому?

Ось у мене на столі лежить мінікомп’ютер Raspberry Pi Compute Module 4. Це пристрій найширшого спектра призначення. Тобто, його використовують як для керування розумним будинком, так і для створення дронів. І таких мінікомп’ютерів у світі достатньо багато. Це – пристрій повністю цивільного призначення. Він, до речі, потрапляє під санкції для Росії, але все одно його закупити й завезти у РФ не є проблемою. Тому що на ринках Європи й Азії вони продаються вільно. Будь-яка людина може їх купити за кордоном і привезти просто у сумці. Санкції тільки підвищують ціну для росіян, але доступ не перекривають.

Але ж тут йдеться про звичайні дрони. Однак такий процесор, який потрібен для штучного інтелекту – це інший рівень? Наскільки він доступний для Росії?

Станом на зараз для використання адекватного штучного інтелекту на коптері, який, наприклад, зможе навести FPV-дрон на ціль, такої плати ще недостатньо. Але, знову ж таки, штучний інтелект розвивається, і я не здивуюся, якщо приблизно за рік уже напишуть ядро штучного інтелекту, а потім його натренують для роботи й на цій платі теж. Скажімо так, щоб дрон мав навігацію без GPS, тобто по заздалегідь завантаженим знімкам з Google-карт і, аналізуючи зображення з камери, визначав своє місцезнаходження, цієї плати вже зараз цілком вистачає.

Тобто дрон уже може автономно долетіти до цілі й виконати завдання?

Ні. Долетіти він, звісно, долетить, але як саме знайти ціль і як її вразити – це вже окреме питання. Наприклад, наші дрони атакували нафтопереробні заводи. Припущу, що використовували подібні мінікомп’ютери, можливо, трохи дорожчі. Їх тренували на зображеннях ректифікаційної колони, яких багато в інтернеті. Це, в принципі, неважко, тому що такі колони виглядають приблизно однаково на всіх заводах, тож націлитися на них можна здалеку. Однак, якщо цілі різноманітніші, задача сильно ускладнюється.

Ще одна проблема пов’язана з потужністю плати: чим менш потужна плата, тим меншу кількість кадрів за секунду вона здатна проаналізувати, а отже, система орієнтації працюватиме повільніше. Коли дрон просто летить над землею й орієнтується за Google-картами, це не є проблемою – навіть аналіз одного зображення раз на 10 секунд цілком достатній. Але, якщо в останні секунди потрібно точно скоригувати курс дрона, щоб він уразив ціль, то система має аналізувати зображення щонайменше 5 разів на секунду. А тут вже треба в 50 разів потужніший процесор.

Коли дрони зі штучним інтелектом почнуть замінювати солдатів на фронті й зможуть за них виконувати завдання, щоб нівелювати різницю в кількості тих, хто тримає фронт?

І тут якраз виникає завдання, яке складніше, ніж вражати нафтобази й нафтопереробні заводи. Тому що колона на НПЗ велика, вона не рухається. Але ворог, який біжить –  це рухома мішень, контури якої змінюються. І відповідно тут треба набагато більше обчислювальних ресурсів, щоб його коректно розпізнати. Якщо говорити про розпізнавання свій/чужий, то складність задачі стає ще більшою. Припускаю, що поки за це навіть ніхто не брався, оскільки дрон можна просто запустити в сторону ворога і запрограмувати, щоб він, коли бачить першу людину в зеленому чи «оливі», вражав її. Це те, на що поки здатні нейронні мережі. Їх перенавчання – довгий процес, а враховуючи як швидко змінюються розпізнавальні знаки, навіть беззмістовний.

Чи можна якимось пристроєм, чи сигналом забезпечити всіх своїх солдатів, щоб наші дрони відрізняли «своїх»?

Розумієте, в чому проблема. Противнику достатньо запустити дрон-розвідник, щоб прослухати цей радіосигнал, побачити QR-код на плечі, чи якийсь маячок. А далі, зчитавши його параметри просто оснастити своїх солдатів таким же. Поки проблема «свій/чужий» може бути вирішена просто. Надсилаєш дрон на умовні десять кілометрів вперед, де своїх вже точно не буде, а потім вмикається алгоритм пошуку і знищення.

Нові перегони озброєнь

Отже, дрони зі штучним інтелектом ще дуже нескоро будуть ефективними?

Є. Дуже скоро. В перспективі 2-3 років вже відсотків 70, я ставлю на те, що будуть масово розповсюджені дрони (й літаючі, і на колесах), які автоматично знаходитимуть цілі й знищуватимуть їх. І багато в чому вони виграватимуть за характеристиками у людини.

Я ось думаю, який шанс у нас протриматися до зміни правил війни через перехід на новий технічний рівень. Зараз на цю оборонну кампанію, яку Україна проводить на Донбасі, ці зміни не встигнуть вплинути?

Думаю, не встигнуть.

Але якщо вдасться ухвалити перемир’я, то почнуться перегони воєнних технологій на підставі штучного інтелекту.

Я думаю, що це буде схоже на перегони ядерних озброєнь під час Холодної війни. Але зараз перегони озброєнь будуть у першу чергу між США та Китаєм. Тому що Європа з ринку штучного інтелекту випала практично повністю, бо обрала таку стратегію, яка хороша в найближчій перспективі, але просто згубна в майбутньому. Замість того щоб розробляти свої технології штучного інтелекту, вона максимально обкладає штрафами технологічних гігантів. І на цьому має непогані гроші.

Які переваги має Китай у розробці дронів зі штучним інтелектом?

Як я вже казав, якщо у ворога він з’явиться, то через два місяці він буде й у нас. Проблема в тому, щоб мати на що цей штучний інтелект встановити. Саме тому зараз значуща роль Тайваню, тому що саме там знаходиться найбільший у світі завод з вироблення інтегральних мікросхем. У Китаю цих технологій поки що немає. Вони намагаються розвинути, але не дуже виходить.

Чи зможе Китай у себе налагодити це виробництво?

Наведу один приклад. На Тайвані працює завод TSMC, і на ньому випускається дуже багато процесорів, наприклад, до мобільних телефонів, Зокрема 80 % ймовірність, що і ваш процесор був випущений саме там. Здається, Samsung пробував виробництво процесорів перенести на інший завод. Все виконувалося точно по тому ж самому технічному процесу, але процесор випущений на іншому заводі незрозуміло чому споживав на 15 % більше енергії. Тобто є якісь дрібниці, які чи не помічають, чи вони є прихованими під якоюсь комерційною таємницею, не знаю. Крім того, щоб зробити з нуля завод виробництва напівпровідників так, щоб він запрацював і почав випускати вже перші більш-менш адекватні продукти, потрібно в середньому п’ять років. У це зараз сильно вкладається США, щоб мати свої заводи, оскільки вони надто залежать від Тайваню.

Тут потрібно уточнити для нефахівця. Що технічний рівень Китаю дає змогу робити, і що ще не дає? Де він сам може щось зробити, а де йому потрібна технологія рівня Тайваню?

Що Китай може зараз зробити? Хороший процесор для вашого чи мого мобільного телефону, для комп’ютера. Що він не може зробити? Потужний графічний процесор, на якому штучний інтелект зможе розкрити свій потенціал. Високопродуктивні процесори для штучного інтелекту поки що Китай робити не може. Їх розробляє лише одна компанія у світі – NVIDIA. Це – США. При цьому виготовляються вони здебільшого у Тайвані.

А Тайвань тоді що може сам робити? Який його внесок?

Тайвань може виготовляти процесори майже для чого завгодно, але під замовлення компаній з інших країн, маючи від них технологічну документацію, дещо спрощено – креслення мікросхем. В тому числі для мобільних телефонів і комп’ютерів, для ШІ, а також для військових застосувань – все із дуже високою продуктивністю. Але, Тайвань нічого не розробляє сам, йому треба замовник з готовими кресленнями та грошима на великі партії для виробництва. Китай у цьому плані відстає. Він теж може робити такі процесори, але вони по всім характеристикам відстають від тайванських. Але їх вже можна використовувати.

Тобто Китай вже може запустити виробництво дронів зі штучним інтелектом, тільки вони будуть трошки примітивні?

Так, може. В принципі, виробництво дронів зі штучним інтелектом зараз точно можуть запустити Китай та США, але в у випадку США – те ще питання, скільки вони будуть коштувати через бюрократію. Дещо менші, але теж реальні шанси у Нідерландів та Південної Кореї.

Тобто вони вже можуть випускати процесори для штучного інтелекту, які можна поставити на дрони. Так?

Так. Але якщо про дрони говорити, то там треба ще виробляти двигуни, акумулятори. А двигуни – це магніти, це рідкісноземельні метали, найбільші на Землі поклади яких, на жаль, у Китаї (70% від світових). Інші ж країни, що мають свої поклади, сильно залежать від нього в плані переробки. Значні поклади є й у Росії, але відсутня інфраструктура для їх видобутку.

Тобто Росія не зможе зробити дрони зі штучним інтелектом у найближчому майбутньому?

Зможе тільки якщо Китай продасть процесори та рідкісноземельні метали, або готові двигуни для коптерів. Все інше Росія може робити сама – якщо йдеться про звичайні FPV-коптери. Якщо говорити про щось більш технологічне, типу ракет, то там уже інша історія. Там сама точно не зможе.

А Україна які перспективи має?

Абсолютно ті ж самі, що і Росія.

Тобто рівень один і той же?

Повністю ідентичний.

Чи є якісь перешкоди в Україні для застосування нових технологічних розробок бойових дронів?

Так, є. Як бюрократичні, зокрема пов’язані з порядком закупівель, так і психологічні перешкоди, зокрема пов’язані з тим, що знайомство з новими технологіями потребує зусиль і готовності до змін, але це вже окрема розмова.

Висновки. Бойові дрони – чотири варіанти розвитку

На основі тих знань, які повідомив у цій розмові Євген Коваленко, можна побачити кілька варіантів розвитку технології бойових дронів.

Наразі дронами керують пілоти дистанційно, проте і Росія, й Україна вдосконалюють технології радіоелектронної боротьби (РЕБ). З їхньою допомогою дрони засліплюються і влучають у випадкові цілі, збільшуючи кількість жертв серед цивільних. Днями один такий засліплений «Шахед» досить довго кружляв над моїм будинком і вибухнув зовсім близько. Проблему вирішує управління дронами через оптоволокно, однак це ефективно лише на невеликих дистанціях. Сучасні технологічні можливості протиборчих сторін і умови війни диктують, у якому напрямку розвиватимуться бойові дрони. Теоретично можливі кілька варіантів розвитку цієї технології.

Розвиток штучного інтелекту в цивільній сфері визначається технологічною доцільністю. Набагато простіше мати один суперкомп’ютер як сервер, який відповідатиме на запити користувачів. Очевидно, що саме за цим напрямом піде розвиток цивільних дронів, але не бойових, зв’язок яких із сервером легко порушити засобами РЕБ. Назвемо умовно цей варіант розвитку «Маріонетки супермозку», коли штучний інтелект на одному сервері поступово замінюватиме пілотів дронів.

Другий варіант розвитку технології бойових дронів назвемо умовно «Рій комах». Керувати роєм дронів не під силу жодному пілоту. Було б простіше, якби дрони обмінювалися між собою інформацією і самі ухвалювали «колективне» рішення. Однак і проти таких роїв також можна налаштувати засоби РЕБ, навіть якщо дрони діятимуть незалежно від головного сервера.

Третій варіант розвитку найімовірніший і найбільш нелюдський. Назвемо його «Берсерки». Щоб засоби РЕБ не могли придушити дрон, він має діяти повністю автономно. Оскільки на дрон проблематично завантажити складну програму штучного інтелекту, яка працювала б повністю автономно, то, найімовірніше, будуть завантажувати примітивні програми, націлені на розв’язання простих завдань. Наприклад, знищувати в тилу ворога всіх без розрізнення.І, нарешті, четвертий варіант розвитку, який, як я сподіваюся, поступово реалізовуватиметься в Україні, умовно назвемо «Зграя птахів». Для цього на кожен окремий дрон треба буде встановлювати автономну програму штучного інтелекту, яка дасть йому змогу доцільно обирати способи й цілі атаки. У такому разі бойові дрони зможуть працювати як разом, так і окремо, незалежно один від одного і від пілота.

І, нарешті, четвертий варіант розвитку, який, як я сподіваюся, поступово реалізовуватиметься в Україні, умовно назвемо «Зграя птахів». Для цього на кожен окремий дрон треба буде встановлювати автономну програму штучного інтелекту, яка дасть йому змогу доцільно обирати способи й цілі атаки. У такому разі бойові дрони зможуть працювати як разом, так і окремо, незалежно один від одного і від пілота.

Миколай Карпіцький. Чи змінить світ конкуренція між DeepSeek і OpenAI? Розмова з Євгеном Коваленком

Джерело: PostPravda.info. 13.02.2025.


Найближчим часом такі інструменти, як Deepseek, Evenlabs або ChatGPT, загалом – штучний інтелект, може так само стрімко змінити світ, як його колись змінив Інтернет. Принципова відмінність штучного інтелекту від комп’ютерних програм попереднього покоління в тому, що він не програмується у звичному сенсі цього слова, а навчається. Для цього використовується математична модель, що побудована за принципом нейронних зв’язків у живому організмі, тому її технічну реалізацію називають штучною нейромережею.

DeepSeek та інші несподіванки зі світу штучного інтелекту в руках політиків

Чи чекає на нас технологічний стрибок, що відкриває можливості в інформаційному майбутньому, які ми навіть уявити зараз не можемо, або ж ми зруйнуємо цивілізацію в Третій світовій війні? Людство зараз на роздоріжжі, й вибір шляху залежить від того, яку стратегію розвитку обере Китай. Модель розвитку, що забезпечила йому стрімкий підйом, близька до вичерпання. Розв’язати цю проблему можна шляхом подальшої експансії або в технологічній сфері, або у військовій.

У подібній ситуації Росія вибрала військову експансію, хоча у неї були й засоби, й можливості здійснити небувалий технологічний прорив. З Китаю також останніми роками приходили невтішні новини: мілітаризація, напруженість довкола Тайваню, поступове залучення «васальної» Північної Кореї у війну проти України. Але, нарешті, прийшла і хороша новина.

У січні 2025 року китайська компанія DeepSeek випустила безкоштовний застосунок для чату на базі власної моделі штучного інтелекту з відкритим вихідним кодом – DeepSeek-R1, доступ до якого значно дешевший, ніж у її конкурентів. Додаток одразу став популярним, що супроводжувалося різким падінням у ціні акцій низки американських технологічних компаній. Водночас Дональд Трамп обіцяє інвестувати пів трильйона доларів у розвиток інфраструктури штучного інтелекту в США.

На наших очах розгортається жорстка конкуренція між США і Китаєм за своє місце в інформаційному майбутньому, в якому Росії немає місця, оскільки неможливо одночасно бути гравцем на ринку сучасних технологій і вести агресивні війни. Доти, доки Китай допускає можливість війни за Тайвань, він буде зацікавлений у продовженні війни Росії проти України. Але якщо він вибере шлях мирного технологічного розвитку, то у нього з’явиться мотивація примушувати Росію до миру, яка від нього повністю залежить. Поки що це тільки надія, почекаємо на результати переговорів між Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном.

Як розвиток нейронних мереж вплине на наше життя і до чого може призвести конкуренція між ними? У розмові з Миколаєм Карпіцьким (PostPravda.Info) на це питання відповідає ІТ-архітектор, кандидат технічних наук, доцент Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського Євген Коваленко.

DeepSeek – дешево та швидко. Яку інформацію він збирає та з ким нею ділиться?

Миколай Карпіцький. Скажіть, які можливості нейромережі DeepSeek, і чи може вона скласти конкуренцію моделям штучного інтелекту OpenAI?

Євген Коваленко. Головна перевага нейромережі DeepSeek у тому, що вона відкрита. Будь-хто, у кого досить потужний комп’ютер вартістю 5-7 тис. доларів, може запустити її максимальну версію у себе вдома. Що стосується вартості доступу, схиляюся до того, що китайська компанія демпінгує ринок. Я думаю, що собівартість послуг все-таки вища заявленої. Однак тут ще потрібно знати, скільки енергії витрачається на виконання одного запиту. У нейромережі OpenAI на один запит витрачається в середньому 2,5 Вт•год енергії. Цього вистачило б на 4-6 годин фонової роботи одного смартфона. За попередніми даними DeepSeek споживає в 7-9 разів менше.

Тепер, що стосується якості. Я подивився в Інтернеті кілька окремих незалежних тестів, і в усіх них мережа від DeepSeek сумарно програє OpenAI на 20-25 %. І це дуже суттєвий відрив. Тести складають із найрізноманітніших завдань, починаючи з фізики й закінчуючи соціальними науками та прикладними задачами, а потім аналізують, як одні й ті самі завдання розв’язують різні нейромережі, які завдання та чи інша модель розв’язує правильно, на які дала неточну відповідь, а на які відверто хибну. Тестування проводиться з платних акаунтів, щоб обмеження для безплатних користувачів не вплинули на результат. Виходить, що на 25 % більше завдань модель OpenAI розв’язує краще. Так, модель від DeepSeek краще працює в деяких задачах, але їх меншість.

Однак при переході до завдань вищого рівня їхня складність збільшується в геометричній прогресії. Ефективне розв’язання простих задач свідчить лише про здатність швидко застосовувати прості алгоритми, які не приносять користі на іншому рівні складності. Це можна побачити в реальному житті: розумово відстала людина може чудово грати в шахи, а видатний учений – виявитися недолугим у побутових справах.

Так, тому завдання постійно ускладнюються й оновлюються, практично кожні кілька місяців. Для їхнього оцінювання залучаються профільні фахівці.

Однак тут виникає така сама проблема як з IQ-тестами для людини. Щоб їх виконати, потрібно вміти знаходити прості алгоритми. Є люди, які можуть знаходити алгоритми для стандартних завдань і отримують високу оцінку під час тестування IQ, хоча вони не здатні розв’язувати нестандартні задачі, які потребують інтуїції, тоді як людина з низькими результатами тестування IQ може виявитися геніальною у творчій сфері. Чи може бути так, що система, яка демонструє меншу потужність у розв’язанні нинішніх завдань, у перспективі, коли зіштовхнеться зі складнішими завданнями, розв’язуватиме їх краще за інших? Наприклад, людина може дуже повільно розв’язувати в умі арифметичні задачі, але в неї талант до алгебри.

Так, така проблема є, проте для користувачів важливо знати, яка нейромережа найкраща для практичного застосування. Тому тестування проводиться саме з такою прагматичною метою, й отримані результати теж важливі, бо показують, наскільки одна нейромережа більш розвинена порівняно з іншою. Звісно, кожна нейромережа може краще за інших розв’язувати якийсь вузький сектор завдань, і те, що на цей момент нейромережа може розв’язати більший відсоток завдань, не означає, що вона є більш адаптивною для подальшого розвитку. Однак, якщо оцінювати усереднено, то та нейромережа, яка розв’язує більше завдань зараз, швидше за все буде більше завдань розв’язувати й в майбутньому. Хоча така закономірність порушується досить часто.

DeekSeek: плюси і мінуси

Я так зрозумів, що головна перевага DeepSeek, що їхня нейромережа з відкритим кодом. Що це означає?

Це означає, що будь-яка людина може завантажити і запустити мережу DeepSeek на своєму комп’ютері. Мережу від OpenAI не можна вільно завантажити й встановити. Компанія надає таку можливість тільки своїм партерам. Хоча це лише справа часу, коли її нелегально скопіюють і викладуть у Даркнеті (у прихованій мережі між довіреними користувачами, яка не індексується). Хоча я думаю, що для офіційного використання державними або комерційними організаціями однаково потрібно буде купувати ліцензію для використання нейромережі що від DeepSeek, що від OpenAI.

Наскільки технічно складно запустити у себе DeepSeek в автономному режимі, щоб бути незалежним від китайської компанії?

Усе залежить від того, яке обладнання може собі дозволити людина, щоб запустити в себе цю систему. У DeepSeek близько шести, якщо я не помиляюся, варіантів нейромережі: від мінімального до максимального. Мінімальний варіант нейромережі можна запустити на персональному комп’ютері, для цього знадобиться пара десятків гігабайт оперативної пам’яті та не дуже стара ігрова відеокарта. Щоб запустити максимальний варіант, потрібен комп’ютер за 5-7 тис. доларів. Такий комп’ютер може бути у заможних геймерів або у людей, які спеціально зберуть його для роботи з нейромережами.

Звичайним користувачам для вирішення своїх повсякденних завдань комп’ютер такої потужності не потрібен. Однак у цьому випадку йдеться про автономне використання вже навченої нейромережі. Щоб не тільки користуватися вже навченою нейромережею, а й самостійно навчати її далі, потрібно у сотні-тисячі разів більше обчислювальних ресурсів, які не може собі дозволити не тільки фізична особа, а й українська корпорація середнього, а можливо, навіть і високого рівня. Однак, можливість донавчання нейромережі надають самі DeepSeek та OpenAI на своїх потужностях, також це можна робити на обладнанні спеціалізованих датацентрів, наприклад, в Amazon чи Microsoft, і це значно дешевше та вигідніше.

Яке тоді для нас має значення відкритість нейромережі, якщо технічно так складно скористатися цією відкритістю?

Дуже велике значення і в технічному, і в політичному плані. У технічному плані фахівці можуть перевірити, що ця нейромережа робить із даними, як вона працює всередині, чи не підтасовані тести. Фахівці можуть ту саму нейромережу запустити у себе і перевірити її за тими ж самими тестами. Це актуально не тільки для нейромереж, а й для всього відкритого програмного забезпечення. У цьому його величезний плюс.

У політичному плані її відкритість означає те, що якщо DeepSeek чомусь вирішить, що досить тримати низькі ціни, а потрібно зробити їх такими самими, як в OpenAI, то просто запуститься безліч її альтернатив на якихось аматорських серверах, які побудують на цьому комерціалізацію. Тому відкритість системи стає певною гарантією того, що DeepSeek не підніме ціни, а якщо підніме, то незначно.

DeepSeek і штучний інтелект самі вирішуватимуть, яку інформацію в нас впорснути

Чи може якась нейромережа стати стандартом, з яким ми потім будемо змушені рахуватися?

Швидше не може, бо середньостатистичному користувачеві легко перемкнутися з однієї нейромережі на іншу. Щоб запустити на своєму комп’ютері DeepSeek, треба спершу завантажити певну універсальну програму – Launcher, яка запускається безпосередньо в браузері та пропонує обрати нейромережу для встановлення – DeepSeek чи якусь іншу.

У два-три кліки можна встановити нову мережу, і такий перехід нескладний навіть для недосвідченого користувача після перегляду навчального відео. Інша річ, якщо люди чи компанія вклалися в навчання нейромережі під якісь свої завдання. Наприклад, якщо банк довчить нейромережу OpenAI, щоб вона могла оптимізувати роботу кол-центру і відповідати телефоном на більшість запитань клієнтів, то ці напрацювання перенести на модель DeepSeek так легко не вийде. Таким чином банк буде вже прив’язаний до моделі OpenAI.

Знову ж таки, вибирати для пере- чи донавчання, найімовірніше, будуть ті нейромережі, які на той момент будуть популярними, й зараз DeepSeek має хорошу перевагу. З іншого боку, нещодавно анонсовано проєкт Stargate із розвитку штучного інтелекту, який реалізовуватиметься на базі алгоритмів OpenAI. Оскільки в цей проєкт вклалося багато людей, які мають гроші або владу, очевидно, вони підтримуватимуть його й надалі, й це також позначиться на конкурентній боротьбі.

Штучний інтелект на війні в Україні. Чи буде він використовуватися для дронів?

Адже Україна теж прагне брати участь у розвитку штучного інтелекту. Чи може їй у цьому допомогти те, що китайська нейромережа DeepSeek відкрита? Або ж тут криється небезпека потрапити під вплив Китаю?

Відповідь залежить від того, для чого використовувати штучний інтелект. Для бойових дронів не підійде ні DeepSeek, ні OpenAI, оскільки ці системи вимагають дуже потужного апаратного забезпечення, яке неможливо встановити на безпілотник. Тут потрібно розробляти свої легші моделі штучного інтелекту, й Україна йде саме цим шляхом.

Якщо завдання полягає в поліпшенні державних або освітніх послуг, то тут підходять обидві системи, й американська, і китайська. Вони знаходяться в близьких конкурентних умовах: є безкоштовні версії для особистого некомерційного використання, проте, якщо університет вирішить автоматизувати навчання за допомогою нейромережі, йому все одно доведеться купувати ліцензію, або платити безпосередньо за обчислення

Але, мабуть, тоді студенти будуть вільно використовувати DeepSeek? Адже їм можна буде запустити її у себе не купуючи ліцензію.

Так, студенти можуть використовувати її вільно. Однак я не думаю, що в багатьох студентів буде достатньо потужний комп’ютер для того, щоб її використовувати.

А якщо студенти об’єднаються і створять свою внутрішню нейромережу?

Теоретично можливо, що 20-30 студентів зберуть гроші й поставлять один сервер, яким усі користуватимуться. Але найімовірніше, вони просто куплять підписку в OpenAI або DeepSeek. Це буде значно дешевше, оскільки вартість обладнання значно вища, ніж підписка на багато років уперед.

Чи може штучний інтелект в Україні конкурувати з Європою та США? Ось такі передумови

Чи може Україна стати активним учасником проєкту інформаційного майбутнього?

Ось тут якраз в України дуже хороші перспективи, тому що у нас немає такої забюрократизованості та згубної сталості, як у Західній Європі. І також немає таких проблем, як у США, коли, наприклад, значна частина коштів, що виділяються, на охорону здоров’я, фактично йде на судові позови між лікарями й пацієнтами. І хоча наша система корумпована, але не найбільш корумпована у світі. Рівень корупції у нас посередній, і так виходить, що в нас сама соціальна система в основному не ставить палиці в колеса під час розвитку технологій. І це вже дуже багато.

У нас достатня кількість ентузіастів, одні з найнижчих податків у Європі для фізичних осіб – підприємців, і тому люди, які справді заробляють гроші в IT, зокрема й мої знайомі, прямо кажуть: «Нам вигідно перебувати в Україні. Хоча ми працюємо в закордонній компанії, нам вигідніше платити податки в Україні». Тому, коли війна закінчиться, багато фахівців IT, які виїхали за кордон, повернуться. Не всі, на жаль, але буде достатня кількість таких, хто захоче жити в Україні й займатися IT. До речі додам, що для IT-шника, який заробляє вище середнього, Україна є дуже комфортним місцем для життя з огляду на наш рівень сервісу та наші ціни.

Так, і я думаю, що найважливіше нам не втратити цю перевагу в майбутньому. Така небезпека є, оскільки Україна стикається з тими самими проблемами, що й інші країни пострадянського простору, в яких громадянське суспільство недостатньо сильне, щоб поставити під контроль некомпетентну бюрократію, а заблоковані соціальні ліфти не дозволяють оновити її. Я спостерігаю, як з кожним роком система освіти стає дедалі більше забюрократизованою, і думаю, що така тенденція проявляється і в інших сферах.

Так, але в нас зроблено перший крок – цифровізація бюрократії. Де ще 70 % державних послуг можна отримати, не виходячи з дому?! Звісно, ця оптимізація бюрократії ще не розв’язує всіх проблем, проте штучний інтелект уже зараз дає можливість краще до неї адаптуватися. Днями OpenAI надала нову послугу: тепер за допомогою штучного інтелекту можна автоматизувати рутинні завдання. Припустимо, потрібно написати якесь резюме та зробити його розсилку. Штучний інтелект сам керує мишкою, клавіатурою, і виконує ці задачі. Дана технологія буде дуже швидко розвиватися, і завдяки їй можна дуже швидко розібратися з бюрократією, автоматизувавши її.

Що викладача найбільше дратує в роботі? – Необхідність розписувати масу повторюваної й нікому не потрібної інформації в планах, програмах, різних формах. Йому доводиться тримати в голові всі вимоги до їхнього оформлення, проте штучний інтелект може все це зробити миттєво, що дасть змогу не відволікатися на бюрократичні вимоги й займатися основною роботою. І цифровізація бюрократії цьому дуже сприяє. Цілком можливо, що складеться ситуація, коли штучний інтелект на замовлення бюрократії сам формуватиме нові вимоги, й сам же звітуватиме за ними на замовлення підлеглих. Виникне окреме від людей замкнуте в собі віртуальне бюрократичне середовище. Звісно, це виглядає як дурна витрата обчислювальних ресурсів, проте позитивний кінцевий результат все ж таки буде – звільнення людей від рутини бюрократичної роботи.