Карпіцький М.М. Різниця в розумінні істини і брехні українськими і російськими протестантами

Карпіцький М.М. Різниця в розумінні істини і брехні українськими і російськими протестантами // Збірник матеріалів Звітної науково-практичної конференції Луганського національного аграрного університету, (м. Харків, 28 лют. – 1 берез. 2019 р.). Х.: ФОП Бровін В.П., 2019. С. 136-137.

  .

Карпіцький М.М.

Різниця в розумінні істини і брехні українськими і російськими протестантами

Протестанти – це не дуже численний напрям християнства в Україні, але їх соціальне служіння в умовах війни 2014–2018 рр. є найзначнішим. І найбільш помітні у волонтерському русі євангельські християни – баптисти, п'ятидесятники та ін. Завдяки волонтерській роботі євангельських християн не тільки вдалося швидко відновити нормальне життя на звільнених територіях Донецької області, а й змінити моральний клімат серед озлоблених війною жителів. В основі протестантизму лежить доктрина виправдання. Людина рятується тільки вірою і жодними справами не може нічого додати до свого виправдання. Вона навіть не може своїми силами знайти віру, і якщо має її, то значить, напередвизначена до порятунку. У світському житті вона повинна йти за своїм покликанням, як цього хоче від неї Бог.

Рух євангельських християн орієнтований на ідеал раннього християнства. Євангельські християни вважають, що людина народжується згори в акті покаяння, відмови від гріха та прийняття Ісуса Христа як Бога і Спасителя. Баптисти вважають, що духовне відродження людини, яка до цього була мертвою в гріху, відбувається в усвідомленому рішенні, а п'ятидесятники – у хрещенні Святим Духом, особливому духовному досвіді, який може супроводжуватися сильними переживаннями і говорінням різними мовами. Українські євангельські християни вважають благодійну та волонтерську діяльність самоцінною і сприймають її як покликання і служіння Богу. Однак ця діяльність розглядається не як щось, що сприяє порятунку, а як форма життя духовно відродженої людини, вже визначеної до порятунку.

Війна на Сході України розділила російських і українських протестантів та поставила перед українськими євангельськими християнами богословське питання: якщо віра рятує людину і народжена згори людина вже визначена до порятунку, то як вона може довіряти пропагандистської брехні щодо України та не довіряти своїм братам? Чому благодать Бога, яка рятує, не звільнить розум людини від брехні? Гострота питання полягає в тому, що тут йдеться про таку брехню, яка формує викривлену картину світу, несумісну з християнськими цінностями. Релігійна віра не може захистити від помилок, заснованих на незнанні або невірогідній інформації, але вона повинна захищати від викривлення ціннісного сприйняття життя з-за цих помилок. Вірянин може заплутатися в потоці пропагандистської брехні російських ЗМІ, але навіть якщо у нього склалося помилкове уявлення про ситуацію в Україні, він мав би намагатися дізнатися правди безпосередньо від очевидців. Утім, саме цього й не відбувалося на різних офіційних зустрічах російських і українських євангельських християн. Проблема не в тому, що російські протестанти помиляються щодо ситуації в Україні, а в тому, що під впливом помилок у них формується картина світу, в якій Росія знаходиться у ворожому оточенні, а прагнення українців зберегти свій спосіб життя сприймається як ворожість. При цьому вони не хочуть нічого слухати, що ставить під сумнів цю картину світу. Вододіл між українськими та російськими протестантами проходить не тільки за політичними поглядами, а й стосовно істини і брехні. Для українських євангельських християн прикладом слідування істині є Христос і апостоли, які не боялися говорити правду і були переслідувані за неї. Хоча церква не повинна займатися політикою, вона повинна в будь-якій політичній ситуації говорити правду. Якщо в українських протестантів ставлення до істини і брехні склалося в орієнтації на новозавітний та ранній християнський ідеал, то на ставлення до істини і брехні російських протестантів сильний вплив справив образ думки, що склався у пізньому радянському періоді.

У цей період двозначність тоталітарного мислення змінилася прагненням до імітації. Уже не обов'язково було вірити в комуністичні догми, досить було імітувати цю віру. Безглуздість радянських ритуалів розуміли майже всі, але продовжували їх дотримуватися. Говорити правду вважалося ознакою неадекватності, невміння правильно співвіднести себе з ситуацією, а зовсім не чесністю. Розсудливість полягала в лавіруванні між брехнею, яка не цілком брехня, і істиною, яка не цілком істина. Це ставлення до істини дозволяло інтелігентові уникати конфлікту з радянською дійсністю, з якою він внутрішньо не був згоден. Точно так вона допомагає уникати конфлікту з нинішньою владою російським пасторам, які в сучасній Росії виявилися в гіршій ситуації, ніж у пізній радянський час. У той період вони перебували під сильним тиском радянської влади, але могли залишатися чесними зі своєю паствою. Зараз вони мають справу з паствою, на яку сильно впливає антиукраїнська й імперська пропаганда. Адаптувавши парадигму пізнього радянського розуміння істини до своїх релігійних переконань, вони намагаються вирішити конфлікт між прагненням до правди та прагненням уникнути конфлікту з владою і зберегти паству.

Ця адаптація виражається в цілком певній позиції, а саме: політична діяльність і політичні погляди не мають значення для порятунку і релігійного життя. Пастори повинні усуватися від політики і дотримуватися політичного нейтралітету. Потрібно бути покірним владі. Не слід протестувати проти російської влади, що б вона не творила, при цьому потрібно засуджувати революцію на Майдані та критикувати нову українську владу. Якщо брехлива державна пропаганда не стосується безпосередньо релігії, то ставлення до неї має бути компромісне. Із пропагандистською брехнею можна частково погоджуватися, якщо цього вимагає збереження гарних відносин із владою, з паствою і допомагає вберегти паству від свавілля влади.

Загальним у розумінні істини українськими й російськими протестантами є уявлення про те, що ставлення до істини і брехні залучає людину в життя своєї країни етично певним чином – або життя по істині, або життя по брехні. При цьому росіяни асоціюють країну з певними символами державності, а українці – з елементами свого повсякденного життя. Тому для російських протестантів ознакою істини служить відсутність конфлікту з владою, а для українських – діяльний вираз любові до ближнього в соціальному служінні.