Сергієнко С. С. Внесок Луганського національного аграрного університету в історичні дослідження війни на Сході України // Актуальні проблеми історії, філософії та права у дослідженнях молодих учених: збірник тез. Київ: Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України», 2021. С. 163-166.
С.С. Сергієнко
ВНЕСОК ЛУГАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ В ІСТОРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІЙНИ НА СХОДІ УКРАЇНИ
Історичні дослідження агресії проти України починаючи з 2014 року передбачають не тільки аналіз свідчень очевидців, а й врахування оптики сприйняття історичних подій. Ці дослідження, які проводилися в Луганському національному аграрному університеті, включають аналіз реакції на воєнну та ідеологічну агресію проти України серед різних груп населення з врахуванням оптики сприйняття очевидцями, що дозволило глибше зрозуміти, як мешканці Сходу України опиралися агресії.
Ключові слова: Донецька область, АТО, дискримінація, протестанти
THE CONTRIBUTION OF LUHANSK NATIONAL AGRARIAN UNIVERSITY TO THE HISTORICAL RESEARCH OF THE WAR IN EASTERN UKRAINE
Historical research of aggression against Ukraine since 2014 involves not only the analysis of eyewitness accounts, but also taking into account the optics of perception of historical events. These studies, conducted at Luhansk National Agrarian University, include an analysis of the response to military and ideological aggression against Ukraine among various sections of the population, taking into account the optics of eyewitness perception, which gave a deeper understanding of how residents of eastern Ukraine resisted aggression.
Keywords: Donetsk region, anti-terrorist operation, discrimination, Protestants
Воєнна агресія на Сході України у 2014 році спричинила переміщення Луганського національного аграрного університету (ЛугНАУ) до Харкова. З 2019 року структурні підрозділи ЛугНАУ розташувалися в містах Луганської й Донецької області: у Старобільську, Слов'янську і Костянтинівці. Значна частина викладачів ЛугНАУ – вимушені переселенці, а багато студентів прибули з прифронтової зони або з непідконтрольної території. Іншими словами, багато викладачів і студентів – самі є очевидцями подій, які вимагають осмислення з позиції історичної науки. Воєнна агресія проти України змусила по-новому поглянути на історію України в цілому. Нові традиції викладання курсу «Історія України» в ЛугНАУ заклала д.іст.н., професор Ольга Борисова. У 2015 році вона ініціювала запрошення до університету д.філос.н. Костянтина Кислюка і д.філос.н. Миколая Карпіцького, який у цей час проводив польові дослідження в зоні АТО на тему «Церква і війна» під час стажування в Інституті філософії ім. Г.С. Сковороди. Це дозволило створити в ЛугНАУ науково-дослідну групу за темою «Громадська протидія політичним переслідуванням і терористичній та ідеологічний агресії у зоні АТО». Дослідження тривало у співпраці з міжнародним фондом «Mission Eurasia». Всі матеріали дослідження регулярно розміщуються в інтернет-архіві «Україна після 2014 року» [1]. Так склався науковий гурток, який мав на меті встановити історичні факти й подолати упередженість політичних і соціологічних оцінок, які часто характерні для дослідників.
Аналізуючи соціально-політичну ситуацію на Сході України М. Карпіцький критикує думку про те, що жителі Донецької та Луганської областей не такі патріотичні, як жителі інших районів України. Він вважає, що немає жодного конфлікту між мешканцями Сходу і Заходу України, однак є конфлікт між різними політичними дискурсами, які нав'язують місцеві фінансово-політичні групи. Щоб це підтвердити, він досліджував, як самі жителі регіонів, які постраждали від війни, пережили воєнну агресію і як вони зараз реагують на агресію ідеологічну. Він пропонує враховувати при дослідженні два головні чинники, які визначають сприйняття історичних подій – це оптика сприйняття історичної події й картина світу, яка визначає контекст сприйняття цієї події. З урахуванням оптики сприйняття подій можна пояснити, чому по-різному сприймається значення і масштаб події або спотворюється його зміст в залежності від просторової або часової дистанції.
Наприклад, зараз багатьом людям в Україні видається, ніби навесні 2014 року серед жителів Донецька переважали проросійські настрої. Насправді в той час масові маніфестації за єдність України були набагато більш численними, ніж проросійські мітинги. Вони також відрізнялися і за складом, і за настроєм. Якщо на проросійські мітинги збиралися агресивні люди певного типу, то учасники проукраїнських маніфестацій були різними і більш доброзичливими. Це відзначають очевидці, наприклад, відомий євангельський пастор і волонтер Сергій Косяк [2, с. 13-33].
Інший приклад. У різних містах, які були захоплені проросійськими бойовиками, події 2014 року сприймалися по-різному. Наприклад, в Старобільську про захоплення міста жителі могли дізнатися лише за прапором над адміністрацією. 7 травня 2014 року за підтримки воєнізованого загону О. Мозгового місцеві провокатори встановили на будівлі адміністрації прапор так званої ЛНР. Працівники адміністрації продовжували ходити на роботу, як ніби нічого не сталося. 13 травня 2014 року група місцевих жителів також безперешкодно зняла прапор незадовго до приходу українських військових. Місцева міліція в ці події не втручалася. Тому тут жителі могли не знати про трагічні події в інших містах. В Авдіївці навпаки, жителі відчули тяжкість війни після звільнення міста. Під час окупації три десятки проросійських бойовиків, які влаштувалися в адміністративній будівлі, не могли суттєво вплинути на життя міста. Однак після їх втечі місто опинилося на передовій і постійно страждало від обстрілів під час битви за Донецький аеропорт. У цей період в місті була відключена електрика і водопостачання, багато будинків було зруйновано. Відповідно в оптиці сприйняття жителів Авдіївки всі трагічні події асоціювалися з приходом українських військових. Ситуація ускладнювалася тим, що українські ЗМІ там були витіснені російськими, і жителі мали туманні уявлення про те, що відбувається в Україні. Зовсім по-іншому ситуація виглядала для жителів Слов'янська, який проросійські бойовики захопили 12 квітня 2014 року і поставили під повний контроль. Вони часто вели обстріл українських позицій з території житлових кварталів, провокуючи вогонь у відповідь. Також вони насильно примушували місцевих жителів копати окопи, вибірково арештовували й катували місцевих жителів, навіть розстрілювали, як це сталося з чотирма членами церкви «Преображення Господнє», які були викрадені відразу на виході з Храму у свято П'ятдесятниці. Отже у жителів Слов'янська склалося інше сприйняття війни.
Оптика сприйняття впливала на формування переконань і світоглядної позиції. Наприклад, до 2014 року між євангельськими п'ятдесятницькими церквами України та Росії не було жодних розбіжностей, проте після початку воєнної агресії між ними стався не тільки розкол щодо оцінки політичних подій, а й богословський розкол. З позиції російських п'ятдесятників церква має утримуватися від політичних оцінок подій на Сході України. Голова п'ятдесятницького Російського об'єднаного Союзу християн віри євангельської Сергій Ряховський цю позицію поєднує з особистим толерантним ставленням до влади в Росії, відмовляючись від будь-якої політичної критики. Однак старший єпископ Церкви християн віри євангельської України Михайло Паночко, засуджує цю позицію російських одновірців саме з релігійної позиції як виправдання гріха брехні, демонструючи ставлення до цього питання більшості українських протестантів. Отже, світоглядний розкол стався між одновірцями, які мали різну оптику сприйняття історичних подій.
У 2019 році в дослідженні, яке проводив Миколай Карпіцький, взяв участь доктор наук, ад'юнкт Інституту журналістики та соціальної комунікації Вроцлавського університету Енжей Моравецький. У співпраці вчені досліджували, які трансформації свідомості людей викликала війна. Особливо значущим для дослідження стали свідоцтва пасторів церкви «Добра звістка» в Слов'янську, яка стала найважливішим волонтерським центром на Донбасі. Пастор Сергій Демидович розповів, що він, як і багато представників його церкви, займав позицію пацифіста, однак війна спонукала змінити цю позицію. Він і його церква визначилися у тому, що будуть допомагати захищати країну і благословля ти тих, хто захищає її у лавах армії [3, с. 157].
Трансформація позиції євангельських християн відбувалася в контексті протестантської етики, яка орієнтована на релігійне служіння в зовнішній світській сфері. Для розуміння специфіки цієї трансформації важливо було її порівняти з аналогічними процесами серед представників інших релігій, зокрема, вайшавів – однієї з течій індуїзму. Найбільші громади вайшнавів на Донбасі – в Донецьку, Маріуполі та Краматорську. Їх дослідження проводилося спільно з науковим співробітником Інституту сходознавства Юлією Філь. Як показали дослідження, вайшнавські громади, як і християнські, беруть участь у допомозі постраждалим від війни, однак на офіційному рівні вважають за краще утримуватися від політичних оцінок, хоча на індивідуальному рівні вони не можуть залишатися неупередженими [4, с. 65-66].
Отже, врахування оптики сприйняття у процесі аналізу свідчень очевидців подій в історичних дослідженнях, які проводилися в ЛугНАУ, дозволило глибше зрозуміти те, як мешканці Сходу України ставилися до воєнної та ідеологічної агресії проти України.
Використані джерела та література
1. Україна після 2014 року // Архів Миколая Карпицького. URL: https://nikukrmova.blogspot.com/p/blog-page.html
2. Косяк С.Н. Донбасс, которого ты не знал. Дневник священника. Книга первая. К.: Издатель Заславский А.Ю., 2018. 288 с.
3. Моравецький Єнжей, Карпіцький М.М. Зміна соціальної позиції євангельських християн Слов'янська під час війни на Сході України // Збірник матеріалів Звітної наук.-практ. конф. Луганського національного аграрного університету (26 лют. 2020 р.). Харків: ФОП Бровін О. В., 2020. С. 157-159.
4. Філь Ю.С. Міжнародне товариство свідомості Кришни (ISKCON) в період війни на Донбасі (2014 – 2019) // Релігійна свобода. 2020. № 25. С. 52-68.
