середа, 28 серпня 2024 р.

Миколай Карпіцький. Візит Моді: Чому політика нейтральності Індії обурює українців? Інтерв'ю з Юлією Філь

Джерело: PostPravda.info. 29.08.2024.

Реакція на візит Нарендри Моді 23 серпня 2024 р. до Києва в українському суспільстві дуже суперечлива, як суперечлива сама позиція Індії щодо війни Росії проти України. Індія завжди закликала до миру і до діалогу, але так вийшло, що 8 липня 2024 року, коли Моді обіймався з Путіним у Москві, Київ зазнав найпотужнішої ракетної атаки. Одна з ракет влучила у найбільшу в Україні лікарню для дітей «Охматдит». Після завершення візиту Моді до Києва, Росія знову атакувала всю Україну ракетами й «шахедами», й наразі в Київ знову потерпає від браку енергії. Про ставлення українців до візиту Моді до Києва Миколай Карпіцький розмовляє з індологом, науковим співробітником Інституту сходознавства Юлією Філь.

«Звичайно, головна причина візиту все одно залишається політична – не словом, а ділом продемонструвати свою політичну нейтральність»


Щойно був обстріл Києва, як ви його пережили?

Юлія Філь: Було кілька влучень у нашому районі, я спускалася в паркінг під нашим будинком. Ми очікували, що обстріл почнеться на День Незалежності, коли Нарендра Моді поїде з Києва, але Путін вирішив почекати ще один день. Останній такий потужний обстріл був 6 серпня, коли ракета влучила в дитячу лікарню «Охматдит». У наш район теж тоді прилетіло. Не було світла, тому і сирени не вили, я пропустила сповіщення про повітряну тривогу, а коли пролунали вибухи, спускатися було вже пізно. Тож мені залишалося просто спостерігати, як за вікном здіймаються стовпи диму від влучань ракет. Потім прийшло повідомлення, що в цей час Нарендра Моді обіймався з Путіним. В Україні всі були вкрай обурені цим.

Можливо, Моді приїхав в Україну тому, що зрозумів, що Путін його заплямував, і з цим щось треба робити?

Мені гірко про це говорити, але якби не війна, не «Охматдит», то невідомо, чи приїхав би він. І все ж, хоча Моді дуже прагматичний політик, я думаю, що атака на дитячу лікарню дійсно його зворушила по-людськи. Він приїхав до Києва, щоб показати, що йому небайдуже, що коїться в Україні. Я вірю, що Нарендра Моді як людина релігійна з людськими цінностями хотів морально підтримати Україну. Він не раз повторював, зокрема й у Москві, як шкода, що помирають люди, а ще більше шкода, що помирають діти. Звичайно, головна причина візиту все одно залишається політична – не словом, а ділом продемонструвати свою політичну нейтральність.  Якщо він обіймався з російським лідером, значить, треба приїхати в Україну і так само спілкуватися з президентом України. Цим позиція Індії відрізняється від позиції Китаю. Адже китайський лідер не приїхав в Україну після візиту до Москви.

Ходять чутки, що Нарендра Моді привіз Зеленському послання від Путіна.

Я не знаю, звідки ці чутки, що Моді працює листоношею у Путіна. Моді дуже суб'єктний політик, а Індія – суб'єктна країна на світовій арені. Він сам вирішив приїхати в Україну, і все, що він говорить, він говорить від себе, тому що сам так вважає. Він не стане опускатися до того, щоб говорити за когось іншого. І я не вірю, що Моді захотів узяти на себе роль посередника між Путіним і Зеленським. 

Яке у вас залишилося враження від зустрічі з Моді?

Я була присутня при зустрічі з Нарендрою Моді в готелі «Хаятт». Там зібралася діаспора, українські індологи й усі, кого запросило посольство Індії в Україні. Я не симпатизую Моді, і мене важко запідозрити в симпатіях до правлячої партії Індії. Тому я не очікувала від себе жодної емоційної реакції. Але коли наживо бачиш людину-легенду, все ж це нове, захопливе відчуття. Воно дещо нагадує те, що виникає, коли раптом перед тобою постає пам’ятка всесвітнього спадку ЮНЕСКО, бачена сотні разів на фотографіях і книжкових ілюстраціях. У такі моменти ти ледь віриш, що це відбувається з тобою насправді. У випадку з Моді було щось схоже. Як би ми до нього не ставилися, та очевидно одне – у нього справді є харизма, й він – постать світового масштабу. Загалом присутні вітали його дуже емоційно. Він підійшов до кожного, потиснув руку. Ви можете собі уявити, щоб, наприклад, китайський лідер так поводився? Я не можу.

Яке значення має приїзд Нарендри Моді в Україну?

Як би хто до Моді не ставився, але це перший візит прем'єр-міністра Індії за весь час незалежності України. Звісно, він має величезне політичне значення – підписано чотири угоди про співпрацю, але насамперед – це історична подія.

Однак багато хто в Україні негативно поставився до візиту Моді. Чому?

Я розумію почуття українців, які негативно ставляться і до його візиту, і до нього самого, у мене самої виникають схожі почуття. Його позиція щодо війни Росії проти України суперечлива, і це дає привід звинуватити його в моральному релятивізмі. З одного боку Індія позиціонує себе як мирна країна світового масштабу, батьківщина ахімси, закликає до миру, до зупинки війни. Моді багато разів говорив Путіну, що зараз не епоха війни, що ви робите? З іншого боку, він закликає Україну до діалогу з Росією. З абстрактної позиції – це дуже благородний, миролюбний заклик. Але в контексті того, що відбувається в Україні, це виглядає як знущання. З ким нам вести діалог? З тим, хто щодня намагається нас убити? Якщо Путін заперечує українську ідентичність і право українців на існування, то тут нема чого обговорювати. Якщо злочинець намагається вбити, то це не питання діалогу між злочинцем і його жертвою. Я розумію, що в Індії є спірні території з Китаєм і Пакистаном, і ці питання треба обговорювати в діалозі. Але в нас немає спірних питань із Росією, вона просто хоче знищити Україну, а ми боремося за виживання. Тому коли Моді пропонує такий діалог, це обурює українців, і я сама обурююся як українка. Однак реальність така, що Індія завжди займає позицію нейтралітету.  Це традиційно індійська позиція, позиція індійської дипломатії, яка вже склалася задовго до того, як Україна стала незалежною. І ми маємо прийняти цей факт.

Тут я бачу суперечність. Адже нейтралітет веде до морального релятивізму, зрівнює добро і зло, позицію агресора і позицію жертви. З іншого боку, Індія – країна, де релігія, етика, духовна культура має величезне значення. Але ж релігія завжди вимагає вибирати між добром і злом, що виключає нейтралітет.

Річ у тім, що в Індії релігія ніколи не претендувала на владу. У державних діячів і в духовних лідерів різний внутрішній обов'язок, який називають словом дгарма. Тому політики, з одного боку, постійно апелюють до релігії, з іншого боку, слідують своїм правилам, що призводить до того, що релігійне і політичне життя можуть існувати паралельно. Це характерно і для політики Нарендри Моді. З одного боку, він релігійна людина, з іншого боку – практичний і прагматичний політик.

Якою мірою релігійні цінності впливають на позицію Моді? Може, його заклик до миру і діалогу з агресором пов'язаний із пацифізмом, заснованим на релігійному принципі ненасильства? Але якщо так, то апеляція до духовної індійської традиції ніяк не допоможе нам.

Нарендра Моді представляє релігію, яку ми називаємо індуїзмом, ба більше, він представник правлячої партії Індії Бгаратія Джаната, яка пропагує цінності індуїзму і проводить політику підтримки індуїзму. Якщо основним релігійним принципом Індії є ахімса – принцип ненасильства, це не означає що вся індійська нація буде пацифістською. Ахімсу слід розглядати в парі з таким концептом, як дгарма – обов'язок або призначення, яке включає, зокрема, і обов'язок воїна. Нам треба донести до Індії, що ми виконуємо свою дгарму – обов'язок щодо захисту своєї країни й своєї ідентичності, донести до Індії моральну позицію України. Звісно, релігійні цінності й політика не завжди збігаються, політика дуже часто буває прагматичною і цинічною, і політика Індії – не виняток, але цінності впливають на політику, і ми маємо вести діалог з Індією так, щоб показати, що ставлення до війни Росії проти України – це питання не лише політичних інтересів, а насамперед ціннісного вибору.

Як бути з тим, що Індія залишається другом Росії?

Хоча Індія і залишається другом Росії, важливо зрозуміти, що вона не ворог Україні. Вона не допомагає нам захищатися, але вона і не допомагає нападати на нас. Моді назвав візит дуже особливим, а Україну назвав цінним другом. Тому нам потрібно всупереч усім нашим образам шукати способи донести до Індії нашу позицію. Пояснювати Індії, що дипломатія діалогу з Росією недоречна. І пояснювати, апелюючи до індійської духовної традиції. Посилаючись на шастри, на Бгагавадґіту, на Магабгарату. Нам треба змінити дипломатичну мову, говорити про ці проблеми не тільки в політичному, а й у релігійно-етичному контексті, апелювати до індійської духовності, якою вони самі дуже пишаються.

Після двох із половиною років війни ми маємо зрозуміти, у чому наші помилки. «Russia Today» транслює кожен день на гінді, а ми взагалі не присутні в індійському медійному просторі. Польський культурний центр в Делі на початку повномасштабного вторгнення показував у себе фільми про Україну, нам же не було де їх показувати. За роки незалежності ми так нічого й не зробили, щоб Індія знала нас. Коли ми як індологи, як медіатори між індійським та українським суспільством намагаємося налагодити комунікацію між індійськими аналітичними центрами та українськими університетами, нам кажуть: «Ой, не на часі! Яка там Індія!» П'ята економіка світу, перша за темпами розвитку, а в нас досі в голові, що це якась відстала країна третього світу.

Ви говорите, що Індія не допомагає на нас нападати, але ж вона купує російську нафту, гроші від якої йдуть на війну.

Індія купує російську нафту за рупії, і ці рупії залишаються в Індії. Міністр закордонних справ Росії Лавров щонайменше чотири рази їздив до Індії, намагався домовитися про те, щоб якось ці гроші вивести з Індії. Але не зміг. Виходить, що Путін має депозит в Індії й може тільки сподіватися, що коли-небудь забере ці гроші, але поки що він може інвестувати їх лише в індійські проєкти.

Як я зрозумів, в Україні найбільше викликає обурення саме ця позиція нейтралітету Індії. Але ж Індія завжди займала таку позицію?

Нейтралітет – це традиційна філософія індійської дипломатії та зовнішньої політики. Після здобуття незалежності Індія заявила про себе як про сильну суб'єктну країну, що не вступає до жодних блоків і вільна від будь-яких зовнішніх впливів. Нарендра Моді продовжує курс нейтралітету і неприєднання, який визначив ще Джавахарлал Неру. Це реальність, яку ми маємо прийняти. Однак від самого початку Індія мала тісні зв'язки з Радянським Союзом, які успадкувала Росія. Перш за все, це співпраця в галузі озброєнь. Нині Моді намагається шукати альтернативні варіанти, щоб не залежати в цій галузі від Росії. Наприклад, перед приїздом в Україну, він відвідав Польщу, де домовився, що саме поляки займуться модернізацією танків радянського зразка. Однак Індія – дуже велика країна, і вона не буде в одну мить відмовлятися від стратегічного партнерства з Росією тільки тому, що страждає Україна. Ми маємо право обурюватися позицією Індії, проте в дипломатії діють інші закони. Там немає місця емоціям. Я скажу дуже непопулярну річ, ми зараз звинувачуємо Індію в нейтралітеті щодо війни, до несправедливості, а як Україна реагувала на війну в Грузії?  На Чеченські війни? Ми теж не без гріха.