Джерело: PostPravda.info. 23.09.2024.
Війна стрімко змінює свідомість людей. Ці зміни як через лупу видно в релігійних спільнотах, які раніше дистанціювалися від політичного життя і проповідували пацифізм, а тепер підтримують ЗСУ. Якщо до війни російські й українські одновірці «Харе Кришна» не усвідомлювали відмінностей між собою, то тепер вони ніби на різних планетах. Втративши спільну мову спілкування, вони перестали розуміти одне одного.
Рух «Харе Кришна»: пацифісти чи воїни?
Рух «Харе Кришна» проповідує принцип ненасильства – агімсу. Його представники – вайшнави, або як їх ще називають, кришнаїти, – вегетаріанці, які відмовляються вбивати не лише людей, а й тварин. Тому уряд України визнав за ними право на альтернативну цивільну службу. Рух «Харе Кришна» зародився в Бенгалії в XVI столітті, а в другій половині XX століття поширився всім світом, зокрема й Україною. Його найбільше об’єднання в Україні – «Товариство свідомості Кришни», але є й інші, споріднені йому. Усі вони походять з одного кореня і між ними немає суперечності. Розрізняються вони лише «релігійним смаком».
Кришнаїти проповідують любов до єдиного Бога, якого вони називають Кришною, і практикують повторення мантри «Харе Кришна». Усе, що кришнаїт робить у своєму повсякденному житті, навіть коли приймає душ чи готує їжу, він робить для Кришни, щоб порадувати Бога. У такому житті просто немає місця насильству.
До війни важко було уявити, що ці мирні люди, які танцюють в індійському вбранні на вулицях українських міст, перетворяться на воїнів. Скільки їх зараз у ЗСУ? Точно сказати складно, бо у кришнаїтів немає обліку членів. Духовне керівництво України каже, що точно знає про 80, а керівник проєкту «Духовна матерія», адепт руху «Харе Кришна» та офіцер ЗСУ Михайло Ташков, повідомляє, що встановив 136 воїна-кришнаїта, а загалом їх може бути понад двісті. Для порівняно невеликої «пацифістської» релігійної спільноти це багато, адже до війни їх загалом в Україні було майже 40 тис., а зараз, можливо, вдвічі менше.
Михайло Ташков каже, що вже відомо 29 загиблих військових кришнаїтів, ще четверо зникли безвісти й один у полоні. Його проєкт «Духовна матерія» спрямований на підтримку богословського обґрунтування необхідності зі зброєю боронити свою країну, і з цієї позиції він разом зі своїми однодумцями веде жорстку полеміку з керівництвом спільноти. Так що ж спонукає представників «пацифістської» релігії добровільно йти воювати з агресором?
Кришнаїти, які загинули на війні в Україні. Фото: Facebook
Погляд на війну в русі «Харе Кришна»
Рух «Харе Кришна» – це одна з течій індуїзму. Згідно з індуїстськими уявленнями світом керує загальний моральний закон – дгарма, який одночасно проявляється і як внутрішній обов’язок, до того ж у кожної людини свій згідно з її внутрішньою природою. У духовних людей дгарма – пізнавати істину, віддаватися служінню Богові, у воїнів – боронити слабких, у хліборобів, торговців – забезпечувати матеріальне життя. Відповідно до цього в Індії склалося уявлення про варни.
Це щось на кшталт станів. Варна жерців – брагмани, варна воїнів – кшатрії, варна хліборобів і торговців – вайш’ї. В одних течіях індуїзму вважають, що варни визначаються за народженням, проте в русі «Харе Кришна» вважають, що варни – це показник особистісних якостей людини, які не залежать, від того, в якій родині вона народилася. Завдяки такому розумінню до руху можуть приєднуватися люди різних національностей з усіх країн.
«Харе Кришна» – це брагманічний рух, орієнтований виключно на духовне життя, мета якого – віддане служіння Богу. Тому його адепти брали невелику участь у суспільному житті, адже така участь – обов’язок кшатрія, а не брагмана. Політичні переконання кришнаїтів, як правило, ті самі, які в них були до приєднання до руху, і загалом відображають настрої в суспільстві.
Релігійні лідери зазвичай займають нейтральну позицію з політичних питань і намагаються всі політичні суперечки винести за межі життя спільноти. До воєн вони ставилися як до неминучого зла. Згідно з ведичними уявленнями ми живемо в епоху воєн, тобто в калі-юґу, а спасіння досягається тільки через віддане служіння Богу.
Однак коли 24 лютого 2022 року розпочалося широкомасштабне вторгнення Росії, українським кришнаїтам стало зрозуміло, що це не просто одна з воєн калі-юґи на периферії їхньої країни, це геноцидна війна проти всіх українців, війна на знищення. Зараз в Україні ніхто не є в безпеці, кришнаїти гинуть так само як й інші українці. Окупанти зруйнували три кришнаїтські храми. У Херсонській області п’яний російський солдат без жодної причини розстріляв кришнаїтську сім’ю в їхньому будинку. Наразі відомо про загибель п’яти цивільних кришнаїтів, але скільки їх загинуло загалом – поки невідомо.
Якщо раніше повна зосередженість на Богові й відчуженість від матеріальних проблем сприймалася як ознака духовності, то в контексті геноцидної війни сприймається протилежним чином – як моральний релятивізм. Адже така повна відчуженість, коли навколо тебе гинуть люди, серед яких багато дітей, демонструє байдужість до страждань і неготовність узяти відповідальність за те, що відбувається навколо тебе. А чи потрібен Богу такий безвідповідальний адепт?
Так у середовищі українських кришнаїтів виник поділ між тими, хто вважає, що потрібно вести релігійне життя як раніше, і тими, хто вважає, що потрібно брати активну участь у захисті своєї країни. Гостра полеміка між ними супроводжується часом несправедливими звинуваченнями одне одного. Однак і ті, й інші проти агресії Росії, суперечка тільки в тому, чи потрібно боротися з цією агресією, і в якій формі боротися. З прихильниками відверто проросійської позиції українські кришнаїти навіть не вступають у дискусію, тому розкол між українськими й російськими кришнаїтами вже неможливо подолати.
Відносини між українськими й російськими кришнаїтами
До війни українські й російські кришнаїти не відчували відмінностей між собою і не звертали уваги, що в Росії встановилася диктатура. У будь-якому разі до 2011 року, коли російська влада зробила незграбну спробу заборонити «Товариство свідомості Кришни». З цією метою в сибірському місті Томську ФСБ ініціювала суд, щоб визнати священну книгу кришнаїтів екстремістською. На той час у Томську ще залишалися залишки громадянського суспільства, яке підтримало кришнаїтів, але вирішальну роль зіграла підтримка громадськості й уряду Індії.
Священну книгу вдалося захистити. Українські кришнаїти морально підтримували своїх російських одновірців, і для них стало шоком, що їхні духовні брати, які самі ледь не стали жертвами репресій з боку російської влади, підтримали у 2014 році окупацію Криму і військове вторгнення на сході України. Спочатку українські кришнаїти намагалися достукатися до розуму своїх російських одновірців, однак нині такі спроби остаточно припинилися. Річ у тім, що екзистенціальний досвід війни між ними настільки різний, що вони просто не розуміють одне одного навіть у тому випадку, коли й ті, й інші виступають за Україну і проти війни.
Для українських кришнаїтів очевидно, що Росія веде війну проти всіх українців на винищення, що це – особлива війна, яка відрізняється від будь-яких інших воєн тим, що ведеться не заради якоїсь політичної вигоди, а заради винищення України й української ідентичності. Однак навіть для тих російських кришнаїтів, які проти війни й всією душею співчувають своїм українським одновірцям, це всього лише одна з воєн калі-юґи, яку веде не Росія, а російська влада нібито окремо від Росії.
Цей розрив у сприйнятті війни унеможливлює спілкування навіть між тими, хто проти політичного режиму в Росії. Більшість же російських кришнаїтів намагаються дотримуватися позиції нейтралітету, який легко переходить у моральний релятивізм і зрівняння жертви й агресора. Найпоширеніші судження: «У конфлікті всі винні, й Росія, й Україна, і Захід»; «Вайшнави не повинні втручатися в політику»; «Воюють демони з демонами, а вайшнави повинні залишатися нейтральними»; «Війна – покарання за те, що люди їдять м’ясо, винні всі, невинних – немає».
Крішнаїти в Україні. Фото: Facebook
Поряд із прихильниками такої нейтральної позиції морального релятивізму в середовищі російських кришнаїтів багато таких, хто довіряє російській пропаганді. У війні вони звинувачують або Україну, в якій нібито утискають росіян, або Захід, який нібито воює проти Росії руками України. Є й такі, хто вбачає в цьому світову змову «архітекторів», які таємно керують світом. Уявлення проросійських кришнаїтів про те, що коїться в Україні, є абсурдним і гротескним. Наприклад, я знаю одного російського кришнаїта, який стверджував, ніби в Харкові ловлять росіян, а потім прибивають російські паспорти до різних частин їхнього тіла. Водночас він категорично відмовляється спілкуватися зі своїми українськими одновірцями.
Однак із початком широкомасштабної війни українські кришнаїти зіткнулися зі ще однією проблемою. Річ у тім, що в русі «Харе Кришна», як і в індуїзмі загалом, гуру, тобто власний духовний вчитель, має абсолютний авторитет. Вважається, що через нього діє сам Бог. Однак до війни в Україні своїх учителів не було, й ініціацію українських кришнаїтів проводили вчителі з інших країн, зокрема і з Росії, а саме, Бгакти Віг’яна Госвамі (Вадим Тунеєв) – духовний керівник Товариства свідомості Кришни в Росії, а також Чайтанья Чандра Чаран дас (Олександр Хакімов).
Вадим Тунеєв пішов з керівної посади російського об’єднання «Товариства свідомості Кришни», емігрував і морально підтримує Україну й українських одновірців, а ось Олександр Хакімов зайняв протилежну позицію. Він не лише поширював наративи російської пропаганди, буцімто Україна 8 років бомбардувала Донбас, а й закликав російських кришнаїтів підкоритися указу про мобілізацію, заявивши, що воювати – це обов’язок, воля Кришни, і якщо вайшнав загине, воюючи проти України, то це буде славна смерть, яка очистить його від карми.
На жаль, Олександр Хакімов має безліч учнів в Україні, багато з яких абсолютно не згодні з його позицією, але не можуть відмовитися від учителя, бо це суперечить віровченню. Так українські кришнаїти опинилися перед богословським викликом – як пояснити, що духовна особа, вчитель, через якого діє сам Бог, займає демонічну позицію? Ситуація трохи покращилася, коли навесні 2024 року духовний лідер Товариства свідомості Кришни в Україні та Молдові Ач’юта Прія (Артем Чумаченко) став гуру (вчителем) із правом давати ініціацію, і водночас було заборонено давати рекомендації на ініціацію в російських учителів. Однак як бути з тими, хто вже прийняв ініціацію в Олександра Хакімова – питання відкрите.
Найпоширеніші тенденції в середовищі кришнаїтів
Точно оцінити найпоширеніші тенденції в середовищі кришнаїтів складно, проте можна з упевненістю говорити про настрої серед тих кришнаїтів, які присутні в Інтернеті. Науковий співробітник Інституту сходознавства НАН України Юлія Філь у квітні 2024 року провела опитування в Інтернеті, щоб виявити, як вплинула війна на стосунки між українськими й російськими кришнаїтами. Понад третина українських кришнаїтів узагалі не хочуть мати жодних контактів із російськими одновірцями (36,7 %), і ще трохи менш як третина готові відновити стосунки лише за умови, якщо їхні російські одновірці візьмуть відповідальність за злочини Росії в Україні.
Тобто дві третини кришнаїтів займають радикальну проукраїнську позицію і не готові йти на жодні компроміси заради спілкування. Уявити таку принциповість з політичних питань до війни було просто неможливо. Війна сильно змінила кришнаїтів. Лише 13,3 % відповіли, що необхідно відновлювати спілкування з росіянами, залишаючи осторонь політичні питання. Якщо на початку війни українські кришнаїти активно вели дискусії в соцмережах, намагаючись переконати своїх російських одновірців, то зараз такий намір висловлюють лише 5 %. Це відповідає загальному настрою в українському суспільстві загалом, де прагнення переконувати росіян стало маргінальним. Позиція, що заради спілкування потрібно погодитися з позицією росіян, відображається десь у районі статистичної похибки – менш як 2 %.
Як показує опитування російських кришнаїтів м. Томська, настрої там інші. Трохи понад половини (52 %) займають позицію політичної нейтральності й виступають за відновлення спілкування з українськими одновірцями, не торкаючись політичних питань. Трохи понад чверті (27 %) вважають, що потрібно йти на зустріч українським одновірцям, визнаючи їхню правоту. Решта займають проросійську позицію: трохи понад десятої частини (11,5 %) вважають, що з українськими одновірцями взагалі не потрібно спілкуватися, і ще 10 % вважають, що потрібно намагатися їх переконувати в правоті Росії. Думаю, ці цифри відображають ситуацію суспільної свідомості в Томську загалом, який є університетським містом і культурним центром. У депресивних містах Росії ситуація напевно набагато гірша, думаю, там безпросвітно панує російська пропаганда ненависті до України.
Геноцидна війна змінює всіх, і вже очевидно, що ні рух «Харі Кришна», ні інші релігії в Україні не залишаться такими, як були. Суперечки й кризи всередині релігійних спільнот віддзеркалюють аналогічні суперечки й кризи в українському суспільстві загалом, і майбутнє України визначиться залежно від того, як вона подолає ці внутрішні суперечності.
