Миколай Карпіцький. Чи розірвуть російські зумери порочне коло імперської свідомості?

Джерело: PostPravda.info. 13.05.2026.
URL: https://postpravda.info/uk/pravda/svoboda-slova/russian-zoomers-ukr/

 

Російська імперська свідомість відтворюється з покоління в покоління через сім’ю, школу та сам уклад життя. Але чи є надія, що в нову інформаційну епоху ця лінія спадкоємності обірветься? У Росії молодь масово емігрувала в інтернет-простір, де формує субкультури, здобуває нові знання та комунікативні навички незалежно від школи й сім’ї. Однак російська влада має намір максимально обмежити вільний інтернет. До чого це може призвести?

 

Хто такі зумери?

Люди, народжені від середини 1990-х до початку 2010-х років, – це перше покоління цифрової епохи, яке часто називають поколінням зумерів. Типовий його представник не мислить себе без інтернету, смартфона та соціальних мереж, не схильний до куріння й вживання алкоголю, приділяє особливу увагу здоровому способу життя. Зумери усвідомлюють себе космополітами вільного інтернет-простору, у межах якого об’єднуються в спільноти та формують субкультури. Саме тут вони опановують англійську мову, яку не змогли вивчити в школі, й здобувають свободу від національних кордонів.

 

Непередбачувані наслідки інформаційних технологій

Соціальні процеси важко передбачити – їх зазвичай доводиться пояснювати постфактум. Хто міг передбачити, що поширення інформаційних технологій призведе до повстання архаїки в усьому світі та перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США? Проте це можна пояснити заднім числом.

Примітивно-архаїчне світосприйняття не давало людям встигати за ритмом сучасного життя, замикаючи їх у маленькому звичному світі. Однак новий інформаційний простір цифрових технологій зруйнував цей комфорт, втягнувши їх у великий світ, – і це змінило розклад політичних сил. Зумери, втім, ще надто молоді, щоб стати співмірним чинником великої політики. Мають минути десятиліття, перш ніж нинішні учасники молодіжних субкультур подорослішають і увійдуть до еліти, яка визначає напрям розвитку суспільства.

Тим часом російська влада вже давно мобілізувала на свою підтримку всіх, хто орієнтується на архаїку, – й інтернет їй для цього не потрібен. Вона має намір утримувати молоде покоління в інформаційній резервації як ресурс для поповнення живої сили на фронті й тому послідовно бореться з вільним інтернетом. Чи реально це?

Як показав досвід десятирічної окупації східних регіонів України, теоретично – так. Моя студентка, яка спілкувалася з молоддю на окупованих із 2014 року територіях, зазначала, що ті ніби зупинилися в розвитку: «Якщо ми активні в житті, шукаємо, де на роботу влаштуватися, щоб забезпечити себе під час навчання, самі за себе ухвалюємо рішення, то місцева молодь інфантильна, їм на думку не спаде самим щось вирішувати». Під час широкомасштабного вторгнення всю цю молодь кинули гинути на фронті. Чи можна зробити те саме з усією російською молоддю? Думаю, саме це – одна з цілей боротьби з вільним інтернетом.

 

Боротьба з вільним інтернетом – перехід від авторитаризму до тоталітаризму

До 2011 року в Росії не було обмежень на інтернет із тієї самої причини, через яку його намагаються максимально обмежити зараз: російський диктатор Володимир Путін не розумів і не розуміє, що це таке і яке значення інтернет має для життя сучасної людини.

У 2012 році запроваджується реєстр заборонених сайтів, які провайдери зобов’язані блокувати. У 2014 році Генпрокуратура отримує право блокувати сайти без суду. 1 листопада 2019 року набуває чинності закон про «суверенний інтернет», що передбачає встановлення на мережах операторів обладнання для глибокої інспекції пакетів (DPI) – з метою повного контролю над мережею та ізоляції Рунету від глобальної мережі. Після початку широкомасштабної війни 24 лютого 2022 року блокуються Facebook, Instagram, Twitter і безліч незалежних ЗМІ. Починається перехід від вибіркових блокувань до тотальної політичної цензури. У січні 2026 року Держдума надає ФСБ право відключати будь-які види зв’язку – кабельний інтернет і Wi-Fi, мобільний зв’язок, у будь-якому регіоні країни. Від цього моменту користування інтернетом у Росії стає не правом, а привілеєм, дарованим владою.

Блокуючи інтернет, Кремль має намір перемістити молодь до відрізаної від світу інформаційної резервації. Але чи здатна аполітична молодь цьому чинити опір?

 

Українські та російські зумери

Якщо українські зумери, як правило, прагнуть інтегрувати можливості нових інформаційних технологій у своє соціальне життя, то їхні російські ровесники найчастіше – ескапісти. Це пояснюється різними шляхами, якими пішли Україна та Росія у XXI столітті.

Українська молодь стала свідком двох демократичних революцій, і це вселило в неї віру у власні сили та можливість впливати на суспільне життя. Їй потрібна нова Україна – вільна від корумпованої та некомпетентної бюрократії, яка відкриває всі можливості для талановитих людей. За неї молодь готова боротися, що підтвердив «Картонковий майдан».

У Росії, навпаки, встановився авторитарний режим – спочатку в м’якій формі: влада дотримувалася негласного суспільного договору з населенням: «Ви не втручаєтеся в політику – ми не втручаємося у ваше приватне життя». Це сприяло міграції молоді в інтернет-простір. Там сформувався соціальний прошарок молодих людей, які не хотіли мати нічого спільного з російською соціальною реальністю й не цікавилися тим, що відбувається в країні. Розмови про політику в їхньому середовищі вважалися майже непристойними – як нагадування про світ, від якого хотілося остаточно відсторонитися.

Після початку широкомасштабного вторгнення авторитарний кремлівський режим остаточно трансформувався в тоталітарний, який прагне контролювати весь простір людського життя, зокрема й інтернет. Проте зумери-ескапісти намагаються цього не помічати.

З одного боку, це втеча від відповідальності за суспільне життя. З українського погляду така позиція сприймається як прояв інфантильності та безвідповідальності, як мовчазна співучасть у злочинах, які чинить Росія.

З іншого боку, російські зумери – це перше покоління, яке незалежно від держави формує себе у власних субкультурах. І це дає шанс нарешті розірвати порочний зв’язок поколінь, через який відтворювалася російська імперська свідомість. Це така втеча, яка залишає можливість повернутися в реальність – озброївшись набутими знаннями та навичками.

Російська влада не може цього допустити й зробить усе, щоб наповнити поки що аполітичну свідомість зумерів своїм змістом. Однак архаїчне світосприйняття, яке насаджує кремлівська пропаганда, аж ніяк не в’яжеться з образом інформаційного майбутнього. З одного боку – увесь світ без кордонів, можливість спілкуватися з будь-ким із будь-якого куточка Землі, уся культурна спадщина та всі сучасні наукові досягнення на відстані одного кліка. З іншого – повернення до середньовічних «духовних скріп», покликаних захистити від впливу сучасної цивілізації.

Сучасній російській молоді доведеться зробити свій вибір.

Пропаганда // Словник війни

Джерело: PostPravda.info. 01.05.2026.
URL: https://postpravda.info/uk/pravda/slovnyk-viyny/propaganda-russian-ukrainian-war-ukr/

 

На фото – телевежа «Останкіно», за допомогою якої ведеться кремлівська пропаганда. Фото: Нікіта Нікітенко на Unsplash

У черговій статті «Словника війни» на PostPrawda.Info Миколай Карпіцький пояснює, що таке пропаганда, і вводить ключові поняття – маніпуляція, брехня, індоктринація, – які допомагають зрозуміти, як вона функціонує під час російсько-української війни.

Пропаганда

Пропаганда – це система формування в людей емоційного та ідейного ставлення до явищ соціального життя, ідей і світоглядних позицій. Вона може бути орієнтована як на масову аудиторію, так і на вузькі цільові групи. Якщо її метою є формування певного світогляду, вона перетворюється на інструмент індоктринації.

Формування ставлення до явищ та ідей

Пропаганда не завжди ґрунтується на маніпуляції та брехні. Існують її форми, засновані на правдивому висвітленні фактів і апеляції до позитивних почуттів (прагнення до справедливості, патріотизму тощо), які спрямовані на поліпшення соціальної ситуації (наприклад, на боротьбу з корупцією або зовнішньою агресією). Однак навіть у цьому разі обов’язковим елементом залишається емоційний вплив, навіювання або цілеспрямоване переконання, спрямоване на формування певного ставлення до соціальних явищ та ідей.

Прагнення нав’язати співрозмовнику власне сприйняття характерне і для повсякденного спілкування, що особливо помітно в соціальних мережах. У найбільш агресивній формі це проявляється тоді, коли людина не просто висловлює свою думку, а намагається викликати емоційну реакцію у співрозмовника, використовуючи пропагандистський прийом – емоційний тиск. Однак про пропаганду можна говорити лише тоді, коли така практика має систематичний і цілеспрямований характер.

Моральна або релігійна проповідь, подібно до пропаганди, також прагне переконати людей, використовуючи яскраві образи, емоційні аргументи й апеляцію до авторитетів. Однак пропаганда частіше переслідує політичні цілі, тоді як проповідь – моральні або релігійні, хоча на практиці межа між ними може розмиватися. Принципова відмінність між ними полягає в тому, що проповідь спонукає людину свідомо зробити вільний вибір, тоді як пропаганда схиляє до прийняття наперед заданої позиції, ігноруючи  можливість такого вибору.

Пропагандистська маніпуляція

Пропаганда може використовувати маніпулятивні прийоми. До основних із них належать:

– використання правдивої, але неповної інформації;
– підміна контексту інтерпретації або оцінки події;
– провокування сильної емоційної реакції, за якої захисні механізми психіки заважають адекватному сприйняттю;
– апеляція до хибного авторитету.

Наприклад, твердження про те, що в Україні існує корупція і тому країна приречена на поразку у війні, є маніпуляцією, заснованою на неповній інформації. Насправді рівень боротьби з корупцією залежить від розвитку громадянського суспільства, і в Україні цей процес відбувається з перемінним успіхом, що відповідає загальним закономірностям розвитку європейських країн.

Твердження про те, що рівень корупції в Україні та Росії однаковий і тому ці країни принципово не відрізняються, є підміною контексту. А теза про те, що обговорення корупції «грає на руку ворогу», апелює до болісного сприйняття соціальної реальності й запускає захисні психологічні механізми. Кожна з цих маніпуляцій може підкріплюватися посиланнями на хибні авторитети – блогерів, аналітиків, громадську думку або офіційних осіб.

Пропагандистська брехня

Основні її види:

– Фактологічна брехня – твердження неправдивих фактів і заперечення достовірних.
– Контекстуальна брехня – інтерпретація достовірних фактів у такому контексті, за якого їхнє значення змінюється на протилежне. Таким контекстом може бути світогляд, нав'язуваний пропагандою.
– Інтенційна брехня – тенденційне викладення достовірних фактів, яке формує новий контекст їхнього розуміння. Якщо людина не поділяє нав’язуваний світогляд, факти подаються так, щоб спонукати її змінити свої погляди.

Приклад фактологічної брехні: твердження, ніби війну розв’язала не Росія, а Україна.
Приклад контекстуальної брехні: твердження, ніби Росія була змушена напасти на Україну, щоб захистити себе від НАТО – тут факти поміщаються в контекст неіснуючої загрози.
Приклад інтенційної брехні: твердження, що в будь-якому конфлікті не буває повністю невинних і кожна сторона в чомусь винна. У цьому випадку факти подаються так, щоб підштовхнути до хибного висновку. Пропагандист не наполягає прямо на інтерпретації в контексті свого світогляду, а пропонує визнати реальні помилки української сторони з метою підштовхнути до хибного висновку, ніби провина злочинця співмірна з провиною його жертви.

Індоктринація

Офіційна кремлівська пропаганда є засобом індоктринації та веде до розриву спільного поля взаєморозуміння з тими, хто перебуває поза сферою її впливу. Індоктринація – це систематичний вплив на свідомість людей з метою формування в них певної ідеології, світогляду або картини світу, що призводить до зміни системи цінностей і сприйняття дійсності. У результаті людина починає інакше бачити причинно-наслідкові зв’язки в суспільстві та наділяє соціальні явища новими, інколи протилежними смислами.

У Радянському Союзі здійснювалася тотальна індоктринація на основі комуністичної ідеології, яку можна було раціонально осмислити, що давало змогу вести полеміку з її носіями. Сучасна кремлівська пропаганда, навпаки, нав’язує ірраціональну картину світу, в якій ідеологія відіграє інструментальну роль і за потреби може бути замінена. Завдяки цьому російське керівництво отримує підтримку людей із різними ідеологічними поглядами, об’єднаних спільною картиною світу, заснованою на демонізації противника.

Така картина світу деформує внутрішні переживання й сприйняття реальності настільки, що зникає спільна основа для взаєморозуміння між її носіями та іншими людьми. У результаті дискусія між ними стає практично неможливою. Відповідно, пропаганда, що формує громадську думку всередині Росії, виявляється незрозумілою за її межами. З цієї причини російське керівництво вибудовує різні системи пропаганди для різних аудиторій – окремо для внутрішнього та зовнішнього споживання.

Миколай Карпіцький
Словник війни