Миколай Карпіцький. Навіщо росіяни намагаються зруйнувати пам’ятник радянським воїнам – визволителям Слов’янська від нацистських загарбників?

Джерело: PostPravda.info. 02.09.2026.
URL: https://postpravda.info/uk/pravda/novyny-z-frontu/the-monument-to-the-soviet-soldiers-sloviansk-ukr/

 

Пам’ятник радянським воїнам – визволителям після російських ударів. Фото: Вадим Лях, Facebook

У серпні різко зросла інтенсивність обстрілів Слов’янська (Донецька область), у зв’язку з чим 21 серпня 2026 року Слов’янськ офіційно отримав статус території активних бойових дій. Росіяни атакують житлові будинки, магазини, намагаються зруйнувати Слов’янську ТЕЦ і всю цивільну інфраструктуру. Однак, серед іншого, 28 серпня 2026 року вони чомусь завдали удару по пам’ятнику визволителям Слов’янська від нацистських окупантів. Навіщо росіяни намагаються зруйнувати пам’ятник радянським воїнам? На це запитання безпосередньо з місця події намагається відповісти Миколай Карпіцький.

Росіяни навмисно атакували пам’ятник радянським воїнам

28 серпня надвечір, коли я повернувся з прогулянки центром міста, росіяни знову почали бити по місту – саме в тому місці, де я щойно гуляв. Начальник Слов’янської міської військової адміністрації Вадим Лях повідомив на своїй сторінці у Facebook: «Сьогодні, 28 серпня, росія зруйнувала монумент воїнам Другої світової війни, які звільняли Слов’янськ від нацистів у далекі вже 40-ві роки минулого століття. Монумент був однією з міських візитівок. Біля нього завжди проходили урочистості до Дня міста на початку вересня. росія руйнує все, до чого може дотягнутися. Святинь немає. Під ударом – діти, храми, памʼятники, культурне надбання, житлові будинки. Бережіть себе. Тримаємося. Ми разом!»

Навіщо росіяни вдарили по монументу? Адже культ перемоги над гітлерівською Німеччиною Путін фактично перетворив на нову громадянську релігію, яку використовує для легітимації власної влади. Атака на пам’ятник воїнам-визволителям руйнує цей культ і провокує асоціації путінського режиму з гітлерівським.

У коментарях під своїм відео на YouTube, де я згадую про цю атаку, я запитав одного росіянина, що він про це думає. «Можу припустити, що це зробили нацисти, які перебувають у складі ЧВК НАТО, якою Ви називаєте ЗСУ», – відповів він. Відповідь настільки абсурдна, що я не беруся її обговорювати, однак думаю, що саме так нам відповіли б десятки мільйонів росіян – лише без пом’якшувального словесного звороту «Можу припустити». Але, можливо, пам’ятник було випадково вражено?

Через день після атаки, 30 серпня, я пішов до місця події. Пам’ятник розташований у самому центрі міського парку «Шовковичний». Людей тут зовсім мало, з усіх боків – густа рослинність, а в радіусі понад ста метрів немає жодного об’єкта, який міг би бути вартий атаки. Я обійшов монумент. Він не був зруйнований, однак зазнав пошкоджень у двох місцях: одне влучання – у прапор у верхній частині, друге – внизу, у місце, де лівий чобіт торкається фундаменту. Судячи з усього, це були два безпілотники. Подвійний удар у такому безлюдному місці виключає версію про випадкове влучання.

Можливо, оператори безпілотників не знали, що це пам’ятник саме воїнам-визволителям від гітлерівських загарбників? Судячи з характеру руйнувань, дрони підлітали з північного заходу, і з цього боку справді можна було не розгледіти радянського солдата на пам’ятнику. Але тоді це означає, що росіянам абсолютно байдуже, що саме бомбити, адже достатньо подивитися на карту Google, щоб дізнатися, кому присвячений пам’ятник.

Карта Google парку «Шовковичний», на якій видно пам’ятник радянським воїнам.

 

Версія перша. Росіянам просто байдуже, що саме бомбити

Можливо, ніхто з операторів дронів і не вникав у те, що це за пам’ятник, оскільки їм абсолютно байдуже, що саме знищувати. І справді, росіяни б’ють по Слов’янську без розбору і без жодного сенсу. Наприклад, за хвилину до того, як я вийшов із дому, щоб на власні очі побачити пошкодження пам’ятника, я почув два потужні вибухи. Коли ж вийшов на вулицю, побачив дим, що підіймався з боку Билбасівки – селища, яке прилягає до Слов’янська із західного боку. Трохи згодом Вадим Лях повідомив на своїй сторінці у Facebook: «У неділю, 30 серпня, близько 11:00 ворог завдав авіаудару двома ФАБ-250 по селищу Билбасівка. Зруйновано два приватні будинки. Ще близько двох десятків будинків пошкоджено. Двоє людей отримали поранення. Ще двоє загинули. Серед загиблих – 13-річна дитина».

Наслідки атаки на селище Билбасівку 30 серпня 2026 року. Фото: Вадим Лях, Facebook

Який сенс росіянам бомбити сільські будинки, тим більше що російський наступ здійснюється з протилежного боку? Очевидно, вони бомблять усе підряд лише тому, що все це розташоване на території України. Можливо, саме з цієї причини дісталося й пам’ятнику. Але, можливо, у росіян усе ж була вагоміша причина?

Версія друга. Причина атаки на пам’ятник – ідеологічна

Ветеранам Другої світової війни зараз близько ста років, і їх залишилося зовсім мало. У російській масовій свідомості пам’ять про цю війну витісняється ідеологічним наративом, у якому Радянський Союз самотужки вів власну війну й здобув перемогу над гітлерівською Німеччиною, до якої лише примазалися інші країни. Друга світова війна або взагалі випадає з масової свідомості, або сприймається як щось на кшталт підготовчих маневрів Німеччини перед нападом на Радянський Союз. Росія – законна спадкоємиця цієї перемоги, а тому має право погрожувати іншим країнам тим, що повторить її, але вже щодо них. Історична пам’ять про Другу світову війну, виражена в гаслі «Ніколи знову!», трансформувалася в російській свідомості в культ так званого «побєдобєсія» під гаслом «Можемо повторити!».

Визнавати за Україною участь у перемозі над гітлерівською Німеччиною, яка в цьому ідеологічному наративі приписується виключно Росії, Путін може лише за умови, що Україна визнає себе частиною Росії. Однак боротьба українського народу проти російських загарбників ставить під сумнів увесь путінський культ перемоги. Тому Путін прагне закріпити правонаступництво перемоги за Росією, виключивши Україну з числа її спадкоємців. Із такого трактування випливає, що незалежна Україна не має права мати пам’ятники, присвячені боротьбі з гітлерівськими загарбниками, а якщо такі в неї є, то вони, як інструмент пропаганди, що руйнує монополію Росії на спадщину перемоги, є законною військовою ціллю.

Зізнаюся, ця версія звучить геть ірраціонально навіть для мене, але ж і атака на пам’ятник воїнам-визволителям є настільки ж ірраціональною. Так чи інакше, я не можу віддати перевагу тій чи іншій версії, але інших пояснень у мене немає.

 

Миколай Карпіцький. Реакція росіян на мій репортаж зі Слов’янська у прифронтовій зоні. 29 серпня – 1 вересня 2026 року

Світла частіше немає, ніж є. Взимку думав: яке щастя, якщо світло вимикають за плюсової температури – можна не боятися, що батареї замерзнуть. Дійсно, влітку легше: вдень можна гуляти, а коли на ноутбуці залишається заряд, я записую відео для YouTube. Поки через відсутність світла не можу працювати з текстами, залишаються лише ці два заняття.

Учора гуляв центром Слов’янська. Дуже давно туди не добирався. Центр постраждав набагато сильніше, ніж я очікував. Якщо на околиці, де я живу, небезпеку для життя я оцінив би як значну, то в центрі міста – як дуже високу. Більшість пошкоджених будівель уже встигли законопатити й підлатати, але багато й свіжих руйнувань. Проходив повз зруйновану будівлю, про яку писали як про пам’ятку архітектури, – насправді постраждала й будівля навпроти. Щоб виникли такі руйнування, однієї авіабомби замало, потрібно щонайменше три. Пригадую, що кілька днів тому, коли гуляв, почув попереду потрійний вибух, хоча стовп диму був один – наче скинули три бомби поспіль. Як було насправді – не знаю.

Без світла писати не можу, бо на маленькому моніторі ноутбука погано бачу, тому комбіную тексти в голові, а потім, поки є заряд, записую відео. Мій канал на YouTube майже не розкручений, тому відео я записую просто так, не заради власного просування. У Facebook перестав публікувати посилання на останні відео, бо алгоритми Facebook практично нікому не показують такі дописи. Хто підписаний на мій YouTube-канал, той і так їх побачить. Іноді публікую посилання в Telegram.

Моє останнє відео – концептуальне: у ньому я розкриваю нове розуміння трансформації імперської свідомості, про яке раніше ніхто не писав. Але алгоритми YouTube влаштовані так, що його ніхто не бачить. Натомість вони підхопили моє попереднє відео, у якому я описую, який вигляд має війна у Слов’янську, і почали показувати його росіянам. Завдяки цьому я отримав можливість побачити, що в них у головах.

У цьому відео я без зайвих емоцій просто розповів, як змінювалася ситуація з обстрілами протягом останніх чотирьох із половиною років. У коментарях мені повідомили, що я: 1) дурний; 2) хворий; 3) нехороша людина; 4) усе, що я кажу, – брехня; 5) ми самі в усьому винні, і правильно, що нас так обстрілюють.

Думаю, це не боти: справді, десятки мільйонів росіян саме так і думають. Механізм тут такий: кого начальство призначило жертвою, той і виявляється винним у всьому. Тобто сам факт, що Росія напала на Україну, робить українців винними в тому, що їх убивають. Цей механізм я багато разів спостерігав на практиці в невеликих колективах.

Мені доводилося багато спілкуватися з людьми, чия позиція для мене абсолютно неприйнятна, однак я знаходив із ними спільну мову. Але існує принципова різниця між тим, коли ти спілкуєшся з людиною, яка дотримується ворожих тобі переконань, і тим, коли спілкуєшся з людиною, яка самовизначилася до зла.

Я готовий спілкуватися з людьми незалежно від їхніх переконань і завжди відповідаю на запитання, якщо його мета – справді дізнатися щось нове. Під одним із моїх відео на YouTube, де я розповідаю про будні прифронтового Слов’янська, один росіянин попросив навести факти, які свідчать про те, що люди Ігоря Гіркіна справді тероризували жителів Слов’янська у 2014 році. Я дав йому посилання на свою статтю, де на основі розмов з очевидцями наводжу конкретні випадки катувань і вбивств. У відповідь отримав образи. Річ у тім, що він поставив запитання не для того, щоб щось дізнатися, а для того, щоб змусити мене відмовитися від власної позиції. А коли це не вдалося, він одразу перейшов до звинувачень. Саме так і поводиться людина, яка самовизначилася до зла.

Буває, що людина обирає зло на рівні переконань, тому що перебуває в певному інформаційному полі або під впливом інших людей. Але це не означає, що вона самовизначилася як особистість у ставленні до цих переконань. Просто в силу обставин у неї сформувалася певна позиція, яка з часом може змінитися.

Наприклад, у прифронтовій Авдіївці я спілкувався з людьми різних переконань. Були й ті, хто підтримував Майдан, і ті, хто був проти нього. Але ці люди нормально спілкувалися між собою і, ба більше, разом допомагали іншим жителям Авдіївки, які страждали від обстрілів. Просто було таке середовище і таке інформаційне поле, де у людей сформувалися протилежні погляди, але це не вплинуло на них як на особистостей.

Із росіянами, які пишуть мені образи в коментарях під моїми відео, де я ділюся власним досвідом життя в прифронтовому місті, ситуація зовсім інша. Їх обурює сам факт мого свідчення, тому що він ставить під сумнів їхню картину світу, в якій Росія має право знищувати Україну та вбивати українців. В основі цієї картини світу лежить заперечення за українцями права на існування, замасковане всілякими наративами про те, що нібито в Україні до влади прийшли американські маріонетки та нацисти, які «бомбили Донбас».

Якби йшлося лише про імперські переконання, тоді можна було б вести ідейну дискусію. Навіть якщо ти переконаний російський шовініст та імперець, який заперечує право України на незалежність, це ще не підстава ображати очевидця. Нехай цей очевидець з України й вороже до тебе налаштований, але ж він говорить про власний реальний життєвий досвід.

Річ зовсім не в тому, що вони імперці та путіністи, а в тому, що вони самовизначилися до зла. У цьому випадку злом є заперечення за українцями права на існування. Будь-який досвід життя українця вони сприймають вороже й одразу намагаються знецінити його своїми образами, тому що цей досвід несумісний із їхньою картиною світу. Вони наполягають на тому, що через Майдан до влади прийшли проамериканські нацисти, які знищують російськомовних, зовсім не тому, що чогось не знають, а тому, що хочуть, щоб саме так і було. Так само вони хочуть, щоб мене як очевидця війни не існувало. І оскільки вони не можуть убити мене фізично, то намагаються зробити це віртуально – через образи.

Переконання людини можуть змінюватися залежно від інформації, яку вона отримує, а самовизначення – ні, тому що саме воно формує особистість. Щоб змінити самовизначення, потрібно стати новою особистістю. Таке буває, але дуже рідко. Наприклад, запеклий злочинець може розкаятися і стати ченцем. Зрозуміло, що в масштабах країни таке неможливо. Якщо накопичується критична маса людей, які самовизначилися до зла, змінити країну вже не можна. Необхідно, щоб змінилося покоління.

Саме тому Радянський Союз розпався тоді, коли виросло нове покоління, яке сприймало комуністичну ідеологію формально – на рівні переконань, а не на рівні самовизначення, як їхні діди. Відповідно, коли змінилося інформаційне поле, вони відмовилися від своїх переконань – і Союз розпався. Із Росією так не вийде, тому що значна частина росіян обрала некроімперську позицію не на рівні переконань, а на рівні самовизначення. І ця маса просто не дозволить Росії мирно існувати, навіть якщо там зміниться влада.

Ось чому я не вірю в майбутнє Росії.