Миколай Карпіцький. Месіанська ідея Росії. Стаття друга. Велич Росії важливіша за власну релігію та життя одновірців?

Джерело: PostPravda.info. 12.06.2026.
URL: https://postpravda.info/uk/pravda/svoboda-slova/the-messianic-idea-of-russia-ukr/

 

Здавалося б, підтримка загарбницької війни, яка супроводжується воєнними злочинами, несумісна з релігійною совістю. Як може залишатися байдужою релігійна людина, коли жителям сусідньої країни, серед яких і її одновірці, відмовляють у праві на життя? До війни російські православні, протестанти, мусульмани, кришнаїти спілкувалися зі своїми одновірцями в Україні, усвідомлюючи спільну ідентичність. Однак коли постало питання – підтримати війну проти сусіднього народу чи зберегти спілкування з українськими одновірцями – більшість із них обрала війну. Чи є можливість їх переконати? Як так сталося, що месіанська ідея Росії виявилася для них важливішою не лише за життя своїх одновірців, а й за власну релігію?

Якби підтримка війни була пов’язана з тим, що люди просто чогось не знають або не розуміють, ставши жертвами російської пропагандистської машини, їх можна було б переконати за допомогою свідчень їхніх одновірців і друзів з України, яким до війни вони довіряли. Однак ідеться не про омани, а про вибір нового цілепокладання всупереч досвіду релігійного життя та спілкування з одновірцями. Це нове цілепокладання супроводжується особливим типом колективного переживання – квазірелігійним досвідом.

Цілепокладання суспільних інституцій

Чому Росія не може відмовитися від військової експансії? – Це пов’язано з її цілепокладанням, а саме – з месіанською ідеєю збирання земель. Цілепокладання – це орієнтація на таку мету або місію, яка надає існуванню сенс.

Існують два типи цілепокладання суспільних інституцій:

Цілепокладання одних інституцій проявляється у підтримці внутрішнього життя спільноти, спілкування між її учасниками та у задоволенні їхніх потреб. Наприклад, це клуби за інтересами або земляцтва, існування яких виправдане вже тим, що вони підтримують спільний простір спілкування та взаємодопомоги.

Цілепокладання інших інституцій полягає в чомусь зовнішньому щодо внутрішнього життя спільноти. Наприклад, існування політичної партії має сенс лише тоді, коли вона реалізує певну політичну програму. Якщо це завдання не виконується, то партія втрачає сенс існування, навіть якщо її учасникам цікаво зустрічатися та спілкуватися між собою.

Аналогічну відмінність можна виявити й на рівні держав. Одні держави орієнтовані на внутрішній розвиток, добробут населення та мирне співіснування із сусідами. Інші ж вибудовують своє існування навколо певної місії. Такі держави готові вести агресивні війни, навіть якщо це згубно для них самих.

Будь-яка релігія існує у двох вимірах: у внутрішньому житті людей як духовна традиція і в зовнішньому суспільному житті як релігійна суспільна інституція. Однак як релігійна інституція вона відрізняється від світських інституцій саме характером цілепокладання.

Цілепокладання світських інституцій перебуває у соціальній площині. Вони розв’язують певні політичні, економічні або культурні завдання, допомагають організувати суспільне життя. Цілепокладання релігійних інституцій орієнтоване на вище, тобто на трансцендентне буття за межами нашого повсякденного життя. Їхня кінцева мета пов’язана зі спасінням людини, звільненням від страждань або подоланням безглуздості існування через звернення до вищого буття.

Завдяки цьому в нормальних умовах релігія і світське суспільство можуть співіснувати, не заважаючи одне одному досягати різних цілей у зовнішньому соціальному житті та у трансцендентному бутті.

Месіанська ідея Росії спотворює релігійне цілепокладання

В умовах диктатури російська влада вимагає від соціальних інституцій, включно з релігійними, повної лояльності та підтримки війни проти України. У цих умовах релігійні об’єднання опиняються перед вибором: або зайняти позицію нейтралітету, ризикуючи стати маргіналами та жертвами репресій, або пристосуватися до вимог влади. Однак така адаптація потребує зміни релігійного цілепокладання таким чином, щоб мета релігійного спасіння розглядалася як другорядний аспект важливішої мети – реалізації історичної місії Росії.

У результаті виникає релігійна за формою, але політична за цілепокладанням ідеологія, яку не можна віднести ані до релігії, ані до світогляду. В її основі лежить поєднання релігійної практики з політичним месіанством, що дозволяє характеризувати її як квазірелігію.

Уже в період протистояння Московського князівства та Новгорода у XV столітті формується месіанська ідея «збирання земель». Спочатку вона отримала православне релігійне обґрунтування у концепції «Москва – Третій Рим». Пізніше, у радянський період, вона була переосмислена в межах атеїстичної комуністичної ідеології, але зберегла свій експансіоністський характер. Сучасна ситуація показує, що підтримка цієї месіанської ідеї не є особливістю православної церкви, оскільки її підтримують представники найрізноманітніших конфесій, включно з протестантами, мусульманами та кришнаїтами.

Російська квазірелігія

Росіяни здебільшого впевнені, нібито живуть в наймиролюбнішій країні, яка ніколи ні на кого не нападала, а лише постійно зазнавала зовнішньої агресії. Тобто всі війни, які вела Росія, вони вважають оборонними, а розширення її території внаслідок цих воєн трактують як визволення інших народів та їхнє добровільне возз’єднання з Росією. Тобто росіяни сприймають агресивні війни як справедливе відновлення світопорядку. Лише увійшовши до складу Росії, інші народи нібито знаходять справжній сенс свого існування.

Щоб обґрунтувати війну в релігійному контексті, необхідно представити противника не лише як політичного суперника, а як носія абсолютного зла і ворога Бога. У результаті навколишній світ починає сприйматися як царство зла, якому протистоїть Росія. Захід уособлює сили зла і прагне знищити традиційні цінності, релігію та «русскій мір». Унаслідок цього ідея спасіння людини підміняється ідеєю боротьби із західною цивілізацією.

У релігії рух до вищого трансцендентного начала може супроводжуватися духовною боротьбою з темними потойбічними силами, які перешкоджають спасінню людини. У квазірелігії образ цих темних сил переноситься на всю західну цивілізацію. Україна розглядається як відступниця від віри, яка відпала від Росії та перейшла на бік зла, і її потрібно або повернути силою, або знищити. Тому російські віряни не лише не хочуть слухати своїх українських одновірців, а й із релігійним жахом відсторонюються від них, як від людей, які перейшли на бік демонічних сил.

Мірою того, як релігія витісняється квазірелігією, внутрішні релігійні переживання заміщуються переживаннями, що мають характер психологічної залежності. Їх можна порівняти зі станом наркотичної залежності: людина переживає ейфорію від причетності до «великої місії», але коли вона чує правду і її свідомість прояснюється, у неї починається ломка, ніби після наркотику. І це провокує в неї агресію до всіх, хто намагається донести до неї правдиву інформацію. Тому вона знову починає слухати пропагандистів, щоб повернутися до стану ейфорії.

На основі цього квазірелігійного досвіду в адептів різних релігій формується нова ідентичність із тими, хто визнає місію Росії найвищою цінністю, з якої виключаються їхні українські одновірці. Круглий стіл «Світові релігії проти ідеології нацизму та фашизму у XXI столітті» у приміщенні Державної Думи РФ 29 березня 2022 року наочно продемонстрував, як представники різних конфесій об’єднуються навколо дуалістичної схеми сприйняття світу, заснованої на протиставленні «свого» і «чужого», добра та абсолютного зла. Своїми виступами на круглому столі вони декларували нову квазірелігію, щодо якої їхні релігійні відмінності сприймаються як другорядні. Оскільки ці виступи не викликали помітної критичної реакції з боку їхніх послідовників, можна зробити висновок, що ця квазірелігія стала найважливішим соціальним чинником релігійної свідомості в Росії, з яким неможливо не рахуватися.

Миколай Карпіцький. Стаття перша. Країни Балтії під загрозою

Джерело: PostPravda.info. 26.05.2026.
URL: https://postpravda.info/uk/pravda/svoboda-slova/baltic-states-under-threat-ukr/

 

Чи загрожує країнам Балтії вторгнення Росії? Кремлівський лідер цілком може вирішити, що саме зараз відкрилося вікно можливостей. Російська армія має досвід ведення сучасної війни. У разі нападу на країни Балтії знадобиться щонайменше кілька місяців, перш ніж європейські армії та військово-промисловий комплекс адаптуються до сучасного типу війни. Президент США Дональд Трамп демонструє своє небажання прийти на допомогу європейцям. Але чи є реальні передумови для такого вторгнення? Західна розвідка поки що не бачить ознак його підготовки, і можна навести низку політичних та економічних аргументів, що спростовують такий сценарій. Однак залишається ще один аргумент, який часто випускають з уваги, – месіанське цілепокладання Росії, яке й привело до влади таку людину, як Путін.

Чи може Росія напасти на країни Балтії до завершення війни в Україні?

Існують вагомі аргументи, чому Росія не може розпочати нову війну саме зараз. По-перше, з військового погляду вона поки не готова до нової війни. По-друге, Росія вже загрузла у війні з Україною і тому не зможе відволікати сили на нову війну. По-третє, напад на інші країни погіршить і без того тяжку економічну ситуацію в Росії та посилить зростання невдоволення населення.

Заперечуючи перший аргумент, можна зауважити, що підготовка до війни – це нескінчений процес, адже з оновленням армії паралельно відбувається її застарівання. Ситуація постійно змінюється, і якби війни починалися тоді, коли армії готові, то жодна країна не змогла б почати війну. Історія вчить, що війни починаються не тоді, коли армії готові, а коли дозріли політичні умови. Російська армія теж не була готова до нового типу війни, коли 24 лютого 2022 року вторглася в Україну. Армії адаптуються в ході самої війни й завдяки цьому стають сильнішими за будь-які найпотужніші армії мирного часу. Тому на цей момент російська та українська армії – одні з найсильніших у світі, попри те, що за формальними показниками можуть поступатися арміям НАТО.

Заперечуючи другий аргумент, можна навести приклади, коли країна, що вже воює, навіть в умовах кризи починала нову військову кампанію. Наприкінці серпня 1941 року, коли Адольф Гітлер проводив операцію із замикання Київського котла та розгрому Південно-Західного фронту радянських військ. Саме в момент цієї військової катастрофи Радянський Союз починає нову широкомасштабну військову кампанію – вторгається в Іран та окуповує його північну частину.

Нарешті, найближчий приклад. У серпні 2024 року становище української армії на Донбасі було критичним. Російська армія просувалася до Покровська, ніхто не знав, чи вдасться її зупинити й чи не завалиться фронт. У той час безпілотники ще не відігравали такої ролі, як зараз, а солдатів катастрофічно бракувало. Саме в цей момент українська армія починає успішний наступ у Курській області, хоча для такого наступу Україні довелося залучати сили з Донбасу. Російське командування цього не очікувало, оскільки виходило з військової логіки: адже відкривати новий фронт невигідно саме тій стороні, у якої менше ресурсів. Це відомо навіть будь-якому геймеру, який грає в комп’ютерні стратегії.

У таких випадках політичні міркування переважають військові. Тим більше, що напад на одну або кілька країн Балтії має і військовий сенс: якщо українська ділянка фронту стала практично неприступною, чому б не вдарити по вразливій ділянці? Навіть якщо бліцкриг «Таллінн за три дні» провалиться, перемир’я в Балтії можна буде обміняти на припинення військової допомоги Україні.

Третій аргумент пов’язаний із хибним уявленням, ніби вчинки завжди можна раціонально пояснити, враховуючи фактор вигоди та зовнішні обставини. Насправді як люди, так і держави дуже часто діють всупереч тому, що їм вигідно, а мотивації вчинків можуть бути найрізноманітнішими – як раціональними, так і ірраціональними.

Для одних головною мотивацією є матеріальна вигода, і це дає змогу прорахувати поведінку таких політиків, як Дональд Трамп, для інших – месіанська ідея, яка впливає на рішення Володимира Путіна.

Чому одні держави мирні, а інші агресивні?

Чому одні держави мирно співіснують із сусідами, а інші постійно розв’язують війни? Чи залежить це від політичної ситуації, історії народу чи чогось іншого? – Те саме спостерігаємо й щодо людей. Бувають агресивні люди, які обов’язково на когось нападуть, щойно з’явиться така можливість, а бувають добрі, мирні люди, які ніколи так не вчинять. Відмінність між ними зумовлена різним ставленням до життя, яке визначає їхній сенс життя та їх самих як особистостей. Подібним чином характер держави визначається тією її місією, яка з погляду її жителів надає сенс її існуванню.

Як і люди, держави бувають як мирними, так і агресивними. Щодо одних ми впевнені, що вони не стануть нападати на слабших сусідів, навіть якщо знають, що це залишиться безкарним. Але є держави, готові розв’язати війну, навіть якщо самі зазнають від цього величезних втрат. Пріоритетною цінністю мирних держав є життя та добробут своїх громадян. Їхня місія полягає в розвитку та забезпеченні добробуту власної країни. Натомість агресивні держави бачать свою місію в чомусь зовнішньому щодо повсякденного життя власних громадян, і тому готові пожертвувати їхніми життями.

Наприклад, шахський Іран співпрацював з Ізраїлем заради власної вигоди, тоді як Ісламська Республіка Іран прагне знищити єврейську державу і заради цього йде на будь-які жертви. У цьому випадку знищення чужої країни є пріоритетнішим за процвітання власної.

Що таке цілепокладання?

Місія – це мета, яка надає сенс існуванню. Тобто це не будь-яка мета, а лише та, яка визначається у вільному ціннісному виборі. Цей вибір, який визначає і сенс життя людини, і місію держави, будемо називати «цілепокладанням».

Втрата цілепокладання веде до розчарування в сенсі існування. Наприклад, цілепокладанням Радянського Союзу було побудова світової комуністичної системи. Ця вища місія вважалася пріоритетнішою за добробут громадян і слугувала виправданням незліченних людських жертв. Масове розчарування в цій місії призвело до розпаду всієї радянської системи.

Імперська місія Росії

Процес перетворення Московського князівства на Росію розпочався у XV столітті із завоювання Новгородської республіки, що призвело до повного знищення одного зі східнослов’янських народів зі своєю мовою, культурою та соціальними традиціями. Цей геноцид виправдовувався місією «збирання земель», навколо якої формувалася централізована держава, що постійно розширювала свої кордони шляхом військової експансії.

Пізніше загарбницькі війни Росії призвели до фізичного знищення ще цілої низки народів. Відмова від цієї місії означала б втрату сенсу існування Росії, тому заради неї виправдовувалися будь-які жертви. Жорстоке пригнічення власних підданих сприяло тому, що вони були готові воювати й помирати заради цієї місії, тоді як російська влада безжально витрачала їх у всіх війнах.

Однак ми знаємо, що люди можуть змінюватися. Чи могла змінитися Росія, відмовившись від свого цілепокладання? Думаю, це було можливо, хоча це украй важко реалізувати. Така спроба була здійснена після перемоги революції в Росії в серпні 1991 року. Маси людей підтримали демократичний рух у надії побудувати нову Росію як мирну цивілізовану країну. Однак дуже швидко з’ясувалося, що у разі втрати її імперської місії вже ніщо не може втримати у складі Росії всі насильно приєднані території. Відцентрові сили всередині країни налякали не лише владу, а й простих росіян – адже саме вони є головними носіями месіанської свідомості, на якій паразитують політики.

Під час першої чеченської війни 1994–1996 рр. росіяни здебільшого виступали за мир і припинення бойових дій на Кавказі. Будь-яка нормальна людина інтуїтивно відчуває протиприродність війни, і на той момент росіяни психологічно не були готові виправдовувати страждання і смерть, які вона приносить. Однак протести проти війни не були відмовою від російської месіанської ідеї. Поступово страх перед розпадом країни, який асоціювався з хаосом і загрозою особистому існуванню, переважив страх перед війною, і в 1999 році росіяни вже масово підтримали нову війну в Чечні.

Причина масової підтримки Володимира Путіна і всіх агресивних війн, які він розв’язував, полягає в тому, що саме він став для росіян виразником місії «збирання земель». Показово, що багато з тих, хто був в опозиції до нього до 2014 року, після окупації Криму перейшли до табору його підтримки. Зараз вони можуть висловлювати невдоволення війною в Україні, однак це невдоволення викликане зовсім не тим, що війна має злочинний характер, а тим, що вона недостатньо успішна. Тому вони підтримають військову інтервенцію в країни Балтії, доки залишатиметься надія на її успішність.

То чи нападе Росія на країни Балтії?

Нова війна в Європі залежить не стільки від об’єктивних чинників, скільки від суб’єктивних уявлень однієї людини – Володимира Путіна, який і сам не знає, як вчинить. Однак саме цілепокладання Росії, яке він прагне втілити, передбачає, що військова експансія не може зупинитися лише на Україні.

То чи неминуча нова війна? Припустімо, ви впустили до дому клептомана або сексуального маніяка. Ви вважаєте, що у вашому домі йому невигідно скоювати злочин, і для повної впевненості навіть стежите, щоб і можливості такої йому не трапилося. Але ви випускаєте головне – він обов’язково скоїть злочин тоді, коли вважатиме це можливим відповідно до своїх внутрішніх суб’єктивних уявлень, які ви не можете раціонально прорахувати.

Так історично склалося, що девіантна поведінка однієї людини – Володимира Путіна – збіглася з девіантним історичним феноменом – цілепокладанням Росії. Тому він обов’язково розпочне нову війну проти однієї або кількох країн Європи, щойно на основі своїх внутрішніх суб’єктивних уявлень вирішить, що для цього відкрилося вікно можливостей.