субота, 2 травня 2026 р.

Пропаганда // Словник війни

 
На фото – телевежа «Останкіно», за допомогою якої ведеться кремлівська пропаганда. Фото: Нікіта Нікітенко на Unsplash

У черговій статті «Словника війни» на PostPrawda.Info Миколай Карпіцький пояснює, що таке пропаганда, і вводить ключові поняття – маніпуляція, брехня, індоктринація, – які допомагають зрозуміти, як вона функціонує під час російсько-української війни.

Пропаганда

Пропаганда – це система формування в людей емоційного та ідейного ставлення до явищ соціального життя, ідей і світоглядних позицій. Вона може бути орієнтована як на масову аудиторію, так і на вузькі цільові групи. Якщо її метою є формування певного світогляду, вона перетворюється на інструмент індоктринації.

Формування ставлення до явищ та ідей

Пропаганда не завжди ґрунтується на маніпуляції та брехні. Існують її форми, засновані на правдивому висвітленні фактів і апеляції до позитивних почуттів (прагнення до справедливості, патріотизму тощо), які спрямовані на поліпшення соціальної ситуації (наприклад, на боротьбу з корупцією або зовнішньою агресією). Однак навіть у цьому разі обов’язковим елементом залишається емоційний вплив, навіювання або цілеспрямоване переконання, спрямоване на формування певного ставлення до соціальних явищ та ідей.

Прагнення нав’язати співрозмовнику власне сприйняття характерне і для повсякденного спілкування, що особливо помітно в соціальних мережах. У найбільш агресивній формі це проявляється тоді, коли людина не просто висловлює свою думку, а намагається викликати емоційну реакцію у співрозмовника, використовуючи пропагандистський прийом – емоційний тиск. Однак про пропаганду можна говорити лише тоді, коли така практика має систематичний і цілеспрямований характер.

Моральна або релігійна проповідь, подібно до пропаганди, також прагне переконати людей, використовуючи яскраві образи, емоційні аргументи й апеляцію до авторитетів. Однак пропаганда частіше переслідує політичні цілі, тоді як проповідь – моральні або релігійні, хоча на практиці межа між ними може розмиватися. Принципова відмінність між ними полягає в тому, що проповідь спонукає людину свідомо зробити вільний вибір, тоді як пропаганда схиляє до прийняття наперед заданої позиції, ігноруючи  можливість такого вибору.

Пропагандистська маніпуляція

Пропаганда може використовувати маніпулятивні прийоми. До основних із них належать:

– використання правдивої, але неповної інформації;
– підміна контексту інтерпретації або оцінки події;
– провокування сильної емоційної реакції, за якої захисні механізми психіки заважають адекватному сприйняттю;
– апеляція до хибного авторитету.

Наприклад, твердження про те, що в Україні існує корупція і тому країна приречена на поразку у війні, є маніпуляцією, заснованою на неповній інформації. Насправді рівень боротьби з корупцією залежить від розвитку громадянського суспільства, і в Україні цей процес відбувається з перемінним успіхом, що відповідає загальним закономірностям розвитку європейських країн.

Твердження про те, що рівень корупції в Україні та Росії однаковий і тому ці країни принципово не відрізняються, є підміною контексту. А теза про те, що обговорення корупції «грає на руку ворогу», апелює до болісного сприйняття соціальної реальності й запускає захисні психологічні механізми. Кожна з цих маніпуляцій може підкріплюватися посиланнями на хибні авторитети – блогерів, аналітиків, громадську думку або офіційних осіб.

Пропагандистська брехня

Основні її види:

– Фактологічна брехня – твердження неправдивих фактів і заперечення достовірних.
– Контекстуальна брехня – інтерпретація достовірних фактів у такому контексті, за якого їхнє значення змінюється на протилежне. Таким контекстом може бути світогляд, нав'язуваний пропагандою.
– Інтенційна брехня – тенденційне викладення достовірних фактів, яке формує новий контекст їхнього розуміння. Якщо людина не поділяє нав’язуваний світогляд, факти подаються так, щоб спонукати її змінити свої погляди.

Приклад фактологічної брехні: твердження, ніби війну розв’язала не Росія, а Україна.
Приклад контекстуальної брехні: твердження, ніби Росія була змушена напасти на Україну, щоб захистити себе від НАТО – тут факти поміщаються в контекст неіснуючої загрози.
Приклад інтенційної брехні: твердження, що в будь-якому конфлікті не буває повністю невинних і кожна сторона в чомусь винна. У цьому випадку факти подаються так, щоб підштовхнути до хибного висновку. Пропагандист не наполягає прямо на інтерпретації в контексті свого світогляду, а пропонує визнати реальні помилки української сторони з метою підштовхнути до хибного висновку, ніби провина злочинця співмірна з провиною його жертви.

Індоктринація

Офіційна кремлівська пропаганда є засобом індоктринації та веде до розриву спільного поля взаєморозуміння з тими, хто перебуває поза сферою її впливу. Індоктринація – це систематичний вплив на свідомість людей з метою формування в них певної ідеології, світогляду або картини світу, що призводить до зміни системи цінностей і сприйняття дійсності. У результаті людина починає інакше бачити причинно-наслідкові зв’язки в суспільстві та наділяє соціальні явища новими, інколи протилежними смислами.

У Радянському Союзі здійснювалася тотальна індоктринація на основі комуністичної ідеології, яку можна було раціонально осмислити, що давало змогу вести полеміку з її носіями. Сучасна кремлівська пропаганда, навпаки, нав’язує ірраціональну картину світу, в якій ідеологія відіграє інструментальну роль і за потреби може бути замінена. Завдяки цьому російське керівництво отримує підтримку людей із різними ідеологічними поглядами, об’єднаних спільною картиною світу, заснованою на демонізації противника.

Така картина світу деформує внутрішні переживання й сприйняття реальності настільки, що зникає спільна основа для взаєморозуміння між її носіями та іншими людьми. У результаті дискусія між ними стає практично неможливою. Відповідно, пропаганда, що формує громадську думку всередині Росії, виявляється незрозумілою за її межами. З цієї причини російське керівництво вибудовує різні системи пропаганди для різних аудиторій – окремо для внутрішнього та зовнішнього споживання.

Миколай Карпіцький
Словник війни
 
на