Джерело: PostPravda.info. 30.09.2024.
Щоб перемогти, потрібно визначити мету – у чому полягає перемога. Мета Росії зрозуміла – захопити Україну і перетворити її на плацдарм для подальшого наступу на Європу. Але яка мета України? Просто відбитися від нападу Росії або ж перемогти Росію? Підміна ідеї перемоги бажанням просто відбитися від ворога прирікає на нескінченну війну. Володимир Зеленський обіцяє представити план перемоги України цього вересня Байдену, Гарріс і Трампу. Він стверджує, що це стратегічний план, реалізація якого залежить від Байдена, а не від Путіна. Поки що про цей план відомо лише те, що сам Зеленський повідомив на брифінгу 27 серпня: «Один з напрямів, частина якого вже зроблена – це Курщина. Другий напрям – стратегічне місце України в безпековій інфраструктурі світу. Третій напрям – потужний пакет примусу Росії до закінчення війни дипломатичним шляхом. Четвертий напрям – економічний». Добре, що хоч через два з половиною роки війни з'явився стратегічний план перемоги. Поки ми чекаємо на його оголошення, на запитання редакції про те, який план перемоги справді потрібен, і чому його не було раніше, відповідає професор Миколай Карпіцький.
Війна триває вже два з половиною роки, чому досі не було оголошено стратегічного плану перемоги над Росією?
Тому що ніхто не уявляє, що робити з Росією після перемоги над нею. Ба більше, західні політики не розуміють причини війни, і з яким ворогом мають справу. Їх цілком влаштовувала та путінська Росія, якою вона була перед нападом на Україну, тому вони хотіли б повернутися до довоєнного стану. Інша річ, країни східної Європи, які відчули на собі агресію Росії раніше, і тому хотіли б її розпаду. Однак ніхто не займатиметься розчленуванням Росії, не писатиме нові конституції для нових держав, не розподілятиме власність між ними, не слідкуватиме за ядерною зброєю та стратегічними об'єктами тощо. Ця робота є непосильною. Тим паче, що США та інші країни Західної Європи категорично проти розпаду Росії.
Війни закінчуються або перемир'ям, або розгромом однієї зі сторін. Будь-яке перемир'я з Росією вже програш, а для її розгрому поки немає сил. Тому й питання, що робити з Росією, навіть не обговорюється.
Чи має сенс говорити про стратегічний план перемоги над Росією, коли на фронті критична ситуація, і немає сил переломити її?
Річ у тім, що одна з причин, чому склалася критична ситуація на фронті – відсутність плану перемоги над Росією. У західних країн немає ні плану перемоги, ні проєкту майбутнього Росії після перемоги, отже, за замовчуванням залишається установка повернутися до того, як було до війни. Тому вони дають зброю для оборонної військової операції, а не для перемоги над Росією, а на практиці дають навіть менше, ніж це необхідно для оборони. І результат ми бачимо на фронті. Відсутність такого плану може призвести до поразки й на дипломатичному фронті. Щоб мобілізувати західне й українське суспільство для перемоги, потрібен план, який позначає кінцеву мету – що вважати перемогою, а також завдання і методи її досягнення. Найближчим завданням наразі є стабілізація лінії фронту й утримання Покровська. Поки що мета перемоги над Росією здається нескінченно далекою, але така мета має бути, оскільки вона дає змогу правильно ставити й розв'язувати поточні завдання.
В українському суспільстві існує консенсус щодо повернення до кордонів 1991 року і вступу до НАТО. Хіба це не план перемоги?
Вихід на державні кордони – це всього лише переміщення лінії фронту на менш зручні позиції. Але навіть якби вдалося не просто витіснити Росію, а й виснажити її до такого стану, що вона уклала б мир, то це просто дало б їй час краще підготуватися до нової війни. А в НАТО Україну однаково не візьмуть, поки залишаються причини, через які не приймають зараз.
Яким має бути план перемоги над Росією?
Який би план перемоги ми не формулювали, він обов'язково має передбачати визначення перемоги як кінцеву мету. Укладення миру ціною поступок означатиме неприкриту поразку, а повернення до кордонів 1991 року – це завершення війни «в нічию». Перемогою може вважатися тільки такий військовий розгром Росії, який змусить її виконати ультиматум переможців. Все інше перемогою називати не можна. Ультиматум має забезпечити майбутнє, в якому Росія буде безпечною для своїх сусідів і для всього світу загалом. Це означає, що ультиматум має нав'язати певний проєкт майбутнього Росії після війни. Зрозуміло, примусити до виконання такого ультиматуму можна, якщо його висуне коаліція держав. Але якщо немає проєкту післявоєнної Росії, неможливий ультиматум, неможлива коаліція переможців, а отже, неможливо сформулювати план перемоги над Росією.
Чи можна просто залишити Росію в спокої після її поразки, і не вигадувати жодних проєктів?
Так багато хто думає і на Заході, і в Україні, але це призведе до нової війни. Річ у тім, що Росія – це не національна, а військова держава. Вона спочатку створювалася як військова машина з метою захоплення нових територій. Це і є її національною ідеєю протягом усієї історії незалежно від зміни державно-політичних систем: Московське царство – Російська імперія – Радянський Союз – Російська Федерація. Свою економічну і технологічну відсталість Росія успішно компенсувала дешевизною живої сили, нечутливістю до будь-яких втрат і жорстокістю. Завдяки цьому вона перемагала у війнах. Тому, попри повну соціальну деградацію, Росія змогла зараз мобілізуватися для ведення війни, а якщо дати їй перепочинок на чотири роки, щоб вона підготувала офіцерський склад, то у неї буде найбільша армія у світі. Шанс перемогти Росію можливий на наступному технологічному воєнному витку, про що писав Валерій Залужний перед тим, як його зняли. Але що означає перемогти? Повний військовий розгром не буде для Росії остаточною поразкою, вона переживала подібне багато разів, і щоразу відновлювалася. Перемога передбачає деконструкцію держави як військової машини для імперіалістичних воєн.
У чому саме має полягати проєкт післявоєнної Росії?
Проєкт має відповідати не тому, як нам хотілося б, а реальним умовам. А умови такі, що в Росії немає опозиції й здорових політичних сил, які могли б узяти владу і спрямувати країну цивілізованим шляхом. «Прекрасна Росія майбутнього» – це проєкт оновлення імперії шляхом заміни «поганого» правителя на «хорошого». Перехід до парламентської республіки також нічого не вирішить, оскільки зберігається єдиний імперський центр управління. Я вважаю, що держава, яка скоїла такі злочини в Україні, не має права на існування. Однак це лише моє внутрішнє переконання. Розчленуванням країни ніхто займатися не буде, а США та інші європейські країни швидше підтримають нового диктатора, ніж допустять стихійний розпад Росії. Тож шляхом перебору ми приходимо до останнього єдино можливого варіанту – перетворення Росії на таку федерацію, в якій не буде монополії центральної влади.
Поки у центральної влади монополія на контроль над силовими відомствами, не має значення, яка в неї ідеологія, яка саме політична сила переможе і хто при владі – парламент чи президент, і що формально буде записано в законі, – у будь-якому разі через деякий час відновиться імперська модель управління. Щоб цього не допустити, необхідно передати функції призначення і зняття керівників силових відомств федеративному органу влади, який складався б із глав регіонів. Завдяки тому, що глави регіонів лише тимчасово збираються разом, і кожен із них керує своєю територією, колегіальний орган, що складений із них, не зможе перетворитися на єдиний центр управління на кшталт парламенту або адміністрації президента. Отже, силові відомства, які раніше підтримували монополію центральної влади, у цій моделі управління залежатимуть від того, як регіони домовляться між собою, що призведе до скасування цієї монополії.
Зараз у Росії в будь-який момент можуть заарештувати губернатора за будь-який прояв самостійності. Але уявімо, що обрані на вільних виборах губернатори увійшли до Ради Федерації й самі призначили глав силових відомств. У цьому разі заарештовувати їх було б нікому, і тоді вони могли б вступити в діалог із центральною владою, яка повністю залежить від їхніх податків. Порушується договір про передачу повноважень – припиняється надходження податків. Але що важливіше, главам регіонів довелося б домовлятися один з одним, особливо якщо розподіл бюджетних коштів між регіонами визначався б їхнім спільним рішенням. У цьому разі їм було б просто не до геополітики й завоювання нових територій, кожен боровся б за свої інтереси.
Чи реалістичний цей проєкт, якщо в Росії політичне поле зачищене, і навіть на вільних виборах переможуть рашисти?
Реалізація такого проєкту неможлива без військової поразки Росії та міжнародного тиску ззовні. Дійсно, малоймовірно, що губернатором оберуть адекватну людину. Розрахунок робиться на їхні регіональні егоїстичні інтереси. Сенс у тому, щоб створити систему рівноваги інтересів незалежно від моральних якостей людей та їхньої ідеологічної позиції. За такої моделі збережеться єдина держава і загальний контроль над ядерною зброєю, як того хочуть США і країни західної Європи, і водночас Росія буде безпечною для навколишніх, а окремі регіони, якщо матимуть політичну волю, зможуть домогтися незалежності, як того хочуть країни Східної Європи. Отже, цей проєкт – компроміс між Україною, США та іншими країнами Європи, який дасть змогу сформувати нову коаліцію перемоги над Росією замість старої коаліції, яка погано працювала, і метою якої було лише не допустити поразки України.
