Джерело: PostPravda.info. 21.10.2024.
7 жовтня в Бонні перед посольством Росії в Німеччині пройшла акція «nicht verstehen» проти «путінферштеєрів» і політики Путіна, яка присвячена до дня його народження. Протестну акцію провела німецька філія «Партії мертвих». Її засновник – Максим Євстропов стає на захист мертвих від зазіхань нинішньої російської влади. Активісти поставили свічку «за упокій» Путіна і побажали йому якнайшвидшого «дня смерті». Партія мертвих виникла як мистецько-політичний проєкт 2017 року в Санкт-Петербурзі й стала відома завдяки своїм акціям, перформансам й іншим заходам у Росії. Кремлівська влада побачила в ній небезпеку і почала її переслідувати. Багато активістів партії були змушені емігрувати, й тепер проводять подібні акції в різних країнах світу. Я думаю, що тільки в Росії могла виникнути така партія і тільки в Росії сенс її акцій самоочевидний. Пов'язано це з особливим ставленням до смерті, яке культивується в Росії.
Культ смерті в Росії
Росія впродовж усієї своєї історії вела завойовницькі війни, використовуючи одну й ту саму тактику, безжально витрачаючи солдатські маси в самогубних атаках. Цю ж тактику Росія використовує і зараз в Україні. Однак дивно те, що російські солдати як раніше, так і зараз готові покірно йти на смерть по трупах їхніх товаришів. Така готовність безглуздо померти пов'язана з особливим настроєм, у якому життя перестає бути настільки цінним, щоб за нього боротися. Цей особливий некрофільний настрій супроводжується втратою відчуття життя. У Росії він якимось чином передається від однієї людини іншій, проте за межами Росії важко пояснити, що це взагалі таке. Максим Євстропов описує його так: «Перебуваючи в Росії, я постійно відчував, що багато хто перебуває у стані "дереалізації". Їм здається, що вони не живуть справді, з ними нічого по-справжньому не відбувається. І взагалі, все, що відбувається в Росії, начебто "не по-справжньому". У деякі речі, звичайні для росіян, справді важко одразу повірити. І "дереалізатор" – це психологічна реакція захисту від жаху, який коїться». (Дереалізатор – неологізм Максима Євстропова, що означає силу або психологічний механізм, який призводить до втрати відчуття реальності).
До солдатів у російській армії завжди ставилися як до витратного матеріалу, але все ж православні російські імператори вважали, що після смерті людина вже не в їхній владі, а в руках Бога. Однак комуністи заперечували існування Бога і використовували культ мертвих героїв у своїх ідеологічних цілях. Тому й зараз у Росії вважається, що якщо герой вижив, то він якийсь неповноцінний герой. Тільки смерть може зробити людину справжнім героєм. Наприклад, проросійські пропагандисти використовували той факт, що «азовці» й інші захисники Маріуполя здалися в полон, а не померли, як аргумент, що вони хибні герої. Однак в українській свідомості справжній героїзм проявляється не в смерті, а у волі до життя, яку проявили «азовці», обравши полон, що страшніше за смерть.
Ідеологія Радянського Союзу суперечливо поєднувала ідеали щасливого життя з культивуванням смерті та некрофільною символікою. У радянських піснях і фільмах культивувалася героїчна смерть, на Красній площі столиці побудували мавзолей, а кремлівський мур перетворили на цвинтар. Навіть герб Радянського Союзу був створений за подобою надгробного вінка. Однак у Радянському Союзі некрофільна установка посідала обмежене місце в системі ідеології та пропаганди, не скасовуючи прагнення людей до щасливого життя. Нинішня російська влада спирається не на певну ідеологію, а на таку картину світу, в якій некрофільна установка виражається не в ідеологічних формулюваннях, а в невизначеному відчутті, що спотворює сприйняття подій і знецінює життя.
Відмінність між некрофільною установкою в Радянському Союзі й в нинішній Росії проявляється в тому, як святкують День Перемоги над фашизмом. У Радянському Союзі героїзувалася смерть, проте саме свято сприймалося як нагадування про трагедію, яка ніколи не повинна повторитися. День Перемоги в нинішній Росії проходить під гаслом «Можемо повторити!» й перетворився на святкування імперської величі, заради якої виправдані будь-які людські жертви. Для назви цієї вакханалії з'явився новий неологізм – «побєдобєсіє», яке можна перекласти як «підміна свята перемоги божевільним буянням демонічних сил».
У 2011 році журналісти незалежної телевізійної компанії ТВ-2 у Томську вирішили цій вакханалії імперської величі протиставити ходу «Безсмертний полк». Вони наївно сподівалися, що якщо прості люди вийдуть із портретами загиблих предків, то присоромлять тих, хто перетворює пам'ять про війну на некрофільний карнавал. Однак російська влада привласнила собі ініціативу «Безсмертного полку» і сама почала влаштовувати ходи з портретами загиблих, але вже не на згадку про трагедію, а на підтримку імперських амбіцій. Цим вона ніби говорила: «Навіть мертві підтримують нас! Наша влада простягається не тільки на живих, а й на мертвих!» Лише страх, що на ході «Безсмертний полк» з'являться портрети загиблих в Україні, й у такий спосіб люди дізнаються масштаби військових втрат, змусив російську владу скасувати цей суспільно-некрофільний захід.
Ніхто не має виняткового права говорити від імені мертвих
Партія мертвих виступає проти використання мертвих як ще одного ресурсу влади й культурно-політичної некрофілії в сучасній Росії, що проявляється в мілітаристському і патріотичному культі смерті й відсутності проєкту майбутнього. Засновник партії Максим Євстропов розповідає: «З мертвих акаунтів соцмереж робляться пости на підтримку Путіна. Під час підрахунку голосів на виборах голосують мертві. Навіть були випадки, коли мертві депутати голосували в Держдумі. Мертвим не дають бути мертвими, живим не дають бути живими». Партія мертвих протиставляє цьому принцип, зафіксований у її статуті: «Ніхто – жодна соціальна група і жодна окремо взята жива особа – не має переважного і виняткового права говорити від імені мертвих».
Свою діяльність Партія мертвих характеризує поняттям «некроактивізм», що включає публічні мистецькі заходи й політичні акції у формі вуличних перформансів, на яких ідеї протесту виражаються художніми засобами. Наприклад, 2018 року на першотравневій демонстрації в Санкт-Петербурзі затримали Варю Михайлову, яка йшла в колоні Партії мертвих із картиною «9 стадій розкладання вождя». Це був колаж із серії фотографій, що фіксують проростання трави через портрет Путіна. Варі присудили колосальний на ті часи штраф, а саму роботу суд постановив знищити, попри те, що твір являв собою цифровий колаж, а не фізичний об'єкт.
Партія мертвих побудована на анархістських принципах. Учасники вуличних акцій могли збиратися в одному місці, могли діяти синхронно в різних місцях і навіть країнах, попри те, що часом вони особисто не знайомі один з одним. У партії немає централізованого управління і звичних ознак організації. Її діяльність координується або її ідейним натхненником Максимом Європовим, або ініціаторами конкретних акцій. Під час акцій учасники Партії мертвих приховують обличчя масками у вигляді черепів, зберігаючи анонімність. Тим самим вони символічно ідентифікують себе з мертвими. Якщо російська держава говорить від імені мертвих як узурпатор влади над ними, то учасники акцій не відокремлюють себе від мертвих, сприймають себе як рівних їм, вважаючи, що в якомусь сенсі, нехай символічно, самі мертві через подібні акції починають говорити від себе й виступають як критики держави, війни, ієрархій, ідей, оголюючи вбогість і абсурдність влади.
Переслідування Партії мертвих у Росії
До 2022 року російська влада систематично затримувала і штрафувала учасників акцій Партії мертвих, але кримінальні переслідування почалися після широкомасштабного вторгнення в Україну, коли Партія мертвих виступила проти агресивної війни й російської військової некрополітики. Багато членів партії змушені були емігрувати, створюючи філії в різних країнах. Найактивніші філії в Грузії та Німеччині. Ті, хто залишився в Росії, живуть під постійною загрозою арешту.
Так, перебуваючи в Грузії, Максим Євстропов зі ЗМІ дізнався, що в січні 2023 року щодо нього розпочався судовий процес, а в лютому 2023 року суд постановив заочно його заарештувати. Я намагаюся уявити, який вигляд могло мати судове засідання. Суддя ставить запитання порожньому стільцю, де мав би сидіти підсудний, який навіть не підозрює про те, що його судять. Призначений судом адвокат відповідає замість цього стільця, просить пом'якшити запобіжний захід, замінити звичайний заочний арешт на заочний домашній арешт... Театр абсурду! Однак у Росії межа між абсурдом і реальністю давно стерлася і тепер там все можливо.
Підставою для судового переслідування стало анонімне повідомлення в соцмережах про акцію Партії мертвих, на якій Максим навіть не був присутній. Наведу текст повністю як він є без великих літер, щоб кожен міг самостійно оцінити, наскільки нікчемним може бути привід для масових обшуків, політичних переслідувань і кримінального покарання. Це коротке повідомлення має радше художній характер, оскільки використовує художній прийом чергування фрагментів двох різних текстів, один із яких – великоднє привітання:
«у самому серці російського світу – на російському цвинтарі – пройшло нещодавно світле свято пасхи. ніхто не воскрес.
«росія воскресне вільною», – каже смерть
«якщо», – відповідають спартанці
смерть вірить у ліпше
христос воскрес!
- а строковик ще ні
смертю смерть поправ
- наречений приїхав
христос воскрес
- а в нас тут мухи
воістину воскрес
- а патріарх рпц кирило благословляє війну і вважає, що перетворювати міста на руїни, винищувати їхніх мешканців, а також ґвалтувати й мародерствувати заради якоїсь псевдоімперської поїбені, z-подібно обходячи всі заповіді, – це ок норм священне
що ж, бог у поміч!»
Серед рядків цього повідомлення проглядається чорний гумор автора, який характерний для перформансів Партії мертвих. Я дуже добре знаю Максима, ми закінчили один і той самий філософський факультет, працювали на одній кафедрі, я знав його сина і дружину, яка була моєю студенткою, і тому можу стверджувати, що перформанси Партії мертвих під виглядом гри виражають його абсолютно серйозне ставлення до смерті та екзистенціальне, а не суто політичне, неприйняття режиму в Росії. Якщо звичайні політики прикривають свою несерйозність імітацією серйозної діяльності, то в Партії мертвих все навпаки, серйозне ставлення до смерті й влади прикривається гротескною грою і чорним гумором.
Зараз війна, щодня гинуть захисники України на фронті, також гинуть люди в тилу від російських обстрілів. Але для кожної конкретної людини загибель її близьких – це абсолютна трагедія, крах усього її життєвого світу. Через таку катастрофу пройшов і Максим, коли в автокатастрофі загинули його дружина і син. Однак я бачу, що в якомусь сенсі вони й далі залишаються з ним. А тепер уявімо, що якась маленька сіра особа, яка випадково стала диктатором, привласнює собі загиблих членів вашої сім'ї, наприклад, примушує їх голосувати за себе, щоб потім ще більше вбивати інших невинних людей. І в мертвих немає можливості чинити опір такому використанню їх. Тому я розумію, чому Максим вирішив стати голосом мертвих у протистоянні владі, і не тільки знаменитих, яких шанують у народі, а будь-яких мертвих, включно з тими, про яких усі вже давно забули. У цьому екзистенціальний сенс діяльності Партії мертвих.
Чи Партія мертвих – політична опозиція?
Російська опозиція все частіше викликає у мене сором, але це цілком закономірно. Адже у росіян немає спільної самоідентифікації або усвідомлення себе одним народом, тому не може бути загальноросійської опозиції. Є люди, які хочуть бути російською опозицією, але займаються імітацією. Максим Євстропов не опозиціонер, а політичний художник-активіст. Але крім цього він ще й філософ, тому дає філософське розуміння своєї політичної діяльності. Я поважаю Максима і як філософа, і як колегу, і як професіонала – кандидата філософських наук, автора наукових статей і монографій, проте його філософська мова дуже відрізняється від моєї, і не завжди мені зрозуміла. Тому я постараюся викласти його позицію так, як я зрозумів, хоча в чомусь із моїми інтерпретаціями він може не погодитися.
Політична ситуація в Росії така, що повна безпорадність опозиції викликає лише відчай. Максим пояснює, що політичний відчай – ситуація політичної неможливості, втрата надій та ілюзій. Це можна назвати «політичною смертю», яка подібна до політичної позиції тварини або трупа. Цей відчай тотальний і стає тлом будь-якої дії та будь-якої думки. Однак Максим вважає, що можливість подолання відчаю полягає в самому відчаї. Для цього потрібно зневіритися до кінця. Потрібно зневіритися, щоб діяти. Так «політична смерть» стає вихідним пунктом політичної боротьби. Гумор – це один із ключових чинників перетворення відчаю на дію. Коли нічого втрачати, залишається тільки сміятися.
Гумор дає можливість подивитися на будь-яку ситуацію з двох позицій, із серйозної, де все має безумовну значущість, і несерйозної, де будь-яка значущість перетворюється на ніщо. Сміх є афективним – це такий афект, який одночасно і всередині, і поза життєвою ситуацією, це вихід за межі себе, погляд збоку. У момент висміювання речі втрачають свої певні межі. Однак у ситуації політичного відчаю гумор стає чорним. Він жодним чином не виправдовує і не узаконює політичну смерть, але водночас відкриває вихід за межі життєвої ситуації в простір свободи. Максим вважає, що «вихід» із відчаю полягає в парадоксі: щоб позбутися відчаю, потрібно зневіритися. Чорний гумор живе політичною смертю й утворює з нею нове явище, яке ми можемо спостерігати у вуличних акціях і перформенсах Партії мертвих.
Наведу приклад, як політичний відчай у ситуації, коли вибори неможливі, завів у глухий кут російську опозицію. Одні представники опозиції закликали до протестного голосування, інші – до бойкоту виборів, і в результаті жодна зі стратегій не була реалізована. Партія мертвих перевела цей політичний відчай у дію і закликала голосувати за мертвих, заявивши: «Нагадуємо: ця недофашистська поліцейська держава по суті мертва (сила – у правді, а правда – у смерті), своє майбутнє вона поховала, його становлять багатоквартирні піраміди з трупів, які все ніяк не можуть зізнатися в тому, що вже померли. Вони довго ще будуть упиратися, але наполегливіша за них земля». Чорний гумор такого заклику справді руйнував кордони, в які російська опозиція загнала сама себе.
Філософія Партії мертвих дає змогу краще зрозуміти, що відбувається не тільки всередині Росії, а й на фронті. Коли ЗСУ захопили плацдарм у Курській області, багато хто сподівався, що російське командування перекине туди сили з Донбасу, і це призведе до ослаблення наступу росіян на тому напрямку. Але нічого такого не сталося. Максим Євстропов пояснює це так: «Напевно, завдання так званої "спеціальної військової операції" – це захоплення і перетворення українських територій на "русскій мір", тобто на щось непридатне для життя. Отже, втрата власних територій (Курська, Бєлгородська область тощо) для Російської Федерації істотного значення не має, оскільки вони вже являють собою "русскій мір", тобто для життя не призначені. Те, що там ще живуть якісь люди, з погляду влади являє собою швидше прикре непорозуміння».
Нинішню державну систему Росії я називаю некроімперіалізмом, тому що вона культивує смерть і неприйнятна для живих. Максим Євстропов вважає, що вона неприйнятна не тільки для живих, а й для мертвих.
