Джерело: PostPravda.info. 11.08.2025.
Згідно зі Статутом ООН, повага до права народів на самовизначення є фундаментальним принципом міжнародних відносин. Резолюція 1514 Генеральної Асамблеї ООН (1960) стверджує:
«Усі народи мають право на самовизначення; за цим правом вони вільно встановлюють свій політичний статус...» Однак не всі народи мають суб'єктність. Якщо народ, який жодним чином практично не проявляє своєї суб’єктності, обтяжити відповідальністю за державу, то, найімовірніше, він передасть право вирішувати свою долю диктатору. Чи матиме російський народ право на самовизначення після поразки у війні, чи його долю повинна вирішувати коаліція країн-переможців? Щоб відповісти на це питання, потрібно розкрити поняття «суб’єктність», якому Миколай Карпіцький присвятив чергову статтю «Словника війни» на PostPravda.Info.
Суб’єктність
У широкому сенсі суб’єктність – це здатність виступати незалежним суб’єктом дії, самостійно приймати рішення й не бути об’єктом чужої волі. У соціальному сенсі – це здатність бути самостійним чинником впливу та відстоювати свої інтереси в суспільстві чи на міжнародній арені.
Суб’єктність індивіда визначається його свободою волі, що реалізується у вчинках. Колективна суб’єктність можлива лише через вільну спільну дію, у якій індивід реалізує себе та отримує визнання від інших. Проте спільні дії можуть бути невільними, що призводить до втрати колективної суб’єктності та виникнення авторитарних або тоталітарних соціальних систем.
Носій індивідуальної суб’єктності – вільна людина, яка усвідомлює здатність самостійно діяти й приймати рішення. Носії колективної суб’єктності – вільні індивіди, які, попри відмінності переконань та інтересів, добровільно об’єднуються для реалізації спільної позиції. Вони втілюють колективну суб’єктність у певній соціальній формі – народі, громадянському суспільстві, державі, релігійному русі тощо. Якщо ж спільні дії здійснюються під примусом, це призводить до розпаду колективної суб’єктності. Колективна суб’єктність виключає однодумність, адже її основа – спільні дії вільних людей, які можуть мати різні переконання й нерідко розходитися у поглядах з багатьох питань. Однодумність виникає тоді, коли народ відмовляється від своєї суб’єктності на користь диктатури.
Суб’єктність народу
Визнання чужої суб’єктності виявляється у визнанні прав – якщо йдеться про особу або об’єднання людей, та у визнанні суверенітету – якщо йдеться про народи й держави. Закріплений у документах ООН принцип поваги до права народів на самовизначення означає визнання за ними можливості самостійно формувати свою суб’єктність. Суверенне право народу закріплено в багатьох конституціях, де зазначено, що джерелом влади є народ. Проте якщо народ не проявить свою суб’єктність на практиці, з високою ймовірністю її привласнить диктатор.
Так, німецький народ утратив суб’єктність із приходом до влади Гітлера. Сталінський режим створив нову «радянську» суб’єктність, що витіснила суб’єктності інших народів. Палестинці не встигли сформувати власну суб’єктність, відмінну від загальноарабської, і коли Сектор Гази фактично здобув незалежність у 2005 році, суб’єктність палестинського населення узурпувала терористична організація ХАМАС.
Суб’єктність українського народу
Суб’єктність народу виявляється в історичних моментах, коли суспільству вдається зламати соціальну інерцію. Україна, як і багато інших країн пострадянського простору, тривалий час перебувала в інерції пострадянського періоду. Проте суспільство заявило про свою суб’єктність, піднявшись на боротьбу з пострадянською корупційною олігархічною системою, що призвело до Помаранчевої революції 2004–2005 років і Революції Гідності 2013–2014 років.
Як правило, під час війни встановлюється жорстка вертикаль влади, і суб’єктність суспільства знижується. Однак після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну суб’єктність українського громадянського суспільства, навпаки, зросла: воно заявило про себе як про самостійну силу в обороні країни поряд із державою. Це виявляється в розвитку волонтерського руху, масовому виготовленні дронів кустарним способом і забезпеченні військовослужбовців на фронті всім необхідним. Ба більше, коли громадськість вважала, що влада ухвалила помилковий закон, починаючи з 23 липня 2025 року в багатьох містах України відбулися масові протести, які змусили владу прислухатися до суспільства та змінити свою позицію.
Як українці сприймають суб’єктність росіян?
На початку війни багато українців вважали, що проти них воює режим Путіна, і зверталися до своїх знайомих, родичів, одновірців у Росії, намагаючись досягти взаєморозуміння. Сьогодні українці здебільшого переконані, що проти них воює вся Росія, і спроби досягти порозуміння з росіянами практично припинилися. Інакше кажучи, українці перестали сприймати російський народ як такий, що має власну суб’єктність, відмінну від влади. З тієї ж причини вони не вважають суб’єктною й російську опозицію, яка виступає від імені уявної «іншої Росії». Повагу викликають лише окремі росіяни, які відкрито виступають проти режиму Путіна та підтримують Україну, однак їх сприймають не як представників Росії, а як героїв-одинаків. Ставлення до них таке саме, як до німців-антифашистів під час Другої світової війни. Адже, попри їхню боротьбу, у той період ніхто не сприймав суб’єктність німецького народу окремо від суб’єктності нацистської Німеччини.
Хто вирішить долю Росії після війни?
У Конституції Росії закріплено, що джерелом влади є народ. Але якщо народ відмовився від своєї суб’єктності на користь влади, тим самим він відмовився й від права на самовизначення. Це делегітимізує Росію як суб’єкта міжнародного права, і з нею і далі рахуються лише тому, що вона становить воєнну загрозу. Постає питання: хто вирішуватиме подальшу долю Росії у разі її поразки у війні – російський народ чи коаліція країн-переможців? Поки це питання не обговорюється, але в історії є прецедент.
Німецький народ, відмовившись від своєї суб’єктності на користь Гітлера, втратив можливість самостійно визначити повоєнне майбутнє, і долю Німеччини вирішили країни-переможці. У розділених частинах Німеччини сформувалися різні моделі суб’єктності. Проте після падіння «Берлінського муру» східні німці висловили прагнення увійти в суб’єктність німецького народу ФРН.
Якщо після поразки у війні Росії країни-переможці також не визнають суб’єктність російського народу, це відкриє можливості для формування нових моделей суб’єктності народів Росії. В окремих регіонах – Башкортостані, Татарстані, республіках Кавказу – вже звучать заяви про власну суб’єктність. В інших – у Сибіру, на Далекому Сході – нові моделі суб’єктності поки не сформувалися, але передумови до цього існують.
Миколай Карпіцький
Словник війни
