Карпіцький М.М. Архетип метафізичного ворога і тоталітарна свідомість // Тези доповідей щорічної науково-практичної конференції Луганського національного аграрного університету, м. Харків, 29 січня 2016 р. Х.: ЛНАУ, 2016. С. 73-76.
М. М. Карпіцький
Архетип
метафізичного ворога і тоталітарна свідомість
За короткий час в умовах монополії ЗМІ в Росії
пропаганда легко переконала мільйони людей підтримати агресію проти сусідньої
держави. Зрозуміло, пропаганда була заснована на брехні про нібито захоплення
влади нацистами і знищення російськомовного населення. Але виникає питання,
яким чином така велика кількість людей могла повірити в очевидну брехню і
підтримати військовий злочин проти сусіднього народу. Звичайно, пропаганда може
бути ефективною, але таке пояснення недостатнє без розуміння структури
тоталітарної свідомості.
Людська свідомість постійно формує цілісну картину
світу з уривчастого знання і розрізнених фактів. Завдяки цьому людина здатна
орієнтуватися в світі. Цілісна картина світу заповнює прогалини знання і формує
систему очікувань того, що реально можна зустріти в світі. Динамічна картина
світу постійно перебудовується залежно від появи нових фактів, і завдяки цьому
формуються нові очікування, які розширюють горизонт можливостей того, що людина
може зустріти. Жорстка картина світу, навпаки, перешкоджає сприйняттю і
розумінню нових фактів, які не відповідають очікуванням. Незважаючи на це
людина зберігає здатність змінювати свою картину світу, однак чим більш жорстка
картина світу, тим більше зусиль потрібно для її зміни. Жорсткість картини
світу виникає в тому випадку, коли на її формування впливають ідеологічні
переконання, громадська думка, прагнення до соціальної адаптації і збереження
соціального статусу.
Структура розуміння включає в себе очікування. Щоб
дізнатися щось нове, необхідно зробити зусилля для пошуку і розуміння нового.
Це зусилля виникає завдяки очікуванню щось дізнатися. Очікування формує поле
можливого розуміння, тому воно завжди повинно передувати не тільки розумінню
реальних явищ і подій, але і передбачати альтернативні можливості. Чим більше
можливостей розуміння включається в очікування, тим більшою мірою реалізується
свобода мислення. Завдяки цьому людина мислить гнучко і здатна подивитися на
будь-яке явище з різних точок зору.
Якщо очікування зведене до якої-небудь однієї
можливості розуміння, то воно обмежує розуміння. У цьому випадку в процесі
відбору інформації очікування відфільтровує як незначущі одні факти і виділяє
як особливо значущі інші. В процесі інтерпретації фактів очікування визначає
упереджений контекст розуміння, який спотворює розуміння фактів. Потрібно
велике зусилля волі для того, щоб зрозуміти факт всупереч очікуванню, однак це
зробити в динамічній картині світу значно легше, ніж у жорсткій. У першому
випадку визнання такого факту веде до ускладнення динамічної картини світу і
розширення горизонту очікування, а в другому випадку – до руйнування жорсткої
картині світу разом зі всією структури очікувань. З одного боку процес
руйнування картини світу болісний для людини, з іншого боку, формування нової
картини світу вимагає великих зусиль волі і нового ціннісного самовизначення,
до якого людина може виявитися не готовою. Тому більшість людей воліють
залишатися в полоні жорсткої картини світу і не здатні адекватно сприймати
факти, які в неї не вкладаються.
Чим більш спрощена схема розуміння лежить в основі
картини світу, тим жорсткішою стає картина світу. Перетворення пошуку ворога в
універсальний пояснювальний принцип породжує гранично просту дуалістичну схему,
до якої зводяться будь-які пояснення. Ворог набуває метафізичного характеру і
відрізняється від звичного розуміння ворога тим, що є ворогом не в силу
обставин, а в силу власної природи. Інакше кажучи, метафізичний ворог є злом за
своєю сутністю. На основі цього розуміння формується дуалістична картина, в
якій зло є споконвічним і в усьому завжди винен метафізичний ворог як втілення
цього споконвічного зла. Це призводить до моральної і психічної деградації
особистості та до втрати здатності адекватно оцінювати і себе, і інших людей.
Дуалістична картина світу може лежати в основі
дуалістичних релігійних, ідеологічних або політичних систем, заснованих на вірі
в метафізичного ворога. Такі системи є руйнівними як для особистості, так і для
суспільства. Їх невід'ємним властивістю є нетерпимість до інакомислення і
ксенофобія. Нетерпимість до інакомислячих в Радянському Союзі була ідеологічно
обґрунтована. Розвиток історії пояснювався класовою боротьбою, тому будівництво
соціалізму передбачало боротьбу з метафізичним ворогом в образі світового
імперіалізму. Після руйнування Радянського Союзу більшість людей відмовилася
від картини світу на основі класової боротьби, проте до нового ціннісного
самовизначення виявилася не готова. Метафізичний ворог на якийсь час зник,
однак залишилося приготоване для нього місце. Тоталітарна структура свідомості
збереглася, лише перейшла у прихований стан, і в певний момент знову була
актуалізована пропагандою.
Поки тоталітарна структура свідомості перебуває в
прихованому стані, людина може залишатися не агресивною і навіть доброзичливою
у повсякденному житті. Однак вона все одно не бажає шукати пояснення своїх
проблем в собі й відчуває дискомфорт від того, що не може знайти винуватця
зовні. Як тільки з'являється ворог, людині відразу стає легше, так як зникає
невизначеність.
Сьогодні російська громадськість вкрай поляризована
в оцінці агресії проти України. Абсурдність антиукраїнської пропаганди в Росії
була очевидна всім людям, які спочатку були вільні від тоталітарної свідомості
або подолали її у новому ціннісному самовизначенні. Однак люди з невизначеним
світоглядом і сплячої структурою тоталітарної свідомості з натхненням сприйняли
антиукраїнську пропаганду, так як потребували образу ворога. Якими б абсурдними
не були повідомлення про переслідування російськомовних, «київську хунту» або
«майданівських нацистів», вони відразу перетворювалися в безсумнівні істини,
оскільки заповнювали порожнє місце метафізичного ворога. Істинність
підтверджувалася, по-перше, відповідністю пропагандистських тверджень
очікуванням, по-друге, подоланням дискомфорту, який був викликаний світоглядною
невизначеністю, шляхом приведення картини світу до звичної дуалістичної схеми.
Ці два фактори долають будь-які свідчення і раціональні доводи проти
пропагандистської брехні. Переконати таку людину неможливо, однак можливо
змусити її забути про свої переконання, переключивши увагу на інший образ
ворога, наприклад, на Туреччину. Тому будь-які дискусії з носієм тоталітарної
свідомості з приводу розуміння фактів безглузді. Єдине, що має сенс – це
ставити перед фактом відповідальності за ціннісний вибір, у якому людина
приймає або не приймає дуалістичну картину світу, засновану на пошуку метафізичного
ворога.
Ціннісне самовизначення визначає структуру
свідомості, яка формує картину світу. Проте якщо людина не може адаптуватися до
зовнішнього світу, то вона схильна сприймати його як ворожий. Тому зміна
соціальних парадигм супроводжується сплеском ксенофобії і війнами. Людям
страшно, коли руйнується їх звичний спосіб життя, і вони опиняються в чужому й
незрозумілому світі. Більшість впадає в фрустрацію, але якщо навіть один зі ста
чоловік під впливом страхів прийме ідеологію пошуку метафізичного ворога,
руйнівні соціальні течії приведуть суспільство до катастрофи.
Ідеології боротьби з метафізичним ворогом стають
інструментом управління масами, акумулюють і направляють у визначене русло їх
агресію. Однак тоталітарна структура свідомості є первинною по відношенню до
картини світу і тому не завжди втілюється в тоталітарних ідеологіях. Носій
тоталітарної свідомості може відносити себе до якої-небудь гуманістичної або
релігійної традиції, що виключає метафізичного ворога. Однак у відповідності зі
структурою тоталітарної свідомості він повністю спотворює сенс цих традицій.
Так чинять озброєні захисники «русского міра» з традицією православ'я і
ісламісти халіфату з традицією ісламу.
