Джерело: PostPravda.info. 08.09.2025.
Стокгольмський синдром російських кришнаїтів – затримання у Москві. Фото: Фейсбук «Духовна матерія»
Чи справді найбільш утискувані спільноти становлять опозицію диктатурі? Російська влада використовує концепт «традиційні релігії Росії» як підставу для переслідування всіх релігій, які вона вважає нетрадиційними, – зокрема Товариство свідомості Кришни, або, як його ще називають, ІСККОН (від англ. International Society for Krishna Consciousness, ISKCON). У 2011 році втручання Індії врятувало рух від повної заборони в Росії. Однак нині багато кришнаїтів більше довіряють антиукраїнській кремлівській пропаганді, ніж своїм українським одновірцям. Можливо, саме так проявляється стокгольмський синдром, тісно пов’язаний із кризою ідентичності російських кришнаїтів.
Репресії та зрада одновірців
Репресивний апарат у Росії розвивається за тими ж законами, що й будь-яка бюрократія в авторитарній системі: для виправдання свого зростання йому потрібно постійно розширювати коло потенційних жертв. Найпростіший спосіб – заборонити якусь релігійну організацію зі списку «нетрадиційних». Це відкриває нові можливості: отримання премій, кар’єрне зростання, розширення штатів. Саме з цією метою в Росії ухвалювалися жорсткі закони, що обмежують місіонерську діяльність, а у 2017 році було заборонено організацію «Свідки Єгови».
Втім, репресії могли розпочатися значно раніше. Ще 2011 року прокуратура Томська намагалася домогтися судового визнання священної книги кришнаїтів – Бгаґавад-ґіти з коментарями засновника ІСККОН Шріли Прабгупади – екстремістською. На щастя, їм це не вдалося, інакше вже 2012 року почалися б масові закриття храмів і арешти кришнаїтів за звинуваченням в екстремізмі, а паралельно проводилися б аналогічні процеси проти інших конфесій.
За пів року до суду над Бгаґавад-ґітою в селі Кандинка Томської області місцева влада вдалася до бюрократичних маніпуляцій, аби домогтися знесення будинків кришнаїтів, збудованих на законно придбаній землі. Тоді представники різних конфесій Томська вирішили підтримати кришнаїтів і почали регулярно проводити зустрічі. Так виник Томський Міжрелігійний діалог.
Порівнюю позицію учасників Міжрелігійного діалогу тоді й тепер, 14 років по тому. Тоді всі співчували кришнаїтам, чиї будинки були знесені. Але принаймні в них залишався час спокійно виїхати й вивезти свої речі. Нині ж російська армія знищує цілі міста в Україні, й багато людей опинилися у значно гіршій ситуації – їм доводиться втікати, кидаючи все. Майже половина учасників Міжрелігійного діалогу або покинула Росію, як і я, або пішла у внутрішню еміграцію. Залишилися лише лояльні до режиму, й діалог перетворився на свою протилежність. Якби я мав можливість, запитав би їх: «Який сенс вам залишатись у релігії, якщо ви відмовилися від своїх єдиновірців в Україні?»
Суд над Бгаґавад-ґітою
ФСБ готувалося до суду над Бгаґавад-ґітою довго – наскільки мені відомо, щонайменше два роки, перш ніж передати справу до Томської прокуратури. Але навряд чи вони самі здогадалися обрати саме цю книгу. Під час процесу представниця прокуратури не лише нічого не сказала про зміст книги, а й навіть не могла правильно вимовити її назву. Весь ідеологічний супровід спроби заборонити саме цю книгу забезпечував керівник місіонерського відділу Томської єпархії РПЦ Максим Степаненко, тоді як його безпосередній начальник – єпископ єпархії – зайняв демонстративно нейтральну позицію.
Не думаю, що ФСБ і прокуратуру цікавило віровчення кришнаїтів – вони хотіли заборонити книгу заради матеріальної та кар’єрної вигоди. Натомість керівник місіонерського відділу РПЦ сприймав боротьбу з кришнаїтами як боротьбу з ворогами «істинної віри», і хоча він говорив від імені православ’я, на практиці втілював протилежну квазірелігійну ідеологію пошуку ворога, з яким треба боротися будь-якими засобами. Сьогодні російська влада саме на основі такої ідеології обґрунтовує необхідність знищення України. Її суть – заперечення права на існування інших людей, і якщо під час суду над Бгаґавад-ґітою йшлося лише про кришнаїтів, то тепер – про всіх українців. З позиції будь-якої релігійної традиції така ідеологія вважається демонічною.
Миколай Карпіцький у суді над Бхагвад-гітою 12 серпня 2011 року. Фото: архів автора
Лише безкорисливі захисники Бгаґавад-ґіти безкорисливо підтримують Україну
Часто доводиться стикатися з хибним стереотипом, ніби всі православні підтримують владу й переслідування інших релігій, а всі інші віряни – за справедливість. Насправді все складніше. Були православні, які підтримували кришнаїтів, а під час суду над Бгаґавад-ґітою відкрито виступали на її захист, і є нині кришнаїти, які підтримують війну й не хочуть слухати своїх українських одновірців. Скільки таких? Наукова співробітниця Інституту сходознавства НАН України Юлія Філь провела у 2024 році дослідження, поставивши томським кришнаїтам непряме питання: «За яких умов вони були б готові відновити спілкування з українськими одновірцями після війни?»
Результати показали:
- 27 % згодні спілкуватися без будь-яких умов і вважають, що потрібно просити пробачення за дії Росії;
- 52 % згодні спілкуватися за умови, що не торкатимуться політичних розбіжностей – це ті, хто сприймає своїх українських одновірців абстрактно й не бачить проблеми у злочинах Росії проти них;
- майже 21 % вбачають в українських одновірцях ворогів і не бажають відновлювати спілкування.
Бгаґавад-ґіту захищали не лише кришнаїти, а й науковці, представники інших конфесій, зокрема й православ’я, і, як правило, саме вони й нині на боці українських кришнаїтів і протистоять російському фашизму. Водночас щодо колишніх захисників Бгаґавад-ґіти з боку ІСККОН такої ясності немає. Так, на YouTube можна знайти відеозапис одного із захисників Бгаґавад-ґіти в суді, керівника томської громади ІСККОН Енвера Ізмайлова. У цьому ролику він, перебуваючи в інтелектуальній парадигмі сучасного ідеолога російського фашизму Олександра Дуґіна, веде з ним заочну полеміку про те, як саме треба обґрунтувати «особливий шлях Росії». Українські кришнаїти були приголомшені побаченим, але не мали можливості вести дискусію з Енвером Ізмаловим, оскільки, на його думку, вони «ще не готові до спілкування».
У цьому й полягає парадокс: люди, що не належать до руху Харе Кришна, але безкорисливо вступили на захист Бгаґавад-ґіти, виявилися ближчими до українських кришнаїтів, ніж багато духовних наставників ІСККОН. Моя гіпотеза така: якщо людина, яка не є кришнаїтом, вступає в боротьбу за цей рух, то вона не розраховує ані на матеріальну, ані на духовну особисту вигоду. З тієї ж причини така людина так само безкорисливо підтримає і боротьбу України проти російської агресії. Якщо ж представник ІСККОН захищає свою духовну традицію заради особистого духовного чи матеріального добробуту, то він буде пристосовуватися до влади, навіть якщо задля цього доведеться підтримувати те, що суперечить його власній релігії.
Кришнаїти у Дніпрі Фото: архів автора
Криза релігійної ідентичності
Отже, яскрава ознака кризи релігійної ідентичності: замість того, щоб підтримати своїх одновірців, яких бомбить Росія, релігійний авторитет розмірковує про «особливий шлях Росії». На жаль, ця ознака не єдина.
Благодійний проєкт роздачі вегетаріанської їжі «Їжа життя» був започаткований засновником ІСККОН Шрілою Прабгупадою та набув великого значення для позиціонування кришнаїтів у суспільстві. Однак діюче на окупованій території Донецьке відділення «Їжа життя» ніде не згадує про свій зв’язок з ІСККОН, а вегетаріанство, яке для будь-якого кришнаїта має релігійний сенс, подає лише як здорове харчування. Водночас воно публікує у соцмережах подяки від окупаційної влади за допомогу місцевим мешканцям і підкреслює свою ідентифікацію з «неосяжною Батьківщиною», тобто з Росією. Лишається тільки гадати, чи знають представники влади, що мають справу з кришнаїтами.
Втім, релігійні спільноти відрізняються від світських тим, що, коли вони втрачають можливість виконувати свою духовну місію, то втрачають сенс свого існування, навіть якщо і далі здійснюють важливе соціальне служіння. В умовах диктатури багато російських релігійних організацій змушені пристосовуватися заради виживання, що іноді не лише заважає їм виконувати свою духовну місію, а й змушує займати позицію, яка суперечить власній релігії. У такому випадку ідентифікація з імперською Росією починає конфліктувати або навіть придушувати ідентифікацію з власною релігійною традицією.
У полоні державної ідеології
На відміну від низки російських релігійних організацій, російський ІСККОН не брав участі в офіційних заходах, що відкрито підтримували вторгнення в Україну, таких як круглий стіл «Світові релігії проти ідеології нацизму і фашизму у XXI столітті» 29 березня 2022 року. Організація надала кожному своєму послідовникові свободу самостійно визначати ставлення до війни. Офіційна позиція російського ІСККОН – «законослухняність» без жодних публічних оцінок дій державної влади. Однак на практиці така «законослухняність» нерідко переростає в демонстративну підтримку.
Так, 1 жовтня 2022 року член Міжнародної ради ІСККОН від Росії та один із найвпливовіших духовних учителів – Олександр Хакімов – у відповідь на питання про мобілізацію наполягав на необхідності виконувати вимоги влади: «Що стосується воєнних дій, то це також стосується нашого воїнського обов’язку, законів держави. Це не просто несправедливо нав’язаний обов’язок, а те, що мені визначене долею. Це мій обов’язок… Я підкоряюся лише волі провидіння й приймаю її як волю Кришни. Є закон – я мушу слідувати закону». Згодом, 17 жовтня 2023 року, він пішов ще далі, заявивши: «Це обов’язок… Той, хто гине у виконанні обов’язку, підноситься, очищується від своєї карми»
Перед цим, 5 червня 2022 року, звертаючись до своїх послідовників, він висловив захоплення Путіним, назвавши його єдиним правителем у світі серед лідерів нерелігійних держав, який нібито визнає верховну владу Бога. Деякі представники російського ІСККОН, хоч і менш впливові, відзначилися ще радикальнішими висловлюваннями, подаючи війну Росії проти України не у вайшнавських категоріях, а в маніхейському дусі – як битву абсолютного добра і зла, де сучасна західна цивілізація ототожнюється зі злом.
Коли релігійні лідери йдуть на компроміс між духовною місією та пристосуванням до політичної влади, вони ставлять під сумнів сенс існування своєї традиції. А коли їхні послідовники починають довіряти державній пропаганді більше, ніж своїм українським одновірцям, релігія перетворюється на свою протилежність – на квазірелігійну ідеологію, що неминуче породжує кризу релігійної ідентичності.
Стокгольмський синдром
Стокгольмський синдром – це захисний психологічний механізм, що виникає в умовах страху та безпорадності. Жертва підсвідомо починає ототожнювати себе з агресором, відчувати до нього довіру й навіть прихильність. Його виникнення зумовлене низкою чинників:
- залежність від агресора, яка спонукає шукати прояви людяності в його вчинках;
- набута безпорадність, за якої навіть випадкові ознаки милості агресора сприймаються як особлива цінність;
- страх, від якого людина захищається самонавіюванням, ніби перебуває «на одному боці» з агресором;
емоційна ізоляція, через яку на агресора переносяться позитивні почуття, призначені для близьких людей.
Усі ці ознаки повною мірою описують становище кришнаїтів у Росії. Влада створила для них загрозу – намагалася заборонити рух, але водночас проявила «людяність» і дозволила йому існувати. Проте це рішення може бути переглянуте будь-якої миті, що породжує відчуття абсолютної залежності. У такій ситуації кришнаїти починають шукати позитивні сторони влади, наприклад у тому, що Путін говорить про Бога й «традиційні цінності»; втрачають емоційний контакт із одновірцями в Україні та навіюють собі, що вони разом із Путіним «на одному боці» у протистоянні «аморальному Заходу».
Природно, що кришнаїти ототожнюють себе не лише зі своєю традицією, а й зі своєю країною. Саме це спонукає багатьох українських кришнаїтів зі зброєю в руках захищати Батьківщину, хоча основа їхнього віровчення є принцип ахімси – ненасильства. Однак навіть у цьому разі їхня релігійна ідентичність домінує над національною.
У Росії ж ситуація інша: стокгольмський синдром російських кришнаїтів відтісняє релігійну ідентичність на другий план. Проблема не в тому, що вони ототожнюють себе з Росією, а в тому, що їхній образ Росії має не культурний, а імперський характер. Для них Росія – це будь-яка територія, де встановилася російська влада. Відповідно, усі народи, які чинять опір російській експансії, автоматично сприймаються як ворожі. Це призводить до розколу спільного простору спілкування послідовників руху Харе Кришна, а разом із тим і до втрати цілісності релігійного світосприйняття, на місце якого утверджується ідеологічна квазірелігія, що оголошує західну цивілізацію джерелом зла.
Треба зазначити, що цей процес набагато швидше відбувається на окупованих територіях України, ніж у самій Росії. Подібні процеси можна спостерігати й в інших релігійних спільнотах, які російська влада відносить до «нетрадиційних», наприклад, у євангельських церквах.
І все ж, попри тиск російської влади й власного релігійного оточення, багато російських кришнаїтів – так само як і представників інших конфесій – змогли зберегти справжню віру, морально залишаються на боці України й шукають способи попросити пробачення в українців за злочини своєї країни. Однак про них, з очевидних причин, я не можу говорити відкрито.
Крішнаїти
вшановують пам'ять загиблих за Україну одновірців. Фото: Фейсбук «Духовна
матерія»
