Лиман в облозі – травень 2022 року. Олександр Решетник
Олександр Решетник і Геннадій Лисенко, волонтери церкви «Добра звістка» під обстрілами вивозять біженців з обложеного Лимана.
Олександр Решетник евакуює із с. Богородичне (2 км від Святогірська). Село з 12 по 29 травня 2022
Знищення мирного села на Донеччині. Волонтер Олександр Решетник під обстрілом окупантів 24.06.2022
Щурове, якого немає (поряд із Слов'янськом) – зйомки з коліс, Олександр Решетник. 22.10.2022
Влітку ворог наблизився до нашого міста на десять кілометрів. Зараз його вдалося відкинути. Те, що чекало б нас, якби російські окупанти увійшли до Слов’янська, демонструє відео з коліс села Шурове, зняте волонтером і капеланом Олександром Решетником (судячи з ясного неба, зйомка була вчора, 22.10.2022). Точніше, це відео показує те, що залишилося від села. І це при тому, що село розташовано осторонь дороги, якою просувався наступ. Від нього до околиць Слов’янська — за прямою лінією близько десяти кілометрів, дорогою трохи більше. Нині некроімперіалісти знову накачалися мобілізованими й рвуться в наш бік. Домовитися з ними неможливо: їм не потрібні люди, їм потрібна лише випалена земля.
Село Долгенько (Ізюмський район) – те, що від нього залишилося. Документальні кадри від волонтерів
Джерело - сторінка Геннадія Лисенка у фейсбуці (4 грудня 2022)
Сергієнко С. С. Внесок Луганського національного аграрного університету в історичні дослідження війни на Сході України // Актуальні проблеми історії, філософії та права у дослідженнях молодих учених: збірник тез. Київ: Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України», 2021. С. 163-166.
С.С. Сергієнко
ВНЕСОК ЛУГАНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ В ІСТОРИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІЙНИ НА СХОДІ УКРАЇНИ
Історичні дослідження агресії проти України починаючи з 2014 року передбачають не тільки аналіз свідчень очевидців, а й врахування оптики сприйняття історичних подій. Ці дослідження, які проводилися в Луганському національному аграрному університеті, включають аналіз реакції на воєнну та ідеологічну агресію проти України серед різних груп населення з врахуванням оптики сприйняття очевидцями, що дозволило глибше зрозуміти, як мешканці Сходу України опиралися агресії.
Ключові слова: Донецька область, АТО, дискримінація, протестанти
THE CONTRIBUTION OF LUHANSK NATIONAL AGRARIAN UNIVERSITY TO THE HISTORICAL RESEARCH OF THE WAR IN EASTERN UKRAINE
Historical research of aggression against Ukraine since 2014 involves not only the analysis of eyewitness accounts, but also taking into account the optics of perception of historical events. These studies, conducted at Luhansk National Agrarian University, include an analysis of the response to military and ideological aggression against Ukraine among various sections of the population, taking into account the optics of eyewitness perception, which gave a deeper understanding of how residents of eastern Ukraine resisted aggression.
Воєнна агресія на Сході України у 2014 році спричинила переміщення Луганського національного аграрного університету (ЛугНАУ) до Харкова. З 2019 року структурні підрозділи ЛугНАУ розташувалися в містах Луганської й Донецької області: у Старобільську, Слов'янську і Костянтинівці. Значна частина викладачів ЛугНАУ – вимушені переселенці, а багато студентів прибули з прифронтової зони або з непідконтрольної території. Іншими словами, багато викладачів і студентів – самі є очевидцями подій, які вимагають осмислення з позиції історичної науки. Воєнна агресія проти України змусила по-новому поглянути на історію України в цілому. Нові традиції викладання курсу «Історія України» в ЛугНАУ заклала д.іст.н., професор Ольга Борисова. У 2015 році вона ініціювала запрошення до університету д.філос.н. Костянтина Кислюка і д.філос.н. Миколая Карпіцького, який у цей час проводив польові дослідження в зоні АТО на тему «Церква і війна» під час стажування в Інституті філософії ім. Г.С. Сковороди. Це дозволило створити в ЛугНАУ науково-дослідну групу за темою «Громадська протидія політичним переслідуванням і терористичній та ідеологічний агресії у зоні АТО». Дослідження тривало у співпраці з міжнародним фондом «Mission Eurasia». Всі матеріали дослідження регулярно розміщуються в інтернет-архіві «Україна після 2014 року» [1]. Так склався науковий гурток, який мав на меті встановити історичні факти й подолати упередженість політичних і соціологічних оцінок, які часто характерні для дослідників.
Аналізуючи соціально-політичну ситуацію на Сході України М. Карпіцький критикує думку про те, що жителі Донецької та Луганської областей не такі патріотичні, як жителі інших районів України. Він вважає, що немає жодного конфлікту між мешканцями Сходу і Заходу України, однак є конфлікт між різними політичними дискурсами, які нав'язують місцеві фінансово-політичні групи. Щоб це підтвердити, він досліджував, як самі жителі регіонів, які постраждали від війни, пережили воєнну агресію і як вони зараз реагують на агресію ідеологічну. Він пропонує враховувати при дослідженні два головні чинники, які визначають сприйняття історичних подій – це оптика сприйняття історичної події й картина світу, яка визначає контекст сприйняття цієї події. З урахуванням оптики сприйняття подій можна пояснити, чому по-різному сприймається значення і масштаб події або спотворюється його зміст в залежності від просторової або часової дистанції.
Наприклад, зараз багатьом людям в Україні видається, ніби навесні 2014 року серед жителів Донецька переважали проросійські настрої. Насправді в той час масові маніфестації за єдність України були набагато більш численними, ніж проросійські мітинги. Вони також відрізнялися і за складом, і за настроєм. Якщо на проросійські мітинги збиралися агресивні люди певного типу, то учасники проукраїнських маніфестацій були різними і більш доброзичливими. Це відзначають очевидці, наприклад, відомий євангельський пастор і волонтер Сергій Косяк [2, с. 13-33].
Інший приклад. У різних містах, які були захоплені проросійськими бойовиками, події 2014 року сприймалися по-різному. Наприклад, в Старобільську про захоплення міста жителі могли дізнатися лише за прапором над адміністрацією. 7 травня 2014 року за підтримки воєнізованого загону О. Мозгового місцеві провокатори встановили на будівлі адміністрації прапор так званої ЛНР. Працівники адміністрації продовжували ходити на роботу, як ніби нічого не сталося. 13 травня 2014 року група місцевих жителів також безперешкодно зняла прапор незадовго до приходу українських військових. Місцева міліція в ці події не втручалася. Тому тут жителі могли не знати про трагічні події в інших містах. В Авдіївці навпаки, жителі відчули тяжкість війни після звільнення міста. Під час окупації три десятки проросійських бойовиків, які влаштувалися в адміністративній будівлі, не могли суттєво вплинути на життя міста. Однак після їх втечі місто опинилося на передовій і постійно страждало від обстрілів під час битви за Донецький аеропорт. У цей період в місті була відключена електрика і водопостачання, багато будинків було зруйновано. Відповідно в оптиці сприйняття жителів Авдіївки всі трагічні події асоціювалися з приходом українських військових. Ситуація ускладнювалася тим, що українські ЗМІ там були витіснені російськими, і жителі мали туманні уявлення про те, що відбувається в Україні. Зовсім по-іншому ситуація виглядала для жителів Слов'янська, який проросійські бойовики захопили 12 квітня 2014 року і поставили під повний контроль. Вони часто вели обстріл українських позицій з території житлових кварталів, провокуючи вогонь у відповідь. Також вони насильно примушували місцевих жителів копати окопи, вибірково арештовували й катували місцевих жителів, навіть розстрілювали, як це сталося з чотирма членами церкви «Преображення Господнє», які були викрадені відразу на виході з Храму у свято П'ятдесятниці. Отже у жителів Слов'янська склалося інше сприйняття війни.
Оптика сприйняття впливала на формування переконань і світоглядної позиції. Наприклад, до 2014 року між євангельськими п'ятдесятницькими церквами України та Росії не було жодних розбіжностей, проте після початку воєнної агресії між ними стався не тільки розкол щодо оцінки політичних подій, а й богословський розкол. З позиції російських п'ятдесятників церква має утримуватися від політичних оцінок подій на Сході України. Голова п'ятдесятницького Російського об'єднаного Союзу християн віри євангельської Сергій Ряховський цю позицію поєднує з особистим толерантним ставленням до влади в Росії, відмовляючись від будь-якої політичної критики. Однак старший єпископ Церкви християн віри євангельської України Михайло Паночко, засуджує цю позицію російських одновірців саме з релігійної позиції як виправдання гріха брехні, демонструючи ставлення до цього питання більшості українських протестантів. Отже, світоглядний розкол стався між одновірцями, які мали різну оптику сприйняття історичних подій.
У 2019 році в дослідженні, яке проводив Миколай Карпіцький, взяв участь доктор наук, ад'юнкт Інституту журналістики та соціальної комунікації Вроцлавського університету Енжей Моравецький. У співпраці вчені досліджували, які трансформації свідомості людей викликала війна. Особливо значущим для дослідження стали свідоцтва пасторів церкви «Добра звістка» в Слов'янську, яка стала найважливішим волонтерським центром на Донбасі. Пастор Сергій Демидович розповів, що він, як і багато представників його церкви, займав позицію пацифіста, однак війна спонукала змінити цю позицію. Він і його церква визначилися у тому, що будуть допомагати захищати країну і благословля ти тих, хто захищає її у лавах армії [3, с. 157].
Трансформація позиції євангельських християн відбувалася в контексті протестантської етики, яка орієнтована на релігійне служіння в зовнішній світській сфері. Для розуміння специфіки цієї трансформації важливо було її порівняти з аналогічними процесами серед представників інших релігій, зокрема, вайшавів – однієї з течій індуїзму. Найбільші громади вайшнавів на Донбасі – в Донецьку, Маріуполі та Краматорську. Їх дослідження проводилося спільно з науковим співробітником Інституту сходознавства Юлією Філь. Як показали дослідження, вайшнавські громади, як і християнські, беруть участь у допомозі постраждалим від війни, однак на офіційному рівні вважають за краще утримуватися від політичних оцінок, хоча на індивідуальному рівні вони не можуть залишатися неупередженими [4, с. 65-66].
Отже, врахування оптики сприйняття у процесі аналізу свідчень очевидців подій в історичних дослідженнях, які проводилися в ЛугНАУ, дозволило глибше зрозуміти те, як мешканці Сходу України ставилися до воєнної та ідеологічної агресії проти України.
2. Косяк С.Н. Донбасс, которого ты не знал. Дневник священника. Книга первая. К.: Издатель Заславский А.Ю., 2018. 288 с.
3. Моравецький Єнжей, Карпіцький М.М. Зміна соціальної позиції євангельських християн Слов'янська під час війни на Сході України // Збірник матеріалів Звітної наук.-практ. конф. Луганського національного аграрного університету (26 лют. 2020 р.). Харків: ФОП Бровін О. В., 2020. С. 157-159.
4. Філь Ю.С. Міжнародне товариство свідомості Кришни (ISKCON) в період війни на Донбасі (2014 – 2019) // Релігійна свобода. 2020. № 25. С. 52-68.
Миколай Карпіцький. Добрий день! Чи можу запитати в панів, чи довідалися вони про щось нове тут, на Донбасі, що не до кінця було зрозуміло в їхніх країнах про Україну?
Пьотр Кашувара: Побачити на власні очі те, що діється тут, неможливо описати жодними словами, жодними фотографіями, навіть розмовами з людьми, хоча б щоб мати досвід тих сирен, які чуємо зараз. Можна про це розповідати, писати, але то ніколи не тим самим, коли відчуєш це на власній шкурі. Коли треба кілька разів протягом ночі пробудитися і вирішити, чи йдемо цього разу до сховища, чи не йдемо до сховища, чи ми, правду кажучи, ризикуємо і граємо в російську рулетку, чи впаде на наш будинок сьогодні, чи не впаде. Це шокує. Можна було би в певний спосіб передбачити, що тут маємо аеродром, тут якийсь об’єкт гуманітарний і ті ракети теоретично мають падати там і якщо перебуваємо далеко від тих об’єктів, то маємо нібито бути в безпеці. Але загалом так не є. Ракети влучають в цивільні будинки, на школи. Адже відомо, що в тих школах і шпиталях перебувають солдати. Це також шокує. Але часто ті ракети мажуть, не попадають в ті об’єкти з солдатами, а влучають в цивільні будинки, на мирних людей. Наприклад, вчора ми були в Нью-Йорку і одна жінка загинула, коли вийшла зі свого дому за водою і вже ніколи не повернулася додому. Шокуючим, напевно, є те, як та війна взагалі виглядає – нема такого, що вона є всюди, так як ми читаємо в книжках, чи бачимо в фільмах про ІІ Світову війну. Де так виглядає, що ті ракети падають всюди, що всюди битви і солдати. Насправді все не так. Тут триває нормальне життя. Люди їздять на велосипедах, збирають хмиз, щоб обігріватися зимою, ходять в магазини, живуть в своїх будинках, навіть зустрічаються. І навіть тут, в Краматорську, в, можна сказати прифронтовому місці, працюють сауни, працюють ресторани, магазини. Очевидно, не є їх так багато, як було перед війною, бо це було 2000-не місто, але, однак, життя якимось чином триває, ходять автобуси. Вчора були ми в Торецьку і нормально ходив громадський транспорт. І то було таким шокуючим, бо всі говорять, що до Торецька не можна в’їхати, бо там небезпечно і постійні обстріли, а виявляється, що їздять маршрутки, їздять якісь автобуси, що можна туди приїхати так чи інакше. І не зважаючи на обстріли, було там багато людей, багато відкритих магазинів, навіть досить добре обладнаних, але проблема в тому, що немає грошей. І це є щось шокуюче, бо та війна не є такою, якою ми собі можемо її уявити в фільмах. З одного боку така, що лякає, бо щохвилі на тебе може впасти ракета, але з іншого боку бачимо, що, крім тих сирен, що виють дуже часто, люди стараються тут жити, як можуть. Шокуючим є також те, що деякі українці, російськомовні українці, вважають, що то українська армія стріляє сама до себе. Так неможливо це потрактувати, але коли я починаю їм говорити, але де та ракета впала? І та пані, з якою розмовляв, каже – «впала на українську армію», тоді час на наступне питання: «Це як? Українці стріляють у власних солдатів? І тоді з’являється така хвиля, видно на обличчі, таку збентеженість, що щось в цій ситуації не так і те, що говорять по телебаченню, та пропаганда, яка все одно доходить до людей, не є до кінця правдою. Тому, ось такі шокуючі речі можу розказати.
Пьотр Кашувара: Бредлі, чи не міг би ти сказати, що є шокуючим для тебе, що є новим для тебе тут, на Донбасі, коли ти прибув сюди вперше?
Бредлі Вуді: Як ми можемо чути на тлі – там сирени. Здається, це вже загальна мова в цьому регіоні. Зараз, що шокувало мене, коли ми їздили навколо різними містами і селами, це ментальність деяких людей, які все ще підтримують цю ідею, що Україна бомбардує Україну. І коли ми як журналісти з’являємося, вони намагаються триматися на віддалі, бо вірять, що коли приходять журналісти, вони будуть розбомблені українською армією, що є просто божевіллям. Ми маємо приклад, коли солдати дислокуються в будинку тут, в Слов’янську, і росіяни пускають ракету в будинок, то вони чомусь вірять, що українці якимось чином бомблять своїх власних солдаті. Це суперечить логіці. В цьому немає жодного сенсу. Мені здається, це реальне свідчення російської пропаганди, їхніх медіа, їхньої «довгої руки», путінської тоталітарної диктатури. Дуже дивно.
Пьотр Кашувара: Чи ти сподівався побачити таку війну? Як ти бачив війну до того, як приїхав в Україну? Як ти уявляв війну в Україні і який твій досвід зараз?
Бредлі Вуді: Те, що я чув в медіа в Великій Британії , було досить прямолінійним, все було зрозуміло – російська пропаганда не мала нічого спільного з правдою і це було зрозуміло навіть на західному телебаченні, було нонсенсом, що Україна бомбардує Україну. Тепер я вже знаю, що це безглуздо, Russia Today… Всеосяжне враження, яке я отримав, коли сюди приїхав – це реальна сила і стійкість людей України і як ця війна об’єднана людей на противагу тому, що кожен розсіюється і йде своєю дорогою, люди об’єдналися з усього світу. І, очевидно, як результат цієї війни – Путіна і Росію зараз засуджує світ. Я не міг зрозуміти всю картину, навіть коли був у Лондоні, але нічого не могло підготувати мене до речей, з якими я зіткнуся тут. Я зараз тут, в цій країні з початку війни. Деякі труднощі, деякі виклики… Не думаю, що може бути якась підготовка до цього, це справа навчання, оскільки це довго триває, зрозуміти картину і освоїтися на місці.
Пьотр Кашувара: і навіть зараз ми чуємо сирени. І ми також чули обстріли хвилину тому. Чуємо вибухи, чуємо сирени. Ми разом, тому справимося!
Миколай Карпіцький – філософ та громадський діяч із Томська. Виступав проти воєн у Чечні. І проти комуністичної ідеології. Захищав «Бхагавад-гіту» у суді – пам'ятаєте той резонансний суд над книгою? З 2015 року Миколай Карпіцький мешкає в Україні. Останні три роки – у Слов'янську, на околиці якого три роки тому купив маленький будинок. З 24 лютого 2022 року веде «Хроніку народної війни». Її фрагменти разом із оповіданням Миколая Карпіцького — у проекті «Очевидці».
Фото з особистого архіву Микола Карпіцького
24 лютого 2022 року. Україна. Перший день війни. Мій перший пост після початку війни. Тут у Фейсбуці 9 лютого я писав, що в Росії достатньо сил, щоб завдати першого нищівного удару по Україні і зруйнувати значну частину економіки та військового потенціалу, проте в України достатньо сил, щоб впоратися з вторгненням. Так от, тепер я вважаю, що й перший нищівний удар не вийде…»
— 24 лютого перебував у Києві, прокидаюся у вікно: гуде сирень. днів війни стало зрозуміло, що бліцкриг не вийшов і пішла друга фаза страшної кровопролитної війни, яка неминуче обернеться винищенням мирного населення.
«27 лютого 2022 року. Україна. Четвертий день війни. Весняний бездоріжжя. Величезні втрати російської техніки пояснюються ще й тим, що наступати полями зараз неможливо — аномальне тепло, техніка просто потоне в багнюці. Доводиться їхати трасами, потрапляючи в засідки. Українська армія витримала перший удар, і тепер ініціатива повільно починає переходити до неї…».
— Коли почався наступ, почала складатися картина світу. Перші три дні росіяни хотіли хірургічно усунути владу. Ще не було цілеспрямованих бомбардувань житлових кварталів… А коли довелося вивозити біженців із Сєвєродонецька, Рубіжного, Ізюму та Лисичанська, то стало зрозуміло, що автобуси з біженцями обстрілюють навмисно. Тоді став зрозумілим характер війни. Війни бувають цивілізованими та на знищення. Зрозуміло, що війна у Чечні, війна у Сирії були нецивілізованими. Там знищувалися міста. Але тут була надія, що це вторгнення має суто політичний характер. Що вони блокуватимуть міста, військові частини, але спрямованого знищення населення не буде. Така надія у мене була три дні... Зараз люди загалом зрозуміли, з ким мають справу. Зрозуміли, що то війна на знищення. Навіть ті, хто раніше підтримували сепаратистів, із жахом спостерігають те, що відбувається.
«1 березня 2022 року. Україна. Шостий день війни. Ситуацію можна уявити так, якби здоровенний бугай напав на підлітка, а той, хай і сильно побитий, але встояв. Бугай зрозумів, що з наскоку не перемогти, і тепер, оцінивши ситуацію, збирається силами знову напасти. І ось тут виявляється, що цей бугай насправді берсерк, і болю не відчуває, і розуміти не здатний. Якби йшлося про звичайного диктатора, хай садиста і мерзотника, але прагматичного, то після завдання суттєвих втрат армії вторгнення з ним можна було б домовлятися про мир. Але ми маємо справу з Путіним, який виходить із цілісної картини світу, в якій усе перевертається – зло сприймається як добро, а добро як зло. Це такий світогляд, для якого я не знаю наукової назви, але в християнстві це називається сатанізмом...»
— Я залишився у Слов'янську, щоби описувати ситуацію зсередини. Я намагаюся писати не так про події, бо про події все пишуть. Я намагаюся пояснити їхній контекст. І писати про досвід людей. Як це переживати, як до цього ставитись. Коли ти залучений до подій, у тебе прокидається особлива історична інтуїція, що дозволяє відчувати, що реально, а що неможливо… Я вирішив залишитись у Слов'янську, щоб мати можливість відчувати, як відбуваються події. Ось зараз, під час нашої розмови, бабахає.
«14 березня 2022. Україна на дев'ятнадцятий день війни. жінці - 82 роки. Нагодували, розташували і наступного ранку відвезли на евакуаційні потяги. бомбосховища, тому зв'язок з нею переривався. Лекцію я присвятив темі брехні, у тому числі й тій, що призвела до війни.
— Живу серед українців, я перебуваю в емоційному зв'язку з ними. Ходжу вулицями, ходжу на збори. Тут є протестантська церква, яка займається вивізом біженців. Я зустрічаюся з ними, дивлюся на їхні настрої. Звісно, у Києві початок війни був шоком, люди не могли зрозуміти та змиритися з реальністю. Їм знадобився якийсь час. І деякі реакції були наївними та дивними. Могли цілими днями сидіти у метро. Але ясно, що якщо війна надовго, ти не сидітимеш весь час у метро. Тобі доведеться звикати і жити звичайним життям. Незважаючи на бомбардування та ракети. Коли приїхав до Слов'янська, то виявив, що люди тут уже звичні. Вони вже бачили війну і ставилися спокійно. Прагматично.
«24 березня 2022 року. Україна. Двадцять дев'ятий день війни. Коли почалася війна — світ звалився. Сталося невідворотне. Це ніби астероїд врізався в землю, і відразу весь звичний світ зник разом із повсякденним спілкуванням, роботою, проблемами та маленькими радощами. Попереду лише порожнеча. Через деякий час новий шок. Виявляється, що це не просто порожнеча, а руйнування, страждання та смерть. Адже окупанти воюють не лише з армією…».
— Щодо медикаментів, то купити прості ліки можна, але вони не в кожній аптеці є. Постійно чогось вистачає. У магазинах скоротився асортимент разів на три. Але все потрібне є. На ринку кількість людей скоротилася раз на 5-10, але люди є і торгують. Окрім того, працюють різні гуманітарні місії. Привозять допомогу. Проблема є у комунальних службах. Оскільки водозабір — у селищі Маяк, яке на Північному Дінці, де наступають росіяни, то його відремонтувати неможливо. Місто вже другий тиждень без води. У когось є колодязі, десь воду підвозять. Але можливості вільно користуватися водою наразі немає. Що стосується електрики, то перебивають високовольтні дроти та їх доводиться ремонтувати. Іноді день чи два перебуваєш без світла. Найскладніше — невідомість, бо немає інтернету, немає зв'язку і не знаєш, яка загрожує небезпека.
«29 березня 2022 року. Україна. Тридцять четвертий день війни. Московське царство, та був і Російська імперія постійно вели загарбницькі війни, обгрунтовуючи це надцінною ідеєю збирання земель. Цю ідею нам насаджували в школі, і багато хто досі приймає її за умовчанням. Суть цієї ідеї у запереченні цінності самостійного життя людей поза Росією. У історії найчастіше зустрічалися імперії, диктатури, тиранії, які, як і Росія, вели завойовницькі війни. Звичайно, це зло, але зло соціальне, людське, але ще не релігійне і не метафізичне. Коли 1999 року у Росії стався військово-чекістський переворот, ідеологія збирання земель мутувала. Якщо раніше самостійне життя народів знецінювалося, але злом не вважалося, то зараз весь світ, що чинить опір включенню до сфери впливу Росії, сприймається як ворожий і підлягає знищенню ... ».
- Я намагаюся оцінити небезпеку. І оцінюю так: ракетні удари я просто ігнорую, на сирени взагалі не звертаю уваги. У мене на подвір'ї є підвал, але він не обладнаний. Сидіти там взагалі не варіант. Імовірність потрапити під ракетний удар – це як під машину потрапити у місті з великим рухом. Від цього не вбережешся.
«6 квітня 2022 року. Україна. Сорок другий день війни. Настав час, коли канонада почала мене заспокоювати. Я вже розрізняю на слух, коли наші б'ють окупантів. Зважаючи на те, як було чути вчора, бої на шляху до Слов'янська відчайдушні ... ».
— Перемога України у війні залежить від західної зброї. Радянська зброя, яка була, вже, на жаль, закінчилася. Перші перемоги українців були зумовлені тим, що тоді ще вистачало зброї. Тепер воно витрачено. А ось російські запаси не обмежені... Якщо буде ленд-ліз, то все необхідне тут є. Українська армія мобілізована, вона перевершує російську, вона не оточена. І кидати солдатів як гарматне м'ясо ніхто не стане. У разі захоплення Росією всієї України вся ця армія пішла б у партизани. Звичайно, Росія програла б, але для України величезною ціною. Якщо прийде зброя, то не треба було платити таку ціну.
«28 травня 2022 року. Україна. 94-й день війни. Вчора не було світла, писав, допоки не сіла батарея ноутбука, сьогодні завершив роботу. Тому перша частина належить до вчорашнього дня. Цього тижня остаточно відключили від газу Донецьку область. З ранку дали воду, тож можна було сходити в душ. Перовий час дивно почуваєшся в душі під час обстрілів або реву сирени, але потім стає байдуже. Світла немає досі. Пишу, доки не закінчиться заряд акумулятора. Проїхався містом. Людей мало, магазини без світла не працюють. Я люблю велосипедом їхати за місто, там найкрасивіші місця, не можна їх віддавати оркам. Але зараз туди їхати не можна, там воюють. Бабахає постійно. Зварив картоплю на багатті на подвір'ї — вперше, досвіду ще немає, але гадаю, звикну... ».
— Я знаю, що в Росії були заклики ходити на мітинги — це те саме, що мітингувати в Радянському Союзі проти афганської війни… Але кожен на своєму місці може саботувати антиконституційні рішення. І другий момент. Без чіткої ідеї, чого досягати, мети не досягти. Така ідея ще не сформульована. Заміна поганого президента на хорошого нічого не змінить. Потрібна ідея деімперизації. Відмова від імперської форми управління. Цю ідею треба донести. Це цілком можливо та реально.
Фільм «Темна Весна» змонтований з архівних матеріалів, відзнятих режисером Дмитром Січнем.
Фільм це історичні свідчення мешканців населених пунктів Коростенського району Житомирської області, які постраждали внаслідок бойових дій навесні цього року, деякі свідки подій перебували під російською окупацією.
Розмова з українською поетесою, співробітницею відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН Украіни, вченим Оксаною Горкушою 19.05.2022.
Короткий конспект розмови, який вона зробила:
«Миколай Карпіцький - філософ, що ще з часу Чеченської війни намагається протистояти кремлівському левіафану у філософський спосіб. Емігрувавши в Україну після Революції Гідності він поставив собі завдання бути там, де кордон між людським та нелюдським, цивілізованим та звірячим, гуманістичним та некрофільним. Перебування на межі між такими антагоністичними моделями світоустрою/світорозуміння дає змогу філософу завжди мати адекватні критерії розрізнення добра/зла, любові/ненависті, життя/смерті як різновекторних аксіологічних настанов, що формують взаємовиключні онтологічні локуси. На переконання Миколая Карпіцького, рашизм - маніхейський некрофільний культ. Завдання українців з їхньою культурно-ментальною системою світорозуміння, в основі якої знаходиться цінність життя та любові, здолати цю нелюдську, спраглу до смерті та керовану ненавистю, кремлівську орду.
Філософ свідомо обрав місцем свого проживання Слов'янськ, що зараз інтенсивно обстрілюється рашистами, які вдерлись в Україну і намагаються загарбати якомога більше українських територій, винищуючи на своєму шляху усе, що має ознаки культури, цивілізованості, людяності. Винищуючи українців. Але це не нова поведінка рашистів. Так вони вже діяли в Чечні, Грузії, Сирії. Україна та українці постали перед необхідністю аби вижити - зберегти свої цінності та силою зупинити кремлівську наволоч.
Також згадали про Азовсталь. Кремлівські пропагандисти зараз будуть плюндрувати українських Героїів. Адже це і є їхня стратегія із підміни дійсності ними змонтованим симулякром - спаплюжити і перебрехати Подію, щоб знищити цінності, які надихають вільну особистість до творчої і гідної поведінки, зламати свідомість і перетворити на рабів мешканців території, яку вони загарбують».
Бог, війна і моральний релятивізм. Туласі Валабга, Іван Антоненко, Миколай Карпіцький, Юлія Філь. 21.10.2024
Міжнародне товариство Свідомості Крішни перед сучасними викликами Російсько-української війни. Людмила Филипович, Оксана Горкуша, Мукунда Харі дас (Михайло Ташков), Юлія Філь, Миколай Карпіцький. 02.07.2024
Дослідження розколу війною. Соцопитування відносин між українськими та російськими кришнаїтами. Юлія Філь – Мукунда Харі дас (Михайло Ташков). 01.06.2024
Невігластво. Юлія Філь – Миколай Карпіцький. Перша бесіда із циклу «Війна з погляду вайшнавізму». 25.03.2022
Хибне Его. Юлія Філь – Миколай Карпіцький. Друга бесіда із циклу розмов «Війна з погляду вайшнавізму». 7.05.2022
Третя розмова із циклу «Війна з погляду вайшнавізму». Тема «Занепад дгарми». Юлія Філь – Микола Карпіцький. 22.05.2022.
