Юлія Філь, кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник Інституту сходознавства імені Агатангела Кримського НАН України.
Скорочений варіант цієї статті розміщено:
Радіо Свобода. 22.09.2023 URL: https://www.radiosvoboda.org/a/chomu-taka-reaktsiya-na-konflikt-iz-polshcheyu/32605253.html
Ситуація між Україною і Польщею обурила українців. Та найцікавіше те, що одні обурилися діями Польщі, а інші — українського уряду, а така поляризація вже сама в собі є феноменом, який потребує аналізу. Оцінку економічної, політичної, чи дипломатичної складової проблеми залишимо професіоналам. Ми ж можемо аналізувати лише реакцію нашого суспільства на цю геть непересічну зовнішньополітичну подію в житті нашої держави, яка, безумовно, вплине і на її внутрішнє життя.
Так, Польща ввела ембарго на ввіз українського зерна й частина українців обурилася. Та перш ніж давати оцінку польському уряду, чи спитали ми себе, чому так сталося, що зерно, яке мало транзитом потрапляти до країн Африки, які так його потребують, чомусь не потрапило до пункту призначення і значною мірою осіло на польських ринках, завдаючи шкоду місцевим фермерам. Тож наше суспільство не знає, чому так сталося, і про це нам би мали повідомити правоохоронні органи, компетентні розібратися в ситуації та притягти до відповідальності винних. У Польщі могли бути підстави встановлювати ембарго, а могло й не бути, ми цього не знаємо. Якщо Польща встановила факт контрабанди, ми мусимо дякувати їй за це, бо ми, як ніхто, зацікавлені в ефективній боротьбі з корупційними схемами на кордоні, бо ніби то ж боремося за нову, вільну від хабарництва державу. Україна мала б покарати винних у суді, розв'язати ситуацію, а поки цього не сталося — Польща має повне право захищати свої національні інтереси. Ми виносимо оцінки стосовно того, чого не знаємо, одразу виникають сумніви в їх об'єктивності.
Оскільки в України поки й досі немає інших, крім моральних, аргументів на міжнародній арені на кшталт “агресор має бути покараний, міжнародне право має бути дотриманим тощо” — то не треба забувати, що наше зерно — це один із цих моральних аргументів. Україна не просто продає зерно, щоб заробити гроші. Україна спасає від голоду країни Африки. Хіба не до цього аргументу Україна апелює, просячи допомоги у світу? І якщо хтось і досі вважає це твердження є перебільшенням, то слід нагадати, що в країнах, де переважну більшість доходу люди витрачають на їжу, ціна на хліб справді має значення. Питання не в тому, що на них хліба у світі не вистачить, а в тому, за яку ціну вони його куплять. А український хліб завжди був найдешевшою опцією. Ми звинувачуємо деякі країни Західної Європи в business as usual з росією, а самі намагаємося вести business as usual нашим зерном на польському ринку. Пахне лицемірством.
Обурення українців діями Польщі зрозуміле і природне. Воно витікає з психологічних законів. Ненависть, яка переповнює сьогодні кожного українця — це явище стихійне, яке не можна оцінювати, так само як не можна оцінювати виверження вулкана чи торнадо. Українці мають на неї право й вона сама в собі не є проблемою, а стає нею опосередковано — або коли проєктується на об’єкт, далекий він причини ненависті, або коли нею користуються з політичною метою.
Усі ненавидять путіна лютою ненавистю, але якщо до цього часу жодна спецслужба світу не дісталася його лігва, то годі й нам, простим людям. А якщо об’єкт ненависті недосяжний, вмикається психологічний закон переносу ненависті на того, до кого можна дотягнутися. Ситуація з Польщею одразу створила новий близький і такий зручний символ ненависті для українців, куди вони спрямували свою лють, яка мала б бути призначена агресорові. А найгірше те, що закону переносу абсолютно байдуже на об’єкт, тому якщо ззовні його не буде, обов’язково знайдеться всередині – наприклад, співгромадяни, що мають відмінну думку.
Українською ненавистю також скористалися в політичних цілях, ніхто не знає свідомо чи несвідомо. Обурення українців на дії Польщі — це природна людська реакція, а Президент Зеленський — не професійний політик, а така ж людина, як усі. Можливо, він також стихійно зреагував, як пересічна людина. Та біда не в цьому, а в тому, що при Президентові мали б бути професійні дипломати та радники, обов’язком яких є пояснити хоча б принцип «бритви Окама» про те, що не треба примножувати сутності, а в цьому конкретному випадку — не треба примножувати ворогів там, де цього можна уникнути. Тож, з погляду пересічної людини, така реакція Президента зрозуміла, але це не означає, що вона допустима для Голови держави. У чомусь Президент справляється якнайкраще, а в чомусь катастрофічно помиляється. Ми не можемо вдаватися до морального релятивізму, виправдовуючи помилки людини її успіхами й навпаки — нівелюючи успіхи її помилками. Цього разу — це промах, який ще довго доведеться виправляти. А найгірше, що так чи інакше такі політичні рішення мають тенденцію спускатися “в народ” і впливати на міжлюдські взаємини між поляками й українцями. Скільки-скільки там мільйонів українців в Польщі? Україна – демократична держава, де Президента сприймають як людину, а не вождя чи національного лідера, тому українське суспільство обов’язково дасть йому оцінку на найближчих виборах.
