Джерело: PostPravda.info. 14.05.2025.
Завдяки інформаційним технологіям сформувався глобальний простір комунікації. Нині світ перебуває в перехідному стані на шляху до нового інформаційного суспільства, в якому конфлікти за владу над територіями мають утратити сенс. Саме в цей перехідний період починається повстання архаїки проти сучасності. Війна проти України – це другий фронт великої війни проти сучасної цивілізації. Перший фронт відкрив міжнародний тероризм, що почався з нападу на США 11 вересня 2001 року. Ця війна поставила перед нами питання: «Чому так багато людей обирають зло?» Чи випадковим є те, що встановлення диктатури в Росії, активізація міжнародного тероризму й перетворення інтернету на елемент повсякденного життя відбуваються в один і той самий історичний період?
Чим викликано повстання архаїки?
Будь-які перехідні історичні періоди супроводжуються соціальними потрясіннями. Це пов’язано з тим, що багато людей не встигають адаптуватися до змін і починають боротьбу за відновлення архаїчних форм життя. Приклад, який безпосередньо стосується мене, – революція в Ірані 1979 року, що призвела до встановлення тоталітарного імперіалізму. А стосується він мене тому, що сьогодні вночі знову неподалік від мене вдарили дрони «Герань», створені за іранською технологією. Зараз у перехідний стан залучено не окремий регіон, а весь світ, і тому існує загроза переростання локальних війн у Третю світову війну.
Перехід до інформаційного суспільства пов’язаний із виникненням глобального простору комунікації, в якому державні кордони й мовні відмінності перестали бути перепоною для спілкування. Змінюється психотип людини. Сучасні діти ніколи не залишаються наодинці – вони постійно перебувають у контакті одне з одним. Ніхто не знає, як це змінить людську природу. Хтось використовує можливості інформаційних технологій для саморозвитку й творчості, а хтось ізолюється в інформаційній бульбашці однодумців, де зароджуються абсурдні й небезпечні міфи.
Ознаки архаїчної та сучасної свідомості
Повстання архаїки охоплює як архаїчні диктатури, так і сучасні демократії. Ознакою сучасної цивілізованості є пріоритет цінності особистості над суспільством. Сучасне суспільство відрізняється від архаїчного тим, що права людини лежать в основі правової системи, а повага до самоідентифікації особистості – в основі моралі. Моральне ставлення до людини визначається її індивідуальністю, а не національністю, соціальним статусом чи належністю до того чи іншого співтовариства.
Ознака архаїчного світогляду – пріоритет колективістського над особистісним. Це виявляється у запереченні права на самоідентифікацію: людина не має права самостійно визначати свою релігійну, національну, соціальну чи гендерну належність – за неї це має вирішувати колектив, клан, стан, суспільство або держава. Навіть вибір, кого кохати, у патріархальному суспільстві здійснювали не самі люди, а їхні батьки.
Уявімо патріархальне життя села. Там століттями майже нічого не змінювалося: нашестя, зміна влад, революції проходили осторонь. Проте від усюдисущого Інтернету не сховатися, і через нього в це замкнене середовище проникає великий світ – із чужим і неприйнятним ставленням до традицій, релігії, виховання, сексуальності. На жах старших, усі ці чужі звичаї переймають їхні діти. Найпоширеніша реакція – прострація, прагнення не помічати змін. Проте завжди знаходяться ті, хто приєднується до радикальних і терористичних рухів, вважаючи сучасний світ втіленням зла, а будь-які злочини проти нього – добром. Так виникли ІДІЛ, ХАМАС, «Аль-Каїда» та інші організації, в яких добро вважається злом, а зло – добром.
Право на самоідентифікацію
Людина має право на самоідентифікацію – зокрема відповідно до архаїчних цінностей. Архаїчна свідомість – це не добре й не зле. Вона – природна. Протиприродним стає її викривлення при зіткненні із сучасністю, коли виникає ненависть і сприйняття навколишнього світу як зла. Ісламський екстремізм – це вже не архаїка: він не має нічого спільного з традиційним ісламом. Це нове явище, що виникло внаслідок конфлікту між архаїкою і сучасністю.
Проте було б серйозною помилкою ділити людей на «архаїчних» і «сучасних». Одна й та сама людина може в одних аспектах керуватися архаїчними цінностями, а в інших – бути цілком сучасною. Так, Ілон Маск, будучи сучасним у науковому й технічному вимірі, виявився вкрай архаїчним у повсякденному житті – він не зміг прийняти гендерну ідентичність своєї доньки, і це архаїчне світосприйняття вплинуло на його політичну позицію.
Втім, я зовсім не маю на меті сказати, що сучасні погляди «кращі» за архаїчні. Я загалом проти оцінок такого роду. І архаїчні, і сучасні переконання людини однаково заслуговують на повагу. Неприйнятними стають лише ті з них, що завдають шкоди іншим людям. Саме тому головною ознакою сучасної держави є правова система, яка захищає права й ідентичність кожної людини – зокрема й право відстоювати як архаїчні, так і сучасні цінності.
Страх перед сучасністю та заперечення реальності
Конфлікт між архаїкою і сучасністю постійно виникає й долається з кожною зміною поколінь. Це природний стан людської історії. Проблема не в самому конфлікті, а в тому, що страх перед сучасністю породжує нові явища, які трансформують архаїчну свідомість у небезпечну форму. Цей страх перероджується в ненависть і призводить до того, що консервативні люди, які раніше керувалися традиційними цінностями, раптом починають підтримувати зло.
Однією з умов такого переродження є захисна психічна реакція – заперечення реальності. Для цього явища існує спеціальний термін – деніалізм (від англ. denial – заперечення). Деніалізм – це світогляд, що ґрунтується на ірраціональному запереченні реальності, особливо коли вона суперечить переконанням людини. Це включає й заперечення емпірично підтверджених фактів, щодо яких у науковій спільноті існує консенсус. Прикладами деніалізму є заперечення існування вірусів, що спричиняють СНІД і COVID-19, усілякі теорії змови, «нова хронологія» Фоменка, рух антивакцинаторів, товариство пласкої Землі тощо. За стабільних соціальних умов носії таких поглядів сприймаються як маргінали, однак у перехідні періоди їхній вплив різко зростає.
Чому консервативні віряни підтримують цинічних популістів?
Водночас найпарадоксальнішим явищем, що супроводжує повстання архаїки, є союз циніків, охлосу та консерваторів, орієнтованих на традиційні моральні цінності.
Слово «охлос» тут уживається для позначення малоосвічених людей, зосереджених на миттєвих корисливих інтересах і байдужих до питань моралі та політики. Ще донедавна вони не впливали на політичне життя, але, опинившись у глобальному комунікаційному просторі, інстинктивно почали підтримувати популістів, сприймаючи їхній цинізм і егоїзм як норму. Це призвело до того, що епатажна поведінка – брехня, сексуальні скандали – яка раніше могла б знищити політичну кар’єру, нині стала запорукою успіху цинічних популістів.
Чому ж таких політиків підтримують представники консервативної інтелігенції та релігійних конфесій? Ба більше – вони пояснюють цю підтримку відданістю моральним цінностям. Найяскравіше це виявляється в релігійному середовищі. Політичні популісти позиціонують себе як захисники консервативної моралі – а фактично як противники будь-яких змін. Багато віруючих бачать у таких лідерах єдину перепону на шляху моральної деградації суспільства, тож прощають їм особисті моральні падіння і навіть злочини.
Втім, не всі захисники суспільної моралі мають власну етичну позицію, що формується через внутрішнє самовизначення. У релігійному контексті така позиція виникає в процесі особистого богоспілкування. Крім того, релігія своїм авторитетом підтримує ту систему моралі, яка склалася в суспільстві в певний історичний момент. Так, якщо в середньовіччі препарування трупів уважалося аморальним, то християнська мораль засуджувала цю практику; нині ж – ні, бо суспільство змінило своє ставлення.
Оскільки в архаїчних суспільствах переважала патріархальна мораль, саме її часто протиставляють сучасності ті віряни, які не сформували власної внутрішньої етичної позиції. Саме в цьому середовищі виникає підтримка цинічних політиків, яких сприймають як захисників суспільної моралі.
У який момент позиція консервативних вірян перероджується в заперечення сучасного світу?
У 2014 році зазнали краху всі спроби діалогу між консервативними євангельськими християнами Росії та України, хоча до вторгнення Росії до Криму та на схід України вони товаришували й не відчували суттєвих відмінностей між собою. Російські християнські лідери пояснювали свою підтримку Путіна вірністю консервативним цінностям, проте сам факт того, що вони протиставили себе своїм українським одновірцям, свідчить про втрату спільної релігійно-моральної позиції. Простіше кажучи, їхній релігійний консерватизм трансформувався в російський фашизм, який також називають рашизмом.
Водночас багато українських євангельських християн підтримували й досі підтримують Дональда Трампа, що викликає критику з боку інших одновірців. Проте в українській євангельській спільноті це не призвело до розколу, оскільки їхня консервативна свідомість не зазнала тієї трансформації, яка відбулася з їхніми російськими одновірцями.
Подібну закономірність можна спостерігати й в інших конфесіях. У 2011 році я був одним з організаторів Міжрелігійного діалогу, в якому взяли участь представники майже всіх конфесій Томська. Потрібно було переконати людей прийти на зустріч, вислухати іншу точку зору, не нав’язуючи власну. З цим чудово справлялася кришнаїтка, якій люди довіряли, відчуваючи її щирість і прагнення до спілкування. Якось вона сказала, що хоче безпечного світу для своїх дітей, і такий світ можливий лише за наявності спільного для всіх конфесій розуміння моралі.
Проте коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона морально підтримала позицію Путіна й дії російської армії, та категорично відмовилась від діалогу з українцями – навіть з українськими одновірцями. Це призвело до розколу в міжрелігійному діалозі й фактичного перетворення його на замкнену секту.
Згадую, як у довоєнний час, коли ми чудово спілкувалися, вона висловлювалася то проти щеплень, то проти демократії, називаючи її «демон крейзі» (тобто владою божевільних демонів). Я сприймав це як дивакуватість й не надавав значення. Як з’ясувалося, її моральна позиція була лише реакцією на страх перед сучасністю – своєрідним захисним механізмом психіки. З початком повномасштабного вторгнення увімкнувся інший захисний механізм – сліпа віра у вождя. Подібну «дивакуватість» я помічав і в інших учасників Міжрелігійного діалогу, які тепер відмовляються спілкуватися зі своїми українськими одновірцями. Це була не просто дивакуватість, а форма заперечення реальності, яка в умовах некроімперської диктатури трансформувалася у світогляд, настільки далекий від їхньої релігії, що вони втратили здатність до діалогу навіть з одновірцями.
Що спільного між Дональдом Трампом, Нарендрою Моді та Сі Цзіньпіном?
У політиці, і навіть у політичній риториці цих трьох лідерів практично відсутнє поняття прав людини. Тим часом саме орієнтація на цінність особистості та права людини дала змогу Заходу здобути перемогу над Радянським Союзом у холодній війні. Усі троє лідерів оперують категоріями архаїчного імперіалізму.
США та Індія – найбільші демократії світу, і відродження архаїки триватиме доти, доки не підросте нове покоління. Проте Китай, завдяки реформам Дена Сяопіна, трансформувався з тоталітарної імперії на архаїчну імперію. Тож залишається незрозумілим, як довго він зможе перебувати в цьому стані й куди зверне в майбутньому – у бік демократії чи назад до тоталітаризму.
Трамп, Моді й Сі Цзіньпін чудово розуміють одне одного й вважають, що розуміють Путіна, – але помиляються. Хоча Путін і спирається на архаїку, він очолив абсолютно нову політичну систему – некроімперіалізм.
Що таке некроімперіалізм?
Мета архаїчного імперіалізму – власне процвітання за рахунок інших. Тому імперії, які воювали, могли домовлятися про мир, коли розуміли, що війна стає невигідною. Мета тоталітарного імперіалізму – влада заради втілення ідеї, навіть якщо це завдає шкоди самій імперії. З такими режимами досягти миру можливо лише за наявності загрози їхній ідеології та владі.
Мета некроімперіалізму – зробити світ простішим через смерть і руйнування. Будь-які домовленості про мир з ним позбавлені сенсу. Зупинити некроімперіалізм можна лише силою. Саме цього не розуміли західні лідери, коли намагалися інтегрувати Росію в міжнародну економічну та політичну систему. У результаті вони виявилися неготовими до відкритого протистояння з некроімперським режимом, якому самі ж допомогли зміцнитися.
