Джерело: PostPravda.info. 22.05.2025.
Звичайна людина сприймає як зло все, що завдає їй шкоди або суперечить її етичним і релігійним переконанням. На цій підставі дослідники нерідко роблять висновок, що зло – це оціночне поняття, а отже, його треба виключити з об’єктивного аналізу соціальних процесів. Проте з початком війни українці на власному досвіді переконалися, що питання зла – не абстрактне, а екзистенційне: воно пов’язане з їхнім правом на життя.
Проте у спілкуванні зі своїми друзями, родичами й одновірцями в Росії українці почали чути від одних, що ніхто не може знати всієї правди, а вважати повномасштабне вторгнення в Україну злом – це лише суб’єктивна оцінка; від інших – що у війні винні обидві сторони, й не можна звинувачувати лише Росію; а треті відверто називали агресію добром, а спротив українського народу – злом.
Той, хто безпосередньо бачить зло війни, не зможе погодитись з такими трактуваннями зла:
– агностицизм – «Ми не можемо знати, хто винен у війні»;
– суб’єктивізм – «Ви вважаєте війну проти вас злом – але це ваша суб’єктивна оцінка, ми вважаємо інакше»;
– релятивізм – «Не можна однозначно визначити, в чому саме зло, бо у війні винні всі – і агресор, і жертва агресії»;
– антигуманізм – «Ми напали на вас, бо саме ви – це зло, яке треба знищити».
Тому для українців має екзистенційне значення таке визначення зла, що не залежить від суб’єктивних оцінок й ідеологічних упереджень.
Зло
Зло в широкому сенсі – це те, існування чого є неприйнятним з огляду на цінності; те, що існує всупереч усьому, що, як вважається, існувати не повинно. Однак таке визначення потребує уточнення, оскільки допускає два протилежні тлумачення, які треба вважати помилковими з тієї причини, що вони руйнують ціннісні орієнтири.
Помилкові тлумачення зла
1. Абсолютизація зла
Перша помилка – приписування зла самій сутності людини, життя, світу або його частини. Таке розуміння абсолютизує зло і призводить до ворожого сприйняття дійсності та виправдання людиноненависницьких ідеологій. Історія знає приклади: більшовики приписували зло соціальній природі «класових ворогів», нацисти – расовій або біологічній природі своїх жертв. Сучасна російська агресія проти України також виправдовується ідеєю, що зло нібито притаманне самій природі західної цивілізації, якій протистоїть Росія.
З погляду теїстичних релігій така позиція є категорично неприйнятною, адже стверджувати, що зло закладене в самій сутності чогось, – означає звинуватити Бога у створенні зла. Хоча в історії існували вчення, які приписували зло сутності Бога або матеріального світу, вони завжди були руйнівними для традиційних культур. На противагу цьому в античності зло розуміли як відсутність або нестачу блага, а в християнстві – як заперечення повноти життя внаслідок помилкового вибору вільної волі.
2. Моральний релятивізм
Друга помилка – зведення зла виключно до суб’єктивної оцінки. У цьому випадку людина називає злом усе, що здається їй поганим у конкретній ситуації. Однак те, що погано для одного, може бути добром для іншого. Наприклад, один чоловік був відкинутий дівчиною, а інший став її обранцем. З цього виникає думка, що зло – це лише умовність або ілюзія, а отже, й в агресії Росії проти України все «неоднозначно» і залежить від суб’єктивного сприйняття. Зрештою це призводить до морального релятивізму, який ігнорує різницю між агресором і жертвою агресії.
Неприпустимість суб’єктивних оцінок в об’єктивному аналізі соціальних явищ
Обидві позиції – абсолютизація зла й моральний релятивізм – активно використовуються для маніпуляції громадською думкою. Звертаючись до однієї аудиторії, російська пропаганда спирається на уявлення про Захід як абсолютне зло, з яким Росія нібито «змушена» воювати на території України. Для іншої аудиторії використовується аргументація в дусі морального релятивізму: у конфлікті, нібито, винні всі – і Росія, і Україна, і Захід, – отже, несправедливо звинувачувати тільки Росію.
Науковий підхід до аналізу соціальних явищ виключає етичні, релігійні та суб’єктивні оцінки. У цьому контексті зло як оціночну категорію треба винести за межі наукового аналізу. Тому важливо відрізняти поняття зла від суб’єктивного судження «те, що погано», адже такі оцінки залежать від поглядів і обставин та можуть змінюватися на протилежні. Натомість поняття зла має відповідати об’єктивній реальності й не залежати від особистих думок та переконань.
Зло як заперечення права на існування
Загальне ядро уявлень про зло в різних культурних традиціях полягає в такому: зло – це форма відсутності або заперечення життя, неповноцінна реальність, що приносить страждання. Так, хвороба – це відсутність здоров’я, смерть – заперечення життя. У соціальному вимірі зло виявляється як заперечення права інших людей на існування. Це виражається в діях або установках, що прямо чи опосередковано відкидають людське життя як цінність. Подібні соціальні явища є об’єктивними й не залежать від суб’єктивних оцінок.
Однак не кожна шкода, заподіяна вчинком, свідчить про зло. Вчинок несе в собі зло лише тоді, коли він мотивований або виправданий запереченням права іншого на існування, і саме це є об’єктивним критерієм зла, що не залежить від суб’єктивного погляду. Такий підхід дає змогу сформулювати поняття зла в міжособистісному та соціальному вимірі.
Військова агресія Росії – це зло в об’єктивному сенсі
Зло – це втілення у вчинках, що завдають шкоди й страждання, такого ставлення до інших, яке тією чи іншою мірою заперечує їхнє існування.
Об’єктивність зла не означає, що воно має власну сутність. Зло – це характеристика ставлення, а не сутності. Так, природа злочинця сама собою не є злом. Навпаки, зло виявляється тоді, коли людина заперечує свою людську сутність. Приписуючи зло самій сутності людини, ми тим самим виправдовуємо відмову їй у праві на існування – і самі відтворюємо зло.
Рішення напасти на Україну відповідає наведеному визначенню зла. Володимир Путін заявив, що метою вторгнення є «денацифікація». Під цим терміном приховується політика, спрямована на знищення української ідентичності – і це ми можемо спостерігати на окупованих територіях. Отже, війну було розпочато на підставі заперечення за українцями права на існування. Це – об’єктивний факт, що не залежить від суб’єктивних оцінок.
Заперечення реальності може виявлятися не лише у прямому насильстві, а й в ігноруванні, коли жертва перестає сприйматися як жива особистість. Це спостерігається в тому, як багато росіян щиро вірять пропаганді про «порятунок» України від нацистів, хоча могли б дізнатися правду від своїх українських друзів, родичів або одновірців. Тобто навіть близьких людей в Україні вони сприймають не як живих осіб, а як абстракції. Таке ігнорування – це інша форма заперечення існування, не агресивна за формою, але така, що веде до тих самих наслідків: підтримки війни, масового насильства й убивств. Але навіть якщо людина суб’єктивно переконана, що бажає українцям добра, щиро вірячи в те, що Росія «визволяє» Україну, вона однаково виявляється співучасником зла. Суб’єктивне сприйняття власного вчинку як доброго не скасовує того, що об’єктивно він є втіленням зла. Одним із найнебезпечніших наслідків війни стає звикання до зла – його нормалізація. Захоплення територій, катування, вбивства мирного населення перестають сприйматися як абсолютно неприйнятні. Однак така «нормалізація» є суб’єктивною: вона не скасовує об’єктивної основи розуміння зла як ставлення до людей, що заперечує їхнє існування. Саме це ставлення й було реалізовано у війні проти цілого народу.
Миколай Карпіцький
Словник війни
