Джерело: PostPravda.info. 26.05.2025.
Башкирські націоналісти з прапором націоналістичної організації Кук Буре. Фото із Facebook Руслана Габбасова
Напередодні розпаду Радянського Союзу Башкортостан переживав національне піднесення: ухвалюється закон про суверенітет, виникають націоналістичні об'єднання, серед яких найпомітнішим став «Союз башкирської молоді». 31 березня 1992 року Башкортостан підписав Федеративний договір, що передбачає договірний характер відносин з Російською Федерацією, а 24 грудня 1993 року було прийнято Конституцію Республіки Башкортостан, яка затвердила посаду президента Республіки.
З приходом Путіна до влади Башкортостан фактично втратив автономію, замість загальних виборів президента – призначення «глави» республіки, замість договірного характеру відносин із центром – жорсткий контроль Москви. У 2018 році башкирську мову було виключено зі списку обов'язкових предметів шкільної програми.
У відповідь на тиск московської влади виникають нові націоналістичні організації: «Кук-Буре» (з 2007 до 2018 року) і «Башкорт» (з 2014). Про те, як башкирські націоналісти бачать майбутнє незалежного Башкортостану, у розмові з Миколаєм Карпіцьким (PostPravda.Info) розповідає керівник Комітету Башкирського національного руху за кордоном Руслан Габбасов, автор книги «Записки башкирського націоналіста».
Миколай Карпіцький. Розкажіть про політичний проект майбутнього Башкортостану?
Руслан Габбасов. У нас, як і в інших розвинених національно-визвольних рухів, є свій проєкт майбутньої незалежної держави. Ми розробили його ще наприкінці 1922 року. Я сам – башкирський націоналіст, у хорошому розумінні цього слова, був одним із керівників національної організації «Башкорт», до цього був заступником голови організації «Кук-Буре».
Перебуваючи в Росії, ми ще не говорили про незалежність, принаймні відкрито, бо неможливо було говорити. Але ми відстоювали принципи федералізму, вимагали повернення до договірної основи відносин. У 1994 році Башкортостан підписав із Російською Федерацією двосторонній договір, у нас був щонайменше економічний суверенітет, і наполовину політичний. Усе це за підсумком правління Путіна зійшло нанівець, республіка перетворилася на звичайну губернію. Ми відстоювали суверенітет, виходили на мітинги, боролися за права та інтереси башкирського народу, за башкирську мову, культуру, традиції, історію, національних героїв. Після того як нашу організацію «Башкорт» визнали екстремістською, заборонили на території Російської Федерації та почалися переслідування активістів, я поїхав.
Зараз мій друг, перший голова організації «Башкорт» Фаїль Алсинов, перебуває у в'язниці. Його посадили на чотири роки. Це спровокувало великі заворушення в Республіці Башкортостан, можливо, ви чули про них. У січні 2024 року 6-7 тисяч людей, а може й більше, вийшли на захист Фаїля Алсинова. На той час я вже був за кордоном. Я розумів, що мене теж рано чи пізно посадять, і виїхав за три місяці до початку війни. Тоді ще я не знав, що буде війна, хоча здогадувався через події, які відбувалися на кордоні.
Я брав участь у «Форумі вільної Росії». Його проводять російські опозиціонери, ті самі москвоцентричні, або, як я їх називаю, псевдоліберали. На ньому я висловив думку, що федерацію потрібно міняти, щоб це була горизонтальна, рівноправна федерація: усі рівноправні суб'єкти, зокрема й області, мають піднятися до статусу республік і встановити договірні відносини між собою; столицю має бути перенесено з Москви в інше місто. Але вже через три місяці, після того як почалася війна, ми зрозуміли, що з імперією вже нічого не зробити, і взяли курс на незалежність.
Ми бачимо майбутнє Башкортостану як незалежної держави з парламентською формою правління. Відповідно, двопалатний парламент, оскільки у нас у республіці Башкортостан проживає три народи, які приблизно однакові за чисельністю, – це росіяни, башкири й татари. Росіян 37%, башкир – 31%, татар – 21%. Ми розуміємо, що моноетнічної держави в нас не вийде, тому робимо ставку на побудову громадянської політичної нації – башкирської політичної нації на кшталт, як сьогодні сформувалася українська політична нація, куди входять представники різних народів; як сьогодні формується казахстанська політична нація. Необхідна люстрація всіх пропутінських сил, які були винні в переслідуванні, посадці й убивствах людей. Ми детально розписали це в проєкті – повне реформування, економіка майбутнього незалежного Башкортостану.
Миколай Карпіцький. Я вважаю, кожен народ має право на самовизначення, але поки в Росії зберігається єдиний центр управління, вона однаково перебудується в імперію. За будь-якої форми правління, хоч парламентської, хоч президентської. І я прийшов до розуміння, що єдиний спосіб децентралізувати владу – передати функції призначення голів силових відомств не центральному органу, а федеративному органу, який би створювали з голів регіонів, оскільки глави регіонів живуть у своїх місцях і можуть збиратися скрізь, не обов'язково в Москві. А якщо ще їм передати право розподіляти бюджет, то тоді справді ми отримаємо договірну систему, і тоді всі рішення ухвалюватимуться на договірній основі між регіонами. На жаль, західні країни швидше підтримають диктатуру, ніж розпад Росії. Але якщо запропонувати реальний проект федерації з перспективою можливості подальшого самовизначення регіонів, який зробить Росію безпечною, то, можливо, вдалося б створити міжнародну коаліцію під цей проект. Я так кажу, тому що просто бачу, що без такої коаліції, тобто без зовнішньої сили, немає шансів змінити ситуацію в Росії. Як ви думаєте?
Руслан Габбасов. Але ви зараз говорите рівно те, що зараз говорить уся москвоцентрична опозиція. Вони прекрасно розуміють те, що неможливо далі так жити з такою вертикаллю влади, коли все зосереджено в одних руках – у Москві. Але й на незалежність національних республік вони теж не згодні, тому обіцяють повний федералізм, рівноправні стосунки і максимум повноважень регіонів. Але якщо це ще було можна обговорювати до війни, то зараз уже ні. Національно-визвольний рух національних республік пішов набагато далі ідеї федералізму. Багато хто вже не бачить себе у складі Росії.
Башкири тричі підписували договір із Росією. Перший раз з Іваном Грозним – з Московським царством. Другий раз – з Радянським Союзом, з Леніним підписав наш лідер Ахмет-Закі Валіді, у період першої башкирської республіки. Третій раз – Муртаза Рахімов, наш перший президент сучасної республіки Башкортостан, підписав договір з Єльциним. Усі три рази договори були порушені в односторонньому порядку з боку Москви, Я думаю, що і на четвертий раз мало що зміниться. Тут не стільки сама країна, скільки сам народ такий. Російський народ – він імперський народ, і поки він не зживе в собі імперію, так і буде відчувати себе господарем становища скрізь і завжди прагнути домінувати. Тому ніхто не хоче повертатися до обговорення федералізму – просто не вірять.
Наш Башкортостан – дуже багата республіка. У 90-х роках ми були регіоном-донором, у нас хороший промисловий комплекс, у нас величезні запаси природних ресурсів, у нас людський капітал, розумні, освічені люди, у нас чудова природа для туризму. Ми прекрасно розуміємо, що можемо вільно жити без Росії. І чому ми повинні віддавати, як зараз, 80% доходів нашої республіки федеральному центру? Ми розуміємо, що вся Росія, можливо, і не розпадеться, але згадаймо, що в 1991 році, коли розпався Радянський Союз, Захід теж був проти розпаду. Джордж Буш прилітав до Києва, просив українців, щоб вони не виходили з Радянського Союзу, але це ж не врятувало від розпаду. Російська імперія розпадається поступово. Як би вона не називалася – вона все одно імперія, що Радянський Союз, що Російська Федерація, що Російська імперія.
Після розвалу Російської імперії відвалилася Польща і Фінляндія, після розпаду СРСР відвалилося ще 14 республік. Я не бачу Чечню у складі майбутньої Федерації, якою б вона там федеративною не була. Якщо Москва відпустить Ічкерію, що вона зможе сказати башкирам? У Москві розуміють, що чеченці – це народ, який неможливо асимілювати, тому бачать у чеченцях загрозу. Вони будуть раді відпустити чеченців, інгушів, але відпустивши їх, що скажуть нам, башкирам, татарам, бурятам, якутам? Чому одним можна, а іншим не можна? Тому вони змушені будуть нас відпустити, і це не залежить від того, що Захід хоче чи не хоче. Відокремляться ті, хто хоче, хто може. Згодом, можливо, якась частина повернеться назад, можливо, утвориться якась конфедеративна держава. Але повернуться тільки ті, хто захоче. Не факт, що ми захочемо повернутися. Це історичний процес, хід історії неможливо змінити. Час імперії минає, і Росія, напевно, є передостанньою імперією. Останньою імперією, яка розвалиться, напевно, буде Китай.
Влада в Росії персоналістична. На 100% все тримається на одному вождеві. Щойно його не стане, не знаю, з яких причин – чи буде це табакерка з шаликом, чи природна смерть, чи він піде сам, чи ні – у будь-якому разі все посиплеться. З його смертю почнеться крах, велика смута. Вона може тривати від кількох днів, як це сталося 1991 року, коли за три дні розвалився Радянський Союз, і до кількох десятиліть, але однаково призведе до того, що національні республіки підуть.
Якщо до влади прийдуть сьогоднішні ліберали, може, напівліберали, які сьогодні в путінській еліті на других або третіх ролях, домовляться із Заходом про часткове зняття санкцій, з'явиться якась демократія, умовна гласність, свобода слова, плюралізм думок, з'являться політичні партії, то вони змушені будуть давати повноваження регіонам, республікам. Без цього ніяк. З'являться, як у 90-х роках, регіональні та республіканські політичні партії. Адже раніше в нас були політичні партії у своїй республіці, це пізніше Путін заборонив їх. І, відповідно, коли будуть свої політичні сили, політичні лідери всередині національних республік, у будь-якому разі порушуватиметься питання про незалежність, про вихід із Росії. Що нова влада буде з нами робити? Знову репресувати? Будуть бомбити килимовими бомбардуваннями? Але тоді вони покажуть своє імперське обличчя і не зможуть повернутися назад у Європу. Тому в них не буде виходу. Вони відпустять усі ті національні республіки і регіони, які захочуть вийти.
У сьогоднішній моделі Росії російський народ програє в цих перегонах життя народів, тому що замість того, щоб нормально розвиватися, він почав війну – навіть не з тюркськими народами, не з мусульманськими, а з найближчим слов'янським народом, поклав практично мільйон; величезна кількість емігрувала, рівень життя, народжуваності впав. На таку величезну територію російського народу просто не вистачає, а мігрантів усе більше й більше заїжджає. Народжуваність у Центральній Азії дуже висока, в Узбекистані з населенням тридцять сім мільйонів осіб за 2024 рік народилося 880 із чимось тисяч новонароджених, у той час як у Росії, де чисельність населення 140 мільйонів, народилося мільйон двісті – зіставні цифри попри те, що різниця в чисельності населення величезна, майже в чотири рази.
Тому Росія програватиме, поки російські націоналісти не усвідомлять, що їм потрібно створювати свою окрему російську державу на території, умовно, Золотого кільця, де зосереджені російські регіони – Брянська, Орловська, Рязанська та інші області. Якщо вони намагатимуться чіплятися за всю Росію, а їх явно бракує на таку величезну країну, їх будуть заміщати тими ж самими вихідцями із Середньої Азії, кавказцями, у яких народжуваність набагато вища. До того ж ми бачимо, як Росія лягла сьогодні під Китай і просто продає Сибір, Далекий Схід. Місцевим це теж дуже сильно не подобається. Відповідно, сепаратистські настрої там теж зростатимуть, і все це призведе до того, що регіони відокремлюватимуться.
Три угоди в різні часи башкири укладали з Росією, і щоразу Москва порушувала їх в односторонньому порядку. Більше не віримо, тепер лише незалежність». Руслан Габбасов, голова Комітету башкирського національного руху за кордоном. Постер із Facebook Руслана Габбасова.
Миколай Карпіцький. Ви говорите, що Росія розпадеться, але ця перспектива майбутнього, а ми то бачимо, що російська армія пре і пре на фронті. Ось я з вами розмовляю, і в мене може в будь-який момент прилетіти ракета або дрон. Тому в мене запитання з України – а які є сили, щоб щось змінити зараз, а не колись у майбутньому?
Руслан Габбасов. Зараз я не бачу жодних сил, які змогли б змінити, на жаль. Навіть під час Другої світової війни, коли гинули мільйони радянських солдатів, мільйони потрапляли в полон, у той же самий час, НКВДшники проводили такі спецоперації, як виселення цілих народів. Влада завжди тримала всередині себе величезні сили, і зараз те саме. Скільки б там не гинуло з боку Росії на фронті, все одно такі сили є. Звичайно, все може змінитися в будь-який момент. Ми ж бачили марш Пригожина – чорний лебідь, який несподівано виник – просто недозрілий бунт. На даний момент я не бачу, що може розвалити Росію. Але водночас я б не сказав, що Росія «пре». Так, поступово повзуча окупація йде. Є, звичайно ж, з їхнього боку якісь нечисленні успіхи, але це не «пре». Пре – це коли Гітлер за кілька місяців дійшов до Москви. Мало того, скоро вже Російсько-українська війна зрівняється за часом із Другою світовою війною. Уже 3,5 року воює. Дійсно, якщо в довгостроковій перспективі – то тільки смерть Путіна, тому що поки він тримає все під контролем, всі еліти, клани підкоряються йому, але без нього почнуть між собою ворогувати.
Миколай Карпіцький. Так, я теж вважаю, що в тій формі, як існує Росія, вона не може існувати в сучасному світі. Але що з нею робити зараз, як нам мобілізуватися? У зв'язку з цим у мене питання про башкирську самосвідомість. У мене ж були студенти-башкири, вони адекватні, а ось їхні батьки за Путіна і зараз підтримують війну. Виходить, навіть серед башкир значна частина населення підтримує Путіна. Яка ситуація з національною самосвідомістю в самому Башкортостані?
Руслан Габбасов. Щодо значної частини я б посперечався б. Два народи найбільше воювали з Росією – це башкири й чеченці. Ми багато воювали, дуже багато піднімали повстань. Нам є на що спиратися в історії. Усі наші національні герої – лідери наших національно-визвольних війн з Росією. На жаль, 70 років радянської влади, потім 25 років путінської пропаганди мають наслідки – багато хто з покоління 40 плюс – це такі (я б прибрала це слово) «ватники», але молодь, на щастя, інша. Ще три роки тому про незалежність мало хто говорив, і якщо говорили, то тільки перешіптуючись десь на кухні між собою. Сьогодні величезна кількість башкир підтримує ідею незалежності. Про це дуже багато хто відкрито говорить. Розуміють, що відкрилося вікно можливостей, можливо, востаннє, коли у нас є можливість здобути незалежність. Принаймні, у нас є хороші приклади. Ми дивимося на колишні союзні республіки, на такі ж споріднені нам народи, як казахи, киргизи, узбеки.
Так, у них там із демократією не все добре, але зараз у нашому становищі не до демократії, напевно. Нам би врятувати народ. Перш ніж побудувати будинок, людині потрібно просто саму себе нагодувати, вижити фізично, одягнутися, щоб були сили будувати будинок. Тут те ж саме. На жаль, зважаючи на асиміляційну політику, імперську політику, дуже багато народів – гірські алтайці, хакаси, карели, марійці, удмурти – дуже сильно асимілюються останніми роками. Ці народи дуже невеликі за чисельністю порівняно з башкирами. Путін робить усе, щоб перетворити нас на безликих росіян – система освіти була знищена, і обов'язкове вивчення мов, і багато іншого. Дуже важливий фактор – релігія. Ті народи, які сповідують християнство або не сповідують жодної релігії, або шаманізм тощо, поступово-поступово асимілюються росіянами. Особливо, ще раз кажу, сильна роль християнства, тому що одна спільна культура на основі релігії, спільні імена, свята тощо.
У мусульманських народів усе-таки ситуація краща, тому що різні культури, різні релігії, різні імена. До того ж нас багато поки що, нас усе-таки півтора мільйона, а татар – до 4 мільйонів, відповідно, ми поки що тримаємося. Але якщо така політика триватиме й далі років 50-100, то ми, можливо, опинимося на тому самому рівні, на якому зараз перебувають хакаси. Тому за незалежності, напевно, ніякої демократії в нас, можливо, перший час не буде. Можливо, буде м'який авторитаризм. Нам треба зміцнити свою націю, як зміцнили себе казахи. Вони зросли в чисельності більш ніж удвічі після здобуття незалежності. Узбеки зросли в чисельності, зміцнили свою мову, свою культуру. Навіть якщо зараз їх захопить Росія, вони вже не асимілюються ніколи, тому що їх дуже багато і в них дуже сильна національна ідентичність. Після здобуття незалежності нам потрібно спершу зміцнитися як нації. Якщо буде м'який авторитаризм на кшталт Сінгапуру, Південної Кореї – то так само як вони поступово перейшли від авторитарного режиму до демократичного, так і ми зможемо. Ми це пояснюємо людям. Вони прекрасно розуміють, що сьогодні на кону вже стоїть життя народу. І якщо ми не використаємо ось цю можливість, яку нам представляє пан Великий Випадок, пов'язаний війною, то ми зникнемо.
Миколай Карпіцький. Коли я приїжджав до Києва наприкінці 80-х, там мало хто говорив українською, а зараз я бачу, що багато хто переходить на українську мову, і що цікаво, молоде покоління краще знає українську мову, ніж старше покоління. А ось коли я спілкувався зі своїми студентами – башкирами, спостерігав зворотну закономірність: бабусі й дідусі знають башкирську мову, а молодь уже забуває. В Україні, Казахстані гарне знання рідної мови відкриває соціальні ліфти для молоді, тож ситуація там радикально змінилася, а що зараз мотивує молодь вивчати башкирську мову? Свого часу я викладав у Ханти-Мансійську, і з жалем спостерігав, що у хантийської та мансійської молоді немає мотивації вивчати рідну мову. Вони хочуть здобути професію, вивчити англійську, але рідною мовою практично не говорять. Як ви вважаєте, що потрібно робити, щоб башкирська мова розвивалася і далі?
Руслан Габбасов. Я скажу так, що тільки політичним шляхом можливо розв’язати проблему мови. Поки держава не здобуде незалежність, розв’язати проблему неможливо. Ми будемо втрачати людей, які володіють башкирською мовою з року в рік, що зараз і відбувається. Зараз башкирська мова тримається на ентузіастах, на башкирських націоналістах, які, попри російськомовне середовище, однаково вдома, усередині своїх родин розмовляють тільки башкирською мовою, навчають дітей, відправляють до башкирських дитячих садків, шкіл (наскільки вони ще залишилися башкирськими), підтримують башкирське коло спілкування. Залишилися якісь башкирські клуби, люди зустрічаються, спілкуються, передають один одному знання – все тільки на цьому тримається. Оскільки нас усе-таки півтора мільйона, ми ще щось можемо, у нас залишилося ядро, яке дасть змогу відновити втрачене, якщо в найближчі 20 років ми здобудемо незалежність.
Символ націоналістичної організації «Кук Буре» на обкладинці книги Руслана Габбасова «Записки башкирського націоналіста»
