субота, 22 серпня 2026 р.

Миколай Карпіцький. Російська імперська свідомість та втрата адекватного сприйняття ймовірності подій

 

Чому росіяни вірять в абсурдні речі? Те, що в картині світу західної людини видається неймовірним, у картині світу росіян сприймається як неминуче. Помилка західних аналітиків полягає в тому, що вони намагаються знайти раціональну мотивацію в діях російської влади. Однак росіяни по-іншому оцінюють значущість подій і розподіляють їх за ступенем імовірності, що безпосередньо впливає на їхню імперську свідомість.

Чому Захід помилився щодо воєнної загрози з боку Росії?

Щоб не загубитися в потоці інформації, людина має розставляти пріоритети: що заслуговує на першочергову увагу, а що можна проігнорувати. Для цього необхідна певна система оцінювання ймовірності тих чи інших подій – матриця ймовірностей. Наприклад, до нападу Росії на Україну західні лідери вважали вкрай малоймовірним, що Путін розв’яже війну. Це переконання ґрунтувалося на картині світу, в якій люди завжди керуються власною вигодою, тоді як велика війна Путіну невигідна. Адже він уже мав усе, чого можна було бажати: абсолютну владу, стабільність усередині країни, вплив на міжнародному рівні та можливість казково збагачуватися завдяки продажу природних ресурсів. Усе це війна поставила б під сумнів.

Картина світу ґрунтується на певних ідеях та уявленнях, які впливають на оцінку ймовірності подій. В основі картини світу Путіна, як і більшості росіян, лежить уявлення про те, що Захід за своєю природою ворожий до Росії, а тому найважливіше – вистояти в цьому цивілізаційному протистоянні з ним. Перевага буде на боці того, хто першим розв’яже війну, тоді як економічні інтереси тут мають другорядне значення. Помилка західних лідерів полягає в тому, що вони довільно проєктують власні уявлення на Росію.

Проте, те, що неможливе в одній картині світу, в іншій сприймається як неминуче. Іншими словами, структура картини світу і є тією матрицею ймовірностей, відповідно до якої людина сприймає події та виявляє їхні смисли.

Імперська свідомість росіян ґрунтується на іншій матриці ймовірностей

Для пересічних росіян імперія – це і є Росія, яка асоціюється з життєвим простором, де вони почуваються в безпеці. Так було практично завжди впродовж історії. Безпеку на цьому величезному життєвому просторі може гарантувати лише центральна влада, і якщо вона ослабне або впаде, настане хаос: сплеск злочинності, засилля мігрантів, міжусобні війни тощо. Ця установка прямо протилежна тій, що лежить в основі європейських демократій, де люди захищають власну автономію, свої права та самоврядування, оскільки саме самостійність і незалежність дають відчуття безпеки.

Російська імперська свідомість формує картину світу, в основі якої лежать такі уявлення:

    Росія – особлива цивілізація, яка охоплює Україну та Білорусь;
    Росія ніколи ні на кого не нападала;
    Росія завжди перемагала в усіх війнах;
   Росія розширювалася мирним шляхом, а всі народи добровільно входили до її складу;
    Захід за своєю природою ворожий до Росії, а війна з ним неминуча.

Чому росіяни сприймають такі абсурдні уявлення, зокрема й освічені інтелектуали, які мають доступ до інформації, здатні її перевіряти та критично аналізувати? Ба більше, вони вірять будь-якій пропагандистській дезінформації, якщо вона відповідає російській імперській картині світу. Наприклад, жителі Радянського Союзу були переконані, що радянські війська увійшли до Афганістану на прохання афганського уряду, щоб випередити американців, які нібито хотіли увійти туди без запрошення.

Ну, припустімо, вони могли не знати, що радянські військові вбили керівника Афганістану Хафізуллу Аміна, штурмом захопивши його палац. Однак пропаганда буває настільки абсурдною, що для її викриття не потрібні додаткові знання. Наприклад, радянські люди вірили, нібито 1939 року Фінляндія напала на Радянський Союз. Достатньо подивитися на карту, щоб зрозуміти, що це так само неймовірно, як твердження, ніби нашою планетою керують рептилоїди. Проте людське мислення влаштоване так, що навіть видатний учений, визнаний фахівець у своїй галузі, може водночас вірити в теорії змови, рептилоїдів або підтримувати загарбницьку війну, цілком довіряючи пропаганді, яка її виправдовує. Якби Радянському Союзу в той період вдалося окупувати Фінляндію, ті самі люди були б переконані, що Фінляндія сама добровільно увійшла до його складу, а будь-які розмови про її незалежність сприймали б як ворожу діяльність.

Картина світу параноїдальної особистості

Слово «параноїдальний» вживають не лише щодо психічного розладу, а й щодо певного типу особистості, яку з погляду суспільства можна вважати цілком здоровою. Для параноїдальної особистості характерні такі якості, як підвищена підозріливість, злопам’ятність, надмірна чутливість до загроз, пошук прихованих мотивів, схильність до систематизації та логічного обґрунтування на основі довільно заданих принципів, логічно послідовна, але однобічна інтерпретація подій, брак емпатії, нездатність зрозуміти інший погляд та критично поставитися до власних переконань. Усі ці якості зумовлені руйнуванням матриці ймовірностей у параноїдальній свідомості. Людина перестає розрізняти найбільш і найменш імовірні пояснення того, що відбувається. Малоймовірна версія стає для неї безсумнівною, якщо відповідає її підозрам.

Руйнування матриці ймовірностей може призвести до параноїдального марення, коли людина витягує з цілком випадкових збігів приховані повідомлення. Наприклад, бачить біля свого будинку на землі фантик від цукерки «Півник – золотий гребінець» і починає підозрювати, що хтось навмисно підкинув цей фантик, натякаючи, що «пустить червоного півня», тобто влаштує пожежу. Таке пояснення внутрішньо логічне, але випливає з настільки малоймовірних припущень, що психічно здорова людина просто не звернула б на них уваги.

Відповідно до тієї самої логіки виникають різноманітні теорії змови та переконаність більшості росіян у тому, що Захід завжди прагнув знищити Росію. Чи означає це, що всі вони параноїки? Звісно, ні. Переважно це нормальні, психічно здорові люди. Необхідно розрізняти тих, хто формує параноїдальну картину світу, і більшість людей, які погоджуються жити в ній, хоча самі є цілком звичайними, а не параноїдальними особистостями. Їх, своєю чергою, треба відрізняти від індиферентних людей, які лише формально погоджуються з пропагандою, але не цікавляться нею і не вникають у її зміст. Серед тих, хто формує параноїдальну картину світу, є як справді параноїдальні особистості, так і цинічні ідеологи, які здійснюють пропаганду лише заради кар’єри.

Чому психічно здорові люди вірять абсурдним вигадкам?

Найпоширеніший мотив довіряти вигадкам – прагнення до соціальної адаптації. Якщо людина хоче відповідати очікуванням більшості, то за замовчуванням приймає все, у що вірять усі. Тому їй простіше ввести в оману саму себе, ніж сперечатися чи конфліктувати з оточенням. Поряд із цим можна виокремити ще два домінантні мотиви самообману – страх і надію, пов’язану з певним образом майбутнього.

Страх може бути зумовлений невпевненістю в собі, боязню втратити відчуття безпеки, звичний спосіб життя, роботу, соціальний статус або самоповагу. Він також може бути пов’язаний із відчуттям загрози власній ідентичності, культурі чи надії на майбутнє.

Надія, навпаки, пов’язана з образом майбутнього. Будь-яка інформація, яка ставить цей образ під сумнів, викликає тривогу та інші негативні почуття. Натомість усе, що посилює надію, викликає піднесення. Людина починає довіряти не тим джерелам, які є найбільш достовірними, а тим, які зменшують тривогу та підтверджують її очікування. У результаті вона поступово оточує себе однодумцями, які перебувають із нею на одній емоційній хвилі. Так формується інформаційна бульбашка, всередині якої сприймається лише та інформація, що відповідає вже сформованій картині світу.

Механізм залучення до параноїдальної картини світу

Будь-які вигадки сприймаються як безсумнівна реальність, якщо вони вписуються в картину світу людини. Більшість росіян живе в картині світу, характерній для параноїдальної особистості, і тому вірить, що Росія не нападала на Україну, а лише захищається, тоді як Захід нібито встановив в Україні нацистський режим і руками України прагне знищити Росію.

Звичайна людина потрапляє в полон параноїдальної картини світу не відразу. Спочатку вона має увійти до спільного комунікативного простору з параноїдальними особистостями. На цьому етапі вона ще здатна бачити, що вигадки, які всі сприймають як очевидну істину, суперечать здоровому глузду. Однак зерно сумніву вже посіяне, і людина мимоволі починає коригувати оцінку ймовірності явищ, сприймаючи неймовірне як можливе, а можливе – як неминуче. Так поступово змінюється матриця ймовірностей, відповідно до якої вона сприймає події.

Цьому процесу сприяють й інші мотиви: матеріальна вигода, страх, прагнення зберегти роботу, спокійно дожити до пенсії, уникнути конфліктів. У нинішній Росії до цього додається страх втратити свободу, оскільки адекватна оцінка реальності вважається злочином, а багато людей отримали тривалі терміни ув’язнення за її висловлення. Прагнення витіснити почуття провини за злочини Росії в Україні може призводити до того, що люди ще сильніше намагаються переконати себе, ніби саме Україна розв’язала війну.

Після розпаду комуністичної системи почалася нова трансформація імперської свідомості під впливом двох чинників: прагнення до спрощення картини світу та втрати образу майбутнього. Із приходом Путіна до влади в Росії нова форма імперіалізму – некроімперіалізм – стала основою державної політики, а з початком війни проти України закріпилася в масовій свідомості росіян.

Міфологічна свідомість та образ майбутнього

В архаїчних суспільствах міфологічна свідомість структурувала життя та сприйняття світу. Міф – це такий позараціональний спосіб осмислення дійсності, завдяки якому все наділяється новим міфологічним сенсом, що дає змогу подолати страх перед невідомістю та примиритися з жахами світу. Страждання стають нестерпними, коли вони позбавлені сенсу. Якщо ж вони набувають зрозумілого пояснення в межах міфологічної картини світу, їх можна витерпіти. Однак міф не пропонував образу майбутнього, тому архаїчні суспільства могли століттями перебувати в застиглому стані, не розвиваючись.

Сучасне суспільство влаштоване інакше. Сьогодні страх перед стражданнями та невизначеністю майбутнього долається не завдяки міфу, а завдяки образу майбутнього. Людина сподівається, що життя можна змінити, і ця надія стає джерелом її активності, що й зумовило стрімкий розвиток сучасної західної цивілізації.

У сучасній Україні співіснують різні уявлення про майбутнє, і між ними точиться політична та суспільна конкуренція. Яка з цих моделей стане домінантною, значною мірою залежить від молодого покоління, оскільки саме молодь найбільше орієнтована на майбутнє. У Росії замість образу майбутнього пропонується міфологізація минулого, яка підміняє історію й у такий спосіб пропонує людині змиритися з трагічною дійсністю.

Але як можна примиритися з війною, стражданнями, смертю та насильством? Лише одним способом – наділивши їх новим міфологічним сенсом. Коли смерть, страждання та насильство, яке чинить влада, отримують сакральне виправдання, виникає некроімперіалізм.

Насправді російська влада намагалася видати за образ майбутнього реконструкцію минулого, де Росія постає великою військовою державою, що постійно розширює свої кордони. Під час окупації Криму багато росіян надихнулися цим образом, що вилилося в безпрецедентну підтримку влади. Але щойно війна набула затяжного характеру, цей образ потьмянів, і тепер його підтримують лише завдяки проєкції на нього міфологічних уявлень про історію.

У результаті людина опиняється перед вибором. Або прийняти цю міфологію, у якій смерть набуває самостійної цінності, і тоді вбивства людей у сусідній країні здаватимуться виправданими: так влаштований світ, війна і смерть є природними та самоцінними. Або відмовитися від цієї міфології. Але тоді руйнується вся картина світу, зникає образ майбутнього, а разом із ним – і можливість подолати страх перед сьогоденням. Саме в цій психологічній пастці, на мою думку, сьогодні опинилася російська масова свідомість.

Некроімперіалізм і спрощення картини світу

Російський некроімперіалізм орієнтований на архаїку, і це пов’язано з прагненням повернутися до максимально простої картини світу. Найпримітивнішим проявом страху перед складністю світу є деструктивний інстинкт, характерний для люмпенізованих особистостей (гопників). Подібні люди трапляються в усіх сферах суспільства. Вони не прагнуть створювати щось нове чи зберігати вже наявне. Їхня головна установка – зруйнувати все, що здається незрозумілим або чужим. Навіщо? Щоб світ став простішим. Уся складність розподілу подій за ступенем імовірності зводиться до бінарної схеми: так/ні, і всі проміжні варіанти виключаються з матриці ймовірностей.

Така установка на спрощення безпосередньо пов’язана з придушенням емпатії. Поступово коло людей, до яких людина здатна відчувати співчуття, дедалі звужується; усі інші сприймаються як абстракції, і тоді вже не страшно погоджуватися з ідеологічними установками, які виправдовують їхнє знищення. Ця установка стає елементом державної ідеології та проникає в усі сфери російського суспільства. По суті, політичний стиль Путіна – це стиль гопника, який бачить ворогів у кожному, хто відрізняється від нього.

Якщо людина стає ворогом уже самим фактом свого існування, то найпростішим рішенням було б зробити так, щоб її взагалі не існувало. І коли смерть сприймається як універсальний спосіб спростити світ, пробуджується некрофілічний інстинкт. Найпростіший спосіб спрощення світу – війна. Відповідно до цієї логіки, не лише загибель ворогів на війні, а й загибель співвітчизників сприймається як спрощення світу, що пояснює байдужість більшості росіян до невиправданих втрат у війні проти України. Так за роки війни некрофілічна установка стала домінувати в російській масовій свідомості.

Що буде далі – сказати важко. Однак граничне спрощення будь-якої соціальної системи неминуче призводить до того, що рано чи пізно вона перестає підтримувати саму себе й починає руйнуватися під власною вагою. Тому я не думаю, що соціальна система, заснована на некрофілії, може залишатися життєздатною протягом тривалого часу.
 
на